Раді Вас бачити!

З останніх подій виходило, що не така я й безталанна. Чи може Магда помагає з неба? В той день, коли її забрали я залишилась на землі піщинкою, без роду-племені й не знала куди подітися? Але віщунка познайомила мене з добрим професором і він пригрів в страшну годину. Без щирого бажання, але замовив слово відомій професіоналці, що виконала мою заповітну мрію. Тепер я жителька столиці. В процесі продажу хатинки я зацікавилася дивним ремеслом, якого ще не знала. Та вже настирливо вчепилась у сподівання кардинальних змін.

В професорському домі стояла тиха ніч. Періодично в спальні покашлював господар. А я літала серед мрій і розуміла, що порадитися треба. От тільки з ким? Архип Борисович підтримати не зможе. Бо як скажу, що хочу проміняти престижний виш на прибуткову справу, він точно прокляне. І я поїхала на кладовище...

Спочатку прибиралась на могилці та все розповідала Магді, що сталося зі мною на землі. А що такого? Навкруги панує пустка, хіба що вдалині якась бабуся також господарює на могилці. Так, дійсно збоку мої дії нагадують відверте божевілля, але мерцям воно ніяк.

Я підійшла до фото на хресті, попестила його та запитала поради й дозволу. Ми завжди так робили у нашому житті. Тільки тепер я звісно не чекала на відповідь сивіли. Зітхнула й відійшла, як раптом відчула тихий вітерець, що зачепив все моє тіло... Але ж навколо безперечний штиль, навіть трава не ворухнулась. А подих промайнув і стих!

– Ба, як це розуміти? Ти даєш згоду чи відмову? Підкажи! – спитала я у вітру, але нічого більше не робилось. Постояла ще трохи, вдивляючись у добрі очі своєї опікунки та зрозуміла головне. Я стану кращою рієлторкою у столиці, аби знести цей тимчасовий хрест і встановити гідну стелу, щоб люди пам’ятали і шанували неймовірну жінку. Таке порадив вітерець і я дотримаюся обіцянки!

Ще у маршрутці набрала Софію та з нетерпінням підлітка, що хоче летіти в космос, попрохала про навчання.

– А я й не сумнівалась! – на диво весело відповіла Навроцька. – Ласкаво прошу до професії, Діано! Завтра о восьмій я чекатиму стажистку на вході в офіс «Новосела».

Оці слова і є початком моєї розповіді про життя рієлторки Діани. Скажу, що прямуватиме воно непередбачувано й дивно. Та поки я цього не знаю, а Магда ні в житті, ні на могилці нічого про майбутнє не сказала.

Я вбралась у єдиний офіційний одяг - костюмчик, що не допоміг мені зайнятися програмуванням в КПІ. Та я не забобонна й повинна мати образ, котрий не посоромить викладачку. Адже Навроцька вся така шикарна, що хоч на подіум її веди. Нічого, лахи діло наживне.

– Доброго ранку, юна зміно! У нас сьогодні купа справ. Тому включаємо розумні мізки та мовчки слухаємо все й не заважаємо Софії працювати. О’кей? – зустріла мене посмішкою суперстар.

– Звичайно, я буду старанно виконувати всі Ваші накази, але зліпіть з мене найкращу! – бовкнула я у відповідь і геть не уявляла: скільки пророчого й дурного вмістилося у тих словах.

– Дивись, красуне, я запам’ятаю й ганьбитися не дам. Тому допомагай! – тепер ще радісніше вимовила дама та запросила на переднє крісло свого стального корабля.

Як поселялась, то боялася самотності й порожніх стін. Та перший день навчання став навіть не випробуванням, а просто вбив. Я впала на стареньку розкладачку, біля вікна і відключилась. Прокинулася серед ночі й пішла прийняти душ.

Звичайно після «битви за проценти» треба лягати й відмокати в ванній. Але у мене з цим біда! Квартира непогана, тільки жахливо занедбана й брудна. Тут скрізь ширяють легіони тарганів, вважаючи себе господарями неохайного довкілля. А ще вода - це щастя, яке трапляється не кожен день. Масив будується й копають скрізь.

Сьогодні пощастило. Вода не дуже чиста і гаряча, але волога і цього достатньо. Взуваюсь у в’єтнамки, аби не ковзатися по грибку й грязюці та з радістю приймаю душ. Живіт, нахаба, просить їжі, а я забула зарулити в супермаркет на в’їзді до району. І взагалі надворі ніч, тому просто лягаю досипати.

Ноги гуділи кілька днів. Здавалося, ще трохи й вони відваляться зовсім. Та поступово, з кожним днем навчання, тіло ставало витривалішим, а мозок невтомно занотовував доречні та влучні фрази викладачки. 

Пані Навроцька взагалі доволі ризикова жінка. За тиждень стажування вона вже двічі дозволяла мені поговорити з покупцями. І диво! Бо один із них погодився купляти... Софія слухала й кивала, а як клієнт піймав наживку вчепилась в нього, наче кліщ та не дала ні шансу завагатись. Пізніше похвалила і вказала на мої помилки. Та я була у захваті від всього, що відбувається навколо.

В старанному навчанні я геть забула ту Угоду, але Навроцька пам'ятала все. Ось так Діана Ковтун вперше отримала частину комісійних. Згадайте день, коли тримали в руках свій перший заробіток і зрозумієте мене. Ні, не подачку від «чужого дяді», а справжні кревні гроші.

Ми вже збирались вийти з банку, коли Софія зупинилась і луснула себе по лобі:

– Чого це я туплю? Тобі ж давно потрібно відкрити тут рахунок.

– Навіщо? У Вас є, – не зрозуміла я обурення наставниці.

– У мене є. Але приховувати від стажистки заробітки - це точно не моє. Паспорт з собою? Ну, тоді пішли он до тієї кралі...

Мені оформили рахунок й Навроцька миттю перекинула туди блаженний початковий приз! Та скоро ми піймали жирний куш. Продали в центрі дорогу квартиру, вартість якої відкидала поняття про здоровий глузд й Софія знов тримала слово.

Як завершили відрахунки вона утаємничено сказала:

– У тебе в сумці щось бринить. Рахунок перевір.

– Навіщо? То прийшла якась реклама, – кивнула я, але вона не відставала:

– А ти відкрий.

Відкрила я не тільки телефон, а й рота та відразу присіла десь на лавку. На це колега задоволено зітхнула і той параліч на обличчі провокував у неї сміх.

– Але ж тут...

– Так, пристойні гроші й вони усі твої. Зароблені в тяжкій і чесній боротьбі. Ось я, наприклад, вперше отримала пів тисячі долярів, але була притрушена як ти, – вона відверто веселилась, а я вже мріяла про якісні шпалери і гарний клей, аби прогнати з хати нахабну нечисть.

– Софіє, Ви чарівна! Я Вам ніколи не віддячу... – дивилась я на неї так віддано й прихильно, що жінка опустила очі й сказала тихо:

– Це не чари. Проста настирливість і трохи фарту. Без них у нашій справі зовсім ніяк. Я рада, що ти з нами та бачу дійсно молодий талант. Далеко підеш, крихітко Діано. А щодо вдячності? Не зарікайся! Можливо і віддячиш якось. Тепер пішли до «Новосела», потішимо новинами дівчат.