Раді Вас бачити!

Цілий день на переглядах та навіть на підписанні чергової угоди я була геть неуважною. Навіть нотаріус запитала: чи добре я почуваюсь? А в моїй голові варилась каша, розібратися з якою міг лише чарівний кулінар смачних дитячих страв.

Так, я сама покликала Кирила до себе жити та зроду не перебувала під одним дахом з чоловіком і дуже хвилювалась. Старий професор - не рахується. До речі, він вже відлетів на небо і сподіваюсь їм з дружиною там добре разом.

Сьогодні я марно намагалась працювати хоча б на телефоні, а потім кинула всі справи й поїхала додому. У мозку билися бентежливі думки. Пересувалась хаотично по оселі, шукала скрізь пилюку, навіщось відчиняла шафки та поправляла штори і гардини.

Нарешті пригадала, що треба гарно вбрати ліжко, в найкращу шовкову білизну. Я ж сподіваюся воно нам знадобиться... Інколи кажуть, наче я розумна. Але з подібних міркувань виходить, що безмозка і тупа! Ну, а для чого ще вселяється до молодої жінки красивий сильний чоловік? Невже аби варити вранці каші?

Все, треба сісти й розібратись у ситуації, що склалась. Як провести Угоду на мільйони - я знаю добре. Зарозумілого клієнта можу поставити на місце майстерно й спритно. Звичайна справа - віднайти прийнятні для усіх сторін найкращі варіанти. Але, заради Бога, я геть не уявляю як це: кохатись з чоловіком!!! На спогадах про іграшкові втіхи у збоченки Софії я змалювала жирний хрест та провокую амнезію. Тому й сиджу як на голках, ніби чекаю вироку чи страти.

У двері подзвонили і я підскочила, мов десь горить! Ось і прийшов той, хто розвіє всі мої сумніви й страхи. Принаймні я на це блаженно сподіваюсь.

– Привіт! Заходь, будь ласка, – сказала урочисто, адже з цих слів і починається нова сторінка життя Діани Ковтун. Як хочеться побачити в ній світло та щось красиве і нове!

– Привіт! Дозволиш? Я з речами... – невпевнено промовив Латуш. Таким я бачу його вперше. В одній руці Кирило тримає тортик і троянди, а іншою підтримує валізу.

– Це весь твій скарб? – здивовано питаю.

– А скільки треба козаку? Достатньо шаблі і Кохання. Візьми, це твій улюблений. Такого я поки не умію випікати, але навчусь обов'язково, – повеселішав Латуш й чомусь почервонів. Цей дивовижний чоловік, при всіх пережитих стражданнях лишався скромним, мов школярик.

– Спасибі! Торт з кокосом - моя давнішня слабкість. Не знаю: де взялось... Залиш, будь ласка, речі в шафі. Я сподівалася ми разом накриємо на стіл, а потім все з'їмо, – наразі хвилювання поглинуло обох.

– Звичайно. Мрію аби ми все та завжди робили разом, – тихенько вимовив Кирило й між нами пролетів чарівний ангел.

Тепер на кухні панувала трішки напружена й тривожна атмосфера. Ми наче дві незграби хапались за один предмет і намагались заважати одне одному працювати. Незлагодженість довела до того, що я ледь не розбила глечик з соком. Та Латуш вдало підхопив його, відсунув у безпечне місце і взяв мене за руки.

– Хм! Здається перша спільна справа не клеїться, бо ми занадто беремо все до серця. Можливо, поцілунок допоможе? – поставив мій господар найвірогідніший діагноз.

Завжди уперта і незламна я не змогла наразі сперечатись і просто потягнулася губами до тих звабливих вуст. Кирило ніжно посміхнувся і доторкнувся, як тоді коли він вперше рятував мене від смутку.

О, як же солодко у Нього це виходить! Не треба стимулюючих напоїв, прозорої білизни, слів... Просто торкатися до Нього і відчувати, що весь світ належить НАМ одним! А далі Латуш підхопив мене не руки й поніс не на диван, а в ліжко. Я бачила Його блаженні очі, що оповили мене сяйвом. Вони прохали не пручатись і дати Йому шанс здійснити заповітні мрії й мої незвідані бажання.

Мені б розкошувати і втішатись, а я натомість відчувала суцільний жах. А що як я не зможу подарувати Йому те, що хоче? Я ж нічогісінько не вмію! Єдине сподівання, що мій інструктор з виживання навчить рієлторку кохатись.

У трансі страху я не пам'ятала, як обережно чоловік мене роздяг і заворожено спитав:

– Навіщо ти така прекрасна? Кожна клітиночка наказує кохати... Я стільки передумав і бажав аби моєю стала...

«О, Боже-милосердний, як приємно!» - здригнулась я від того, що глибоко в собі відчула неквапливий рух шовкового створіння. Кирило розумів, що я знервована й дурна, тому не поспішав й пересувався досить плавно. Цей неймовірно мудрий Чоловік дбайливо дарував мені перші акорди ласощів кохання. Солодке марення поглинуло мене і я прикрила очі та слухала спів наших тіл... Уважно розрізняла кожен нерв та знала, що знайшла свого єдиного на світі.

– Тобі не хочеться дивитись на потвору? – чомусь інакше пояснив мій стан Кирило.

– Кірюшо, ні! Я хочу залишатись уві сні, який ти так божественно даруєш... Ніколи не вагайся в тому, що ти найкрасивіший на землі. Для мене, чуєш назавжди.

Тепер Він обережно посміхнувся й полегшено зітхнув. Мій мужній рятувальник соромився своєї наготи й комплексував через рубці, що залишилися від битви за життя невинних в пекельному вогні.

Він тихо нахилився і збуджені смарагди потонули в мені. А я молила власне тіло подарувати Йому вдячність й ганебно не могла прогнати з себе дубової колоди! Я бачила, як він блаженно хоче отримати маленьку нагороду. То дай Йому її!

Від розпачу я навіть застогнала, а він спинився та занепокоєно спитав:

– Тобі з ним боляче? От причепилось непутяще. Хлопці завжди жартують в душовій і кажуть, що в штанах у мене брила. Вони дурні, але якщо...

Я відчувала, що Його вагання мені допомогли! Приклала пальці до шовкових вуст, напружилася, глибоко вдихнула і вибухнула феєрверком щастя та божеволіла