Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Якщо є час, пофілософствуємо разом!
Що краще? Коли маєш все й геть нічого не треба робити. Але ж це нудно!
А коли у світі не знайдеться жодної рідної душі? Тоді - це просто жесть!
Звісно найкраще щось середнє. Але не кожному в житті так таланить.
Мене, наприклад, рідна мати дбайливо загорнула до ганчірки, постукала у перші ліпші двері та й зникла геть. Звісно вона не знала, що полишає крихітку величній жінці. Ось про Неї я щиро розповім.
Віщунка Магдалена Ковтун отримала свій дар від прабабусі. У ті часи по світу ширились легенди та казки, а несвідомі люди цуралися сивіли. Замість прохати порятунку чи поради її прозвали відьмою. Якось підстерегли й дуже побили, наказавши залишити краї. Скоро віщунка дійсно зникла так, що ніхто про неї більше не чув. Розумна жінка усамітнилася й доживала віку на відстані від забобонних душ.
Та ось прийшли часи, коли захоплення все знати про себе та про інших переросло у фанатизм. Тепер не тільки зраджені жінки навідувались до провидиць, аби дізнатися про походеньки своїх чоловіків, а навіть сильні світу зверталися до іменитих магів, щоб ті спрогнозували хід подій.
Частенько до садиби Магди підтягувалися заможні дами й прохали привороту для симпатичних любчиків, що впали в око. Але віщунка відмовляла їм. Для цього в мережі повно реклами про послуги, що безтурботно відкривають набиті грішми гаманці.
Призначення віщунки Магди було у передбаченні хвороб та настанов, як їх позбутись. Бувало, що за це сивілі пропонували неймовірні гонорари. Однак вона скромно лишала на проживання й виховання швидкої дівчинки, що підростала, серед квітучих мальв старого двору.
Магда шукала як мене назвати, але в запалі гніву на справжню матір нарекла Діаною й казала, що я «божественне» створіння. Освічена віщунка читала безліч історичних книг та цитувала Біблію і знала всі Божі заповіді назубок. Провидицю цікавили трактати філософів й дослідницькі роботи та наукові праці, щодо секретів всесвіту й природних явищ.
Відносно мене, то нічого божественного тут немає. Мене приваблювало все навколо і я завзято діставала сусідів та шукала на свою голову пригод. Як тільки Магда відверталася у справах, я щось ламала або падала в садочку з дерев і залишала на тілі купу непривабливих та дивних для дівчинки синців. Ще жіночки чомусь казали, що я пізніше принесу сивілі купу головного болю, через красу. Та це вже геть дурниці!
Коли пішла до школи, то хлопці справді чубились за те, аби піднести мій портфель додому. Можливо то й були прогнози сусідоньок? Але хіба лише мені Господь подарував гладеньке личко, пухкі рожеві губенята й швидкі виразні очі? Неоціненний дар наших земель, скрізь і повсюди, вродливі та привабливі жінки.
Скажу, що вперше я пізнала біль не через вроду, а скоріше через неврівноважені думки й гострий язик. Це також розповім, приховувати нічого.
На стажування, після вишів, до нас припхалася пара викладачів. Панянка – математик, а її він – читав фізичне виховання. На жаль, дружина не могла похизуватися красою та ревнувала свого чолов'ягу до кожного стовпа. Та це підкачаного фізкерівника ніяк не зупиняло, а навпаки постійно спонукало тягнути руки до чергової біди.
Словом знавчиня точної науки замість нормально подавати матеріал, стовбичила біля вікна та слідкувала за своїм грайливим чоловіком. Тим часом з рота в неї лізла неперевершена дурня. Для класу це була велика втіха. Народ брав телефони й щодуху зависав у мережі. А ми з відмінником Семеном над її розумом відверто жартували та якось чемно попрохали довести парочку рівнянь. Вона в істериці побігла до завуча й кричала, щоб викликав наших батьків. Той розібрався і без предків, бо знав проблеми колективу. Але мені у підсумку навчання дістався неочікуваний бал. Відзнака планувалась золота, а вийшла лише срібна.
