Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Буває, що зненацька на голову впаде якась біда, але буває й навпаки. Сьогодні я приїхала на виклик в елітний приміський район. Рієлтори поміж собою назвали цю місцину «царське село». Тому що грошовиті та жадібні мішки тягнули сюди все, що цупили в держави і людей.
Замовлення зробила жінка. Я думала, що вона господиня та помилися. Ця розпорядниця місцевого вельможі була приємною й розповіла, що її пан не продає, а навпаки хотів придбати ділянку, аби побудувати медичний центр.
– Та без питань. Ділянку я знайду, тільки окресліть побажання. А ще, будь ласка, покажіть хоча б якесь підтвердження особи. Без цього «новосели» не працюють, – присіла я за столик.
– Звичайно, прошу, – і дама вийняла з кишеньки посвідчення доцента, з фото... Ого! Виходить цей замовник їй платить більше, ніж медична установа? Та я серед своїх клієнтів вже зустрічала й не таке. – Бажаєте чай, каву, сік?
– Ні, дякую. У мене з часом дещо скрутно. Тому, якщо можливо, повернемось до справи, – моя суха відмова прискорила її думки.
– Так, зараз принесу нотатки, – зникла з очей доцентка.
Вона швиденько повернулась зі шкіряною текою в руках, а як відкрила я відразу подумала, що диво в світі є! Щоб я надалі не вагалась, на верхнім аркуші граційно хизувався портрет заступника міністра медицини. Оце і був клієнт...
Я звикла працювати з публічними людьми, але чиновники завжди проблема. Вони страшенно полюбляють трибуни, конференції і щедрі та нездійсненні обіцянки. Тільки наразі мені треба до цього підібратись особисто. Не буду ж я розповідати його служниці про свою біду і байдуже, що дамочка доцент.
– Спасибі, всі умови занотувала та години через дві я скину слушні варіанти. Як пан Сайгак уподобає щось, телефонуйте, я готова працювати, – закрила свій планшет, а співрозмовниця від подиву аж встала.
– Як через дві години? Діано, це не жарт? До нас уже приходили агенти, але казали про затратність справи та вимагали чималий аванс. Їх пан Сайгак проганяв.
Я сумно посміхнулась, бо знала безліч тих заробітчан. Вони як бачать, що клієнт заможний, відразу забувають про роботу, а в головах вже шарудить валюта. Але й замовники не простаки, тому їх забаганки марні.
– Даруйте, пані Віолетто, але шахрайство присутнє в будь-якій системі. Що випровадили незграб це добре. А я ніколи не жартую щодо праці й знайду усе, що необхідно. Вітання панові Сайгаку!
На трасі підганяла свою мишку, а вона радісно петляла поміж сараїв на колесах та безвідмовно слухалась мене. На це авто Кірюша частенько нарікає, не через марнославство, а виключно через безпеку. Прохав позбутись іграшки й придбати міцний автомобіль.
Ось бачите безстрашний рятувальник, що не боявся ні вогню, ні смерті - за мене вболіває мов за малу дитину. Справжнє Кохання робить наймужніших вразливими і боязкими. Такий неписаний Закон блаженства!
В агенції чомусь халепа. Людей напхалося, неначе «Новосел» оголосив, що тут житло дарують безкоштовно. Надворі райський день: калюжі вже підсохли й весняне сонечко всміхається на небі. Чому б колегам не підняти ледащу п’яту точку й ганяти по об'єктах, доки клієнт дозріє. Такий у мене алгоритм роботи. А наші пані звикли гортати сторінки на моніторі, де ні чорта не розбереш й замовник тупо йде на вихід.
Не встигла я забратись до системи, як чую прогнозовані слова:
– Діанко, дай пораду! Замовлень - нуль! Або віддай непотріб, у тебе ж точно є. Я сподіваюсь пам’ятаєш, що я тобі Кирила підігнала. До речі: як він? Чула, що не ходить, а пурхає й співає наче птах.
– Ого, то ти не Жанна, а пані Доля! Тепер я буду знати. Я звісно вдячна, тільки ти тоді прохала за сусіда. А щодо варіантів заробітку, то ось вони, – я кинула на стіл наш професійний довідник.
– Та йди ти... Теж мені персона! А якщо хочеш знати, то Латушова відьма кусає лікті та бухає й не доглядає за малим, – помстилася мені колега «гарячою смолою» з подільського життя.
Яка біда! Сказати вдома? Але Кірюша збожеволіє від цього. Хоча, я думаю, він знає недоліки колишньої дружини. Просто від мене криється і навіть страшну болячку сина утаємничував до вчора.
Я відкараскалася від пліткарки, знайшла що треба та перекинула клієнту варіанти. Тут виявилося, що цей Сайгак стрімкий на рішення суб’єкт. Його довірена особа, без зайвої мороки, затвердила і провела Угоду. Виходить добре мати цілий штат підлеглих, які трудяться мов бджілки. Ось тільки про медичну допомогу для Івчика я попрохати не змогла!
Усі ці справи завершились за кілька днів і стало тихо. Та ось уперто забринів один з моїх робочих телефонів. Я не люблю прихованих контактів, бо неможливо записати номер, аби надалі спілкуватись. Але така робота, тому беру й відповідаю, мов штучний інтелект:
– Діана Ковтун, «Новосел». Я слухаю уважно.
– Мені казали, що Ви чарівниця та я спочатку не повірив. Рідко зустрінеш професіонала серед настільки молодих людей, – почула незнайомий голос. – Я Мирослав Сайгак. Хотів подякувати особисто за блискавичну та взірцеву працю. Можливо у Вас є до мене питання, щодо медицини? Для мами з татом чи іще когось? Ви не соромтесь, я віддячу.
Я слухала його й не вірила у диво. Але виходить, що воно існує!
– Пане Сайгак, я вдячна за оцінку праці. Та я не знала своїх маму й тата, хоча прохання в мене є. Маленький, дорогий для мене хлопчик, хворий на астму й потребує допомоги. Щиро прошу, допоможіть, будь ласка!
– Тепер я зрозумів: чому у Вас такий серйозний погляд на роботу. Адже відомо всім, що сироти найкращі у будь-якій професії, бо йдуть до власної мети болючим і відважним шляхом. Такі висоти для мажорів недосяжні. Я зрозумів і накажу місцевим лікарям прискіпливіше розібратись. А де його спостерігають? – на диво швидко перейнявся бідою Івчика цей пан.
– Подільська філія дитячої лікарні. Прошу Вас, я готова працювати над будь-яким замовленням і далі та зовсім безоплатно.
– Я бачу, що дитина Вам дійсно дорога. Похресник, мабуть? Не відповідайте! У справі розберуться, обіцяю. Мій помічник Вас скоро набере і доповість про результат. Наразі успіхів, Діано!
– Спасибі Вам! – він зник з ефіру, а я ще притискала гаджет так, наче сподівалась на блискавичне розв'язання справи. Але ж Господь почув мене! Зажурена й самотня, раніше я не вірила нікому. Тільки з появою Кирила до мене повернулось світло.
