Раді Вас бачити!

З відкритого вікна в кімнату долинав чарівний спів пташок. А ще духмяні аромати медових трав і ніжних квітів. Я виспалася дуже гарно. Хоч кажуть, що на новім місці людині спиться не найкраще.

За звичкою я потягнулася до Нього й зненацька схаменулась, що я тепер сама. Важка й пекуча гіркота давила й розпирала. Смерть Магди та загарбниця Софія, розбите серце і кохання... Невже все це вмістилось в один-єдиний рік? Та плакати я не збиралась. Не личить злій Діані слабкість! Як там казала Магда уві сні: рівна закінчилась, лишилася крива дорога? Що ж, попрямую по кривій, хіба мені звикати?

Замовила собі у номер подвійну каву й сирники в сметані. А як гарненька покоївка принесла смакоту на таці, я раптом пригадала щасливі ранки з Ним... Ні-ні! Не треба краятись на шмаття! Просто живи й радій тому, що маєш. Дивись, як гарно навкруги: птахи співають, в соковитих травах ховаються пухнасті бджілки. Нема набридливих сусідів і двору повного машин. Та й Магда наказала шукати мудрість і добро.

Тепер мене осяяло прозріння! Запхавши весь смачний сніданок, я кинулася до планшета і почала шукати... ДІМ! Я бігала по сторінках, сиділа на постелі в готельному халаті, без макіяжу й перегонів з часом та не підозрювала навіть, що переходжу в інший вимір.

Стрімка і жадібна до інформації рієлторка надибала з десяток варіантів, але після розмов з колегами по цеху, на огляд залишила тільки два.

Далі поїхала додому, аби перевдягтись і взяти щось на час відпустки. Негоже ладній пані гуляти по престижному спа-центру в одній і тій же сукні. Спочатку думала, що буде страшно відкрити власний дім, без Нього. Але здається «жах» то моє друге ім'я і я поглянула на стіл, де на записці красувалися ключі. Виходить Латуш прочитав та відповіді не писав. Він звісно обривав мої контакти, але залишившись ні з чим, попрямував своїм життям.

Серце підступно защеміло, та я поклала всі чохли до мишки і точно розуміла, що з «іграшкою» треба розпрощатись. Якщо вже Латуша послала, то що тут перейматись через авто, що надихало? Діані Ковтун до снаги кататись і на Теслі, але подумаю про щось простіше.

Я повернулася до центру відпочинку, перевдяглась і привела себе до ладу та вийшла в ресторан. Тут винна карта просто фантастична! Хотіла взяти колекційного сухого, але ж я точно буду за кермом. Тому безалкогольного коктейлю для мене досить. З цікавості взяла новенькі страви. Та всі вони просто кричали, що тут шеф-кухар Бог...

– Вітаю яснооку пані з хорошим днем! – почула я вчорашній голос і розвернулася.

– І Вас з хорошим днем, Микито! – відповіла господарю просторів. – Даруйте, не підкажете куди вписати дифірамби на честь шеф-кухаря? Бо все, що спробувала точно гідне зірок Мішлена, не інакше.

Граційним жестом вдячності Микита Щедрик схилив усміхнене обличчя. Ох, який вишуканий пан! Такий собі французький джентльмен, доглянутий і бездоганний. Шикарні пасма сивого волосся, бачили маски особистого стиліста. Грайливі карі очі, що поглядають з-під пухнастих вій. Борідка, вуса - все на місці та розчерк рівних брів. Одягнений доволі офіційно, але у стилі, що пасує до закладу для відпочинку. Прекрасне шкіряне взуття, в тон бежевих штанів. Не встигла пошукати йому нік, як миттю причепилось - «сивий граф».

– Я щиро дякую і передам. Йому буде приємно, – продовжив сяяти аристократ. – Та він у нас талановитий не один. Ми довго підбирали колектив. Наразі задоволені, що гості дарують ось такі прекрасні відгуки. Принцесо, не осудіть за моветон та Ви до нас надовго?

– Оце так запитання? Невже відразу і набридла? Я ж лише ніч послухала спів Ваших солов’їв, але напрочуд добре відпочила. Радію, що один клієнт геть випадково розповів мені про цей розкішний заклад. А ще після асфальту й моєї справи тут почуваєшся, мов риба у воді, – сумно продовжила я комплімент.

Та його відповідь не здивувала, а спантеличила мене:

– Я знаю хто така Діана Ковтун.

– Серйозно? Тобто в нас трапляються спільні клієнти? Заждіть! Не хочу вихвалятись, але я думаю, що так, – бажала приховати здивування.

