Раді Вас бачити!

Кирило дійсно зголоднів і поглядав на мене, як кіт на мишку. Він мав хороший апетит до їжі, а наминаючи вечерю тяжко зітхав, звабливо закопилював губу та жадібно дивився у виріз на футболці.

– Що? – гралась я очима з-під лоба й розуміла, що смак десерту буде найсолодшим.

– Все смачно, дякую. Але я скучив і хочу інших ласощів. Пішли зі мною на диван, – зітхнув мій чоловік та владно взяв за руку. 

Зазвичай так ми дивимося фільми. От тільки Латуш примостив мене на руки, щоб я дивилася на нього. Я згідно підігнула ніжки та осідлала його стан. Легенька посмішка гуляла на вустах обох розпусників і наші губи просилися до купи. Ми важко дихали та тріпотіли від накопичених бажань, але тримались мужньо. Кирило підказав: яких він хоче рухів і я заковзала по збудженому тілу, аж доки моя точка G не сквіртувала мов шалена. Це неймовірні відчуття, коли гориш в солодкому вогні кілька разів підряд і зупинити божевілля неможливо...

– Так ще ніколи не хотіла. Віддай його мені! – стогнала я й переживала нестерпні напади медового блаженства. 

– Моя прекрасна хижа половинко... Бери, поки не розірвався. Він завжди твій! – прошепотів щасливий Латуш і обережно насадив розмоклу нірку на кам'яну рожеву брилу.

– О-о-о, Господи... Який ти пристрасний і грішний, – забула про сором'язливість, зірвала з себе кофту й підставила його вустам знесиленні чеканням груди. Тепер обоє захлинались від бажань і нас поєднував хмільний азарт.

Наразі мій міцний диван нас більше не задовольняв і Латуш підхопив мене до ліжка. На полігоні Щастя, розкуто і натхненно, ми з'єднувались поклітинно. Не знаю, як ті звуки сприймали заздрісні сусіди, але ми перевірили усе, що тільки можна відшукати у п'яному від насолоди тілі. 

Забувши про людей і час - ми смакували божевілля. Та ось мій благородний лицар дійшов до апогею і я натхненно стисла його треновані сідниці. Люблю захоплено дивитись в розширені зіниці, коли єднання абсолютне, а нас тримає разом неперевершений космічний стан...

...Тепер ми причаїлися в обіймах знесилені і тихі. Я обвила Коханого за плечі, притисла личко до щоки та відчувала Його руки на собі. 

– Ти мене завжди будеш так кохати? – спитав дурницю Латуш.

– Так! В будь-якому зі світів, у безлічі життів... Навіщо ти питаєш? Зачарував і прикував навіки, аби кохала як шалена. Але ж ти обіцяв розповісти про щось таємне, – згадала я про розум.

– Не зараз. Хочу ще побути лише з тобою. Аж не віриться, що ми створили отакий щасливий світ, – чомусь зітхнув мій рятувальник.

Кирило Латуш реаліст та після неймовірного єднання доволі важко розповісти гірку і сіру правду. Та все-таки ми підвелись, почастувалися холодним соком і він перепитав:

– То ти бажаєш моїх прозаїчних таємниць? Тоді збери терпіння в купку й слухай.

– Так, любий. Говори! – тулилась я до його серця.

– Це щодо сина. Він хороший, але невиліковно хворий. Хіба що диво допоможе йому перерости, та я в таке не вірю. От і сьогодні подивився в його сумні дитячі очі та сподіваюся лише на Бога. Приємний голос Латуша звучав тепер як вирок і смертельний біль.

– Кірюшо, що з ним? І чому невиліковний? Адже навколо стільки клінік. Якщо не в нас, то за кордоном. У мене на рахунку купа грошей...

– Яка ж ти в мене вірна й щира! А пам'ятаєш як ти міркувала: чому я не прийшов до тебе раніше за Софію? Тепер я сам частенько шкодую про таке. Але вже все таке, як є. Я уявляю нашого синочка і знаю, що ти будеш найкращою із мам. Та Івара люблю, бо він мій син. Давно повинен був розповісти, тільки боявся. Ти пробач мені, будь ласка...

– Чому боявся? Він же твій. Тому ми зробимо для малюка можливе й неможливе, що завгодно. Знайдемо кращих лікарів. Тільки скажи: що треба лікувати? – з почутого забула я про пережиту насолоду.

– У нього бронхіальна астма і це, як правило, назавжди. Малий живе нормально, доки тримає поруч інгалятор. І напад може статись коли та де завгодно. Дивитися на це нестерпно. Він задихається, а та паскудна відьма ще й курить у квартирі. Я часто думаю тепер: як одружився з непорозумінням? І в неї у родині подібна неміч існувала, але гадюка приховала. У нас таке вважається за злочин. Ой, що тепер минулим жонглювати? Прости, що зіпсував нам світлий вечір, але я обіцяв зізнатись.

– Коханий, перестань! Я вже сказала: будемо шукати, аж доки не знайдемо вихід. Як шкода, що віщунка Магда не з нами поруч. Вона завжди знала, як побороти людський біль. То забери синочка сюди до нас. Ми будемо за ним уважно доглядати й наймемо няню-медика. Давай! – вчепилась я в проблему так само як хапаюсь за роботу.

– Ти що! Потвора не віддасть. Він її шлях до лінощів і грошей. Вона ж не вміє працювати, а Івчик її оберіг в байдикуванні, – пригнічено зітхнув мій любий.

– Але ж вона його вбиває! Запропонуймо їй багато грошей. Нехай живе як хоче, тільки маленького віддасть, – сказала я й тоді Кирило здивовано зреагував:

– Ти пропонуєш викупити сина? Такою я тебе не знав.

– Мій милий, особисто ти і не дізнаєшся ніколи. Але Діана Ковтун торгує нерухомістю й не завжди нагадує тепленьку ковдру. Я заробила свій незламний статус і деякий кругленький капітал в запеклій боротьбі. На жаль, цього прихованого монстра створила у мені Софія. Такою ти мене зустрів і вмить зробив живою.

– Моя прекрасна і кохана квітко! Я знаю, що ти сильна і я з тобою сильним став, а ще запаморочливо щасливим. Ти права: будемо шукати вихід, але розумно й поступово. А зараз вмощуйся зручніше, як любиш та поспи. Бо ми так проговоримо до ранку, а нам ще треба денні справи успішно форсувати. Солодких тобі снів! – Кирило оповив мене дбайливими руками і скоро я не пам'ятала все те, що Він сьогодні розповів.