Не пам’ятаю, куди взяв свій курс відмінник Сьома, а в мені горіла пристрасна жага потрапити до КПІ, на факультет програмування. Я гідно склала всі вступні та бачила себе серед студентів і раптом щось пішло не так! Казали про великий конкурс та цьогорічне вторгнення блатних. Ось тільки це ніяк не відвертало найперший у житті пекучий біль!
Чомусь іще згадалася огидна мить. Як забирала свої документи з приймальної комісії, мені їх віддавав такий собі спітнілий чоловічок, в погано випрасуваній сорочці. Він втупив в мене хтивий погляд і роздивлявся, наче полотно в музеї та говорив підступні речі:
– Не треба так бентежитися, юна леді. Все можна виправити дуже просто. Ось скоро недолугі відсіються й поїдуть додому до мамусь. Тоді такій красуні знайдеться гідне місце. Тільки для цього необхідно піти зі мною на вечерю, а ще...
Я не дослухала нахабу, схопила свою теку й помчала звідти геть. Бігла доріжкою по парку, скидаючи гарячі сльози та ще пригадувала той липкий мерзенний погляд. Краще б доглянув свої зуби, ніж лізти до малих студенток з бридкими натяками. Та нехай, я все одно наступного сезону буду вступати знову. А потім ще і ще... Тільки куди подіти час до того?
– Ба, ти все знаєш про людей. Скажи: що я маю робити? – у відчаї чіплялась я до Магди.
Ну, а до кого ще? Вона єдина і найголовніша в моєму поки геть невизначеному й порожньому житті. Та я люблю її всією дитячою душею, хоча мені відомо, що ми не кревні родички.
– На все свій час, маленька Діно. Не поспішай. Нехай життя прямує так, як накреслено тобі. Ти ж знаєш, що Господь не дозволяє нікому змінювати долю. Я лише бачу хід подій, – утаємничено відповідала мені сивіла.
– Тоді хоча б про долю розкажи. Ти ж точно бачиш всю картину! – канючила я інформацію у Магди й отримала жорстку відмову:
– Діано, відчепись! Про що ти хочеш знати? Живи собі, як є.
– То я скоро помру? – озвучила я перше ліпше, що вплуталось до голови. Віщунка глянула на мене блискавично і додала розважливо й спокійно:
– Всі люди колись помирають, але у кожного свій строк. Прошу, залиш свої дурниці. Навіщо це тобі? Життя у тебе точно довге, але...
– Воно буде страшне? Тому не хочеш говорити? – невиховано перебила я її.
– Все, годі! Йди, заради Бога, до льоху набери картоплі. Вечерю треба готувати. І не чіпляйся до окремих слів. Повір, твій шлях я повністю не бачу та знаю, що він довгий і складний. А як здолати негаразди залежатиме виключно від тебе, – відповіла тоді провидиця мені. Але ні про родину, ні про чоловіків не захотіла й натякнути. Що ж, їсти дійсно хочеться і я схопила миску та рвонула до невеличкого підвалу.
Після вечері Магда комусь настирливо дзвонила і говорила щодо мене. Розповідала про знання й бажання, а як звільнилась, пояснила:
– Я тут знайшла тобі заняття, щоб не байдикувала взимку у чотирьох стінах. Одна досвідчена людина, старий професор натякав, що хоче мати помічницю серед своїх паперів. Ти певно бачила його у нас. Приходив радитися про дружину й хотів від мене дива. Та я не здатна на дива й сказала йому правду, що треба готуватись до розлуки. Він так намучився і звістку сприйняв смиренно. А тобі давно пора звикати до гамору столиці...
Через свій імпульсивний настрій я не надала значення словам талановитої людини. Виходить Магда знала, що далі буде з нами? А може й ні? Кажуть, що наймогутніші провісники та чаклуни свого кінця не бачать. Можливо Бог приховує від них картину й дату смерті. Або вони самі якось пригнічують ту інформацію в собі?