– Ви праві та не тільки це. Я інколи гортаю бази. І вчора випадково побачив файл нової гості й відразу захотів поспілкуватись. Залишитись байдужим до чарівниці з «Новосела» я безсумнівно не спромігся, – відверто грався поглядом спокусник.

– Микито, це уже занадто. Я скромний гвинтик у системі нерухомості та й годі. А на питання: чи надовго тут? Доки не виженете. Так годиться? Жартую, звісно. Я в відпустці, а ще у пошуках житла. Тому й не на морях, хоч тут не гірше, – зізналася чужій людині про те, що вчора народилось в голові. Це знову дивувало та зупинитись я вже не могла.

– Прикольно, що рієлтор шукає дах над головою. А як запропонує інший, комісію поділите навпіл? – щось з ним не так! Цей Щедрик наче телепат, все знає й розуміє. Можливо через вік? Та спілкуватись з ним приємно, наче плескатися у хвилях.

– Ого! Та Ви обізнані у справі. Чи може працювали в нашій сфері? – я намагалась проявити інтелект.

– Ні, особисто я не працював. Товариш, що допомагав оце купити. А взагалі наш бізнес схожий: такі ж вибагливі клієнти, замовлення та дещо ризик. Відносно дому не пожартували? Діано, я запитую, бо маю окремий варіант. Матуся вибралася за кордон, а дім стоїть, чекає господиню. Такий собі жіночий замок. Не хочете поглянути, він поруч? – вхопився за можливість «граф».

– Не знаю... Так відразу? – демонструвала нерішучість.

– А нащо зволікати? У мене зараз вільний час. Не переймайтеся через дрібниці, ланч коштом закладу для Вас, – кивнув офіціанту пан Микита.

Ми сіли у його сріблястий Jaguar XF і я подумала, як дивно виглядає Діана Ковтун у своїй машинці. Але цей неприємний факт я скоро виправлю.

Щедрик проїхав по Одеській трасі кілька хвилин та повернув з центральної дороги вбік. Десятки метрів і ми зупинились біля воріт, прикрашених клубком гадюк. Одначе це лиття хтось виконав так бездоганно, що геть не було диким чи смішним. Воно символізує простір жінки.

Микита відчинив своїм пультом і ми заїхали у двір. І знову затишок навколо! Я бачу стільки нерухомості, що можу просканувати її наскрізь. Але цей світ був ідеальним й притягував, наче магніт.

Двоповерховий дім, червона черепиця, а стіни - надсучасна облицювальна цегла. Таке я продавала, але собі у володіння подібну розкіш не проєктувала.

– Микито, як багато квітів! Хтось доглядає за усім? – до цього я демонструвала байдужу тінь, але природу не сховаєш. Тим більше спонукає антураж. Дідок грайливо посміхнувся і пояснив:

– Мій садівник із центру. Це його давня пристрасть: моя матуся й квітники. Вони на цій терасі бувало зріжуться у покер, що вже й не відірвеш.

– Щаслива Ви людина, пане! – тяжко зітхнула я. – А ось у мене ні душі з рідні. Була єдина опікунка Магда, але й вона раптово залишила цей світ, з чужої волі...

– Я знаю й щиро співчуваю Вам, Діано. Київська область, хоч великий край, але ж віщунку поважали навіть у більш віддалених місцях. То як, подобається мамин замок? Привласните мій спадок? – він підморгнув, а я відчула, що по спині пробіг мурах.

– Якщо зійдемося у грошах, – заговорив в мені рієлтор.

– Люблю рішучих! Сторгуємося достеменно, пані. Прошу нагору, адже власність повинна проілюструвати всю себе, – вкидав господар хвацькі жарти.

– Звичайно підемо нагору і в підвал. Ви ж розумієте, що ці троянди та Ваші компліменти не допоможуть відвернути уваги принципової Діани від стін чи документів, – відчула я себе у справі.

– Я навіть і не намагався, бо знаю, що не зможу! Чарівна леді - професіонал, – тепер він відчайдушно загравав.

Після оглядин я бажала дізнатися ціну та відчувала, що сподівання на купівлю марні. Великі суми мене не лякають, а навпаки приваблюють, бо з них я маю гарні комісійні. Але не зараз. Дійсно, як почула вердикт з приємних вуст, то встала і відповіла:

– Я вдячна за екскурсію, Микито, тільки для мене така сума непомірна. Бажаю успіху в продажі!

– Діано, а за скільки заберете? Я хочу, щоб будинок був тільки Ваш, – підвівся Щедрик і наразі уже не жартував.

Я мовчки опустила очі, аби не зрозумів, що я блефую. Насправді якщо я спустошу свої рахунки і додам ту крихітку на Оболоні, то ще й залишу на ремонт. Але ж моя професія - торговець. Або гравець та ще й азартний. Не знаю: звідки це взялося?