Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Жіноча інтуїція - то є природний хист, помножений на досвід. Та мій життєвий досвід мізерний і слабкий, хіба що він складається з випробувань останніх місяців? Серед однолітків звичайно я могла б зійти за профі. Але моє оточення це люди, які торгують нерухомістю. Вони спілкуються не з першачками й прокручують Угоди з чисельними нулями. Ось і доводиться частенько відчувати довкілля «шкірою спини».
Сьогодні я була у передмісті та оглядала вартісний об'єкт. Папери і клієнт серйозні, тому і підготовка повинна бути відповідна, щоб і комарик ніс не підточив. Сиджу, заглибилася в справу, як раптом чую десь позаду незмінну частку іміджу Софії - парфуми Ангели і Демони. У виборі жінок та реноме моя наставниця по особливому старанна і незворушна, наче моноліт. Я думала вона щось скаже, а потім розвернулася на кріслі, знизала дамочку байдужими очима й пожартувала:
– Вітаю, пані! Є якісь проблеми? Я можу Вам допомогти?
– Ти відібрала навіть мої фрази! – не криючись від колективу та деяких клієнтів, зірвалася на крик Софія. Спільнота остовпіла, а я прожогом кинула папери до сейфа й мовчки прослизнула в коридор.
– Ксюхо, дивись! Родинна сварка зараз запалає. Стара чогось зігнулась і шкварчить, а молода не піддається й насідає, – жбурнула олівець у бік сусіднього стола наша пліткарка Жанна.
– Жанет, ти взагалі ку-ку? Я ж так без ока можу залишитись. Нащо воно тобі? – обурилася Ксюша.
Та Жанна вже її не чула. Вона рвонула в коридор за нами, аби угледіти розбірки пари. Тут їй не пощастило. Ліфт підхопив нас і повіз донизу. В кабіні вже спускались люди і ми доїхали без слів. Я відійшла трохи подалі, під дерева та гнівно прошипіла:
– Софіє, що з тобою? Хіба не ти мене навчала, що в офісі ми геть сторонні люди? Так, я тобі завдячую усім: житлом, роботою, навіть ремонтом... Але, заради Бога, публічні сварки нам обом не личать і не допомагають тримати репутацію на рівні.
– Але ж ти мене ігноруєш і повністю забула... Ти мене геть не хочеш, а я чекаю кожен день і ніч! – її істерика вражала. Такою я Навроцьку не бачила ніколи.
Невже десь просочився факт моїх побачень із Кирилом? Та сам він ні за що не скаже сусідці ані слова. Цей Латуш не такий. Він джентльмен і захисник та й не живе тепер через стіну від Жанни. То звідки ж у Софії тоді цей напад істерії? От збоченка... Хай Бог мене простить!
Я каюся в душі, але вона стоїть та пожирає ненормальними очима і треба її якось вгамувати.
– Ну, вибач! Ти ж зліпила сталеву копію самої себе. Я наче навіжена шукаю вигоди для «Новосела» й до вечора відвалюється все. Раніше хоч могла перепочити десь в транспорті, але тепер дорога вимагає постійної напруги. Чому я взагалі розповідаю ці дурниці? Ти ж не дитина, Соню, й прекрасно розумієш все.
– Приходь сьогодні на вечерю! – молилася вона і геть мене не чула. Ця сцена нагадала кінофільм, де аморальний чоловік постійно зраджує дружину, а та готова розстелитись для нього килимком й прощає все на світі.
– Не вийде! На лівобережжі в мене огляд майже серед ночі. Клієнт вимогливий і зайнятий, а на зворотному шляху я буду вичавлена, як лимонна шкірка. Навіщо це тобі? – я вдало пригадала, що дійсно є такий клієнт, з двома квартирами на продаж. А я ніяк не втраплю подивитись.
– Кохана, ти мені потрібна у будь-якому стані, бо я без тебе помираю! Ти сильна, змилуйся й прийди, аби любити віддану Софію... Чи ти знайшла мені заміну? – як добре, що я пів доби ганяю містом і не їла, бо через ці надмірні шмарклі доцільно поблювати. Але рієлтор - трішечки актор і я спроможна підіграти.
– Софіє, не верзи дурниць! Твоя заміна на очах у всіх: квадратні метри та угоди «Новосела», – я навіть посміхнулася до неї.
– Але ж ти більше не зі мною! Я відчуваю це усім в собі. Жіночу інтуїцію не проведеш, – настирливо чіплялася лесбійка.
О, люди! Ну чому життя нагадує смугасту зебру? Ось тільки промайнула світла смужка і накотилась знову темна! Як пояснити цій знедоленій особі, що я спокійно вмощуюся вдома, щоб подивитися класичний фільм або читаю книгу. Вона ж розумна і талановита, а перевагу віддає потіхам з латексом й жінками. У мене був клієнт - сексопатолог і я хотіла проконсультуватись, щодо Софії, та здолав надмірний сором. Адже вона відразу розповість про наші спільні витребеньки серед кривавих подушок... А я бажаю, з кожним днем що дужче, забути про усе.
– Ну, добре! Відкладу клієнта й приїду на вечерю. Тільки прошу тебе: дай спокій екзотичним стравам знайомих кулінарів. Діана більше не голодна, – сказала, наче відрубала. Навіщо я її дражню?
– Як скажеш, зіронько моя! Зроблю усе на світі. Не хочеш страв, я приготую нам чарівне ложе... – блиснули хижими вогнями її клінічно хворі очі. На тому й розійшлись.
Мабуть, аби додати мені страждань і гіркоти, життя підкинуло дзвінок від Латуша. Новий знайомий запропонував помилуватися вогнями міста з перлини славного Подола. Це він про оглядове колесо на Контрактовій.
Я слухала його спокійний голос і розуміла, що життя буває іншим. А ще безмежно шкодувала, що я сьогодні не побачу його довірливий і теплий погляд, а попрямую в інший бік - на Лесі Українки. Там я зізнаюсь бідолашній жінці, що мене більше не цікавлять її забави й іграшки з шухляди.
Ще спробую їй пояснити, що світ навколо цікавіший, щасливий і простий. Що я зустріла та бажаю стосунків з добрим чоловіком, бо відчуваю поруч з ним себе захищеною і слабкою... Ці щирі почуття з’явилися в мені не просто так, а через спілкування зі світлою душею, чистішою за перший сніг! Він ще нічого не зробив та якось допоміг знайти мені свій вірний шлях. Тому наразі я замовила таксі не для прогулянки Подолом, а геть у інший бік.
