Раді Вас бачити!

Надходив вечір. Я попила кави, погрілася на сонці та все шукала відповіді на питання: як повернутися додому? Як вкластися в порожнє ліжко і не почути Його слів: «Добраніч, моя рідна...» А вранці Він не подарує мені солодкого кохання, щоб зарядитись позитивом на довгий динамічний день.

Все, я додому не поїду! Гуляти так гуляти. Я зняла номер у готелі, в центрі міста. Спочатку оцінила ліжко. Крутилася-вертілась, але заснути не змогла й пішла до бару надихнутись одним-другим коктейлем. Можливо, що тоді забутись буде легше.

Так і зробила та не встигла помилуватись як дівиці підхоплюють клієнтів, коли почула:

– Красуне, можна приземлитись поруч?

Я гірко посміхнулась й побачила перед собою привабливого юнака. Не треба мати хист рієлторки зі стажем, щоб зрозуміти, що він також працює як оті дівчата.

– Та приземлитись можна, але я жиголо не замовляла, – сказала без прелюдій.

– Впізнала? Так, я тут працюю. Але таку чарівну леді готовий обслужити безкоштовно, з великим задоволенням до речі, – обмацував він темними очима мої принади.

– З елітних значить? Бо можеш таксу обирати самостійно і сутенера намахати, – сказала на жаргоні, а хлопець здивувався і щиро запитав:

– Красива, ти не з наших часом? Та ні, таку я б пам’ятав. Приємно познайомитись - Марсель!

– Ні, я не з «ваших», але знаю сленг. Моя професія - багато спілкуватись. Я слухаю і розмовляю за день з десятками людей. Вони самі розповідають свої історії та дозволяють мені робити висновки про все, – туманно пояснила я знання.

– Я зрозумів, пані психолог. Тоді нумо мінятись. Ти - мені консультацію, а я... Ну, розумієш: все, що скажеш! – заграв очицями чорнявий.

– Буваю і психологом. Скажи, а як тебе в дитинстві звала мама? – сумно зітхнула, дивлячись на цю пародію цивілізації.

– Мама Кирилом називала, – гордо промовив жиголо і вже чекав довірливих стосунків та в мене наче куля вцілила наразі.

– Геть! – скрикнула до нього, жбурнула бармену купюру і кинулася навтьоки.

Навіщо ж доля так жорстоко поводиться зі мною? На світі тисячі імен, але до мене примостилося Кирило! Я пів доби не знаю: куди подітися від суму, а тут воно приперлося та лізе всередину кривавої душі.

Я повернулася до номера і прийняла контрастний душ. Раніше він допомагав мені та не сьогодні. В голові снували різнопланові думки:

«І скільки часу будеш гратись у хованки з собою? Додому зовсім не поїдеш? А можна ще забити й на роботу! Ходити барами по місту та спілкуватися з продажними людьми. Хоча які вони, на Бога, люди?

Ну так, Діана Ковтун - леді! Величина номер один у «Новоселі», гребе лопатою бабло і не спускається на землю... А ти забула, як хотіла жерти й сама попхалася в підстилки до хтивої лесбійки? Ні, це я пам’ятатиму довіку, хоч силуюсь забути.

Все, досить блазнювати! Лягай собі поспи. Й нехай тобі присниться Магда. Віщунка зможе розібратись у цьому розпачі та допоможе...»

Але проспала я до ранку без жодних снів. Забули мене Магда і Кирило. Травневий ранок, з трудолюбним сонцем, привітно зустрічав людей землі.

Я вже зібралася здавати номер та їхати до «Новосела», як раптом подзвонив Кирило. Розповідав як долетіли, облаштувалися й захоплено ділився про гарний сервіс та роботу уважних лікарів. Казав, що Івчик не боїться процедур і дивиться на світ раденько.

– Так це ж прекрасно, любий! І ти з ним поруч, все як треба. Тому і лікування піде йому на користь, – раділа я за них. А ще блаженно намагалась хоч уявити Його біля себе.

– Спасибі, серденько моє! Якби ж ти знала, як я скучив. Єдину ніч прожив без тебе, а наче цілий вік. Кохана, залишилося ще трішки. Якихось вісімнадцять діб. Коли приїду - зацілую... Ну, все пробач! Маленький кличе, – сказав так, наче то було побачення в тюрмі.

– Чекатиму! Телефонуй, коли завгодно. Вдень чи вночі, я завжди хочу чути. Цілую все, що є в тобі, – не стрималася і сказала геть відверто.

Кирилонадсилав мені такі чуттєві й сексуальні повідомлення, що я тремтіла від бажань й молилася аби скоріше пройшли ті довжелезні дні. Ми з Латушем побудували таємний графік спілкування і відривалися мов змовники тоді, коли дитина з Інгою відвідувала лікування. Але цей «секс по телефону» добряче діставав. Кирило кидав мені фотозвіти, як засмагають та пірнають з маленьким серед хвиль. Колишня в кадрі не світилась так, наче й не була там з ними.

Отак я і жила. В агенції демонструвала натхненну працелюбність. Продала величезний дім й отримала комісію дай Боже. Раділа та тихенько готувала Коханому сюрприз. Хочу покликати Його до ресторану й відзначити приїзд та оздоровлення малечі.

Підступний час неначе зупинився і дні тягнулись неймовірно. Але Кирило так радів, що напади у сина припинились і хлопчик добре спить та їсть. Оце мені й давало сили.

Якось отримала новенький ролик. Подивимося: що там! На жаль замість чергових пляжних сцен побачила на весь екран заплакане обличчя малюка, а далі він сказав: «Хороша тьотю, я прошу Вас: не забирайте в мене тата! У Вас ще будуть інші дяді, а в мене він один... Не хочу бути сиротою. Будь ласка, залишіть його мені!»

І ВСЕ. Я опустила телефон і наче заніміла. Сиділа вдома на своєму ліжку, де солодко кохалася з Кирилом і відчувала, що згорає мозок. Що це було? Яка невдячна плата за безкорисливість та щирість!

Коли убили мою Магду я розгубилася, адже була зовсім самотньою. Вперто боролася за виживання, потрапила до збоченки, а потім з'явився рятувальник і виправив мій дивний світ. А нещодавно Він натякав на шлюб та діток. Ось тільки відео підказує мені, що треба відступитись...

Я розуміла, що Кирило тут зовсім ні до чого. Це Латушова відьма примусила малого натиснути на мої нерви. Хоч невтямки: навіщо підлій бабі мужик, котрий ненавидить її? Та хай вирішують самі. Для мене це вже неважливо.

Хочу напитися! У холодильнику взяла Мартіні та поступово спорожнила пляшку й була хмільна, мов чіп. Легше не стало, а ще раптом пригадала, що вони завтра прилітають. І що мені робити з замовленням у ресторані? Та грець із ним і взагалі з Коханням!

Тобто відмовишся від найдорожчого у світі? Діано, зупинись! Якби ж я вміла зупинятись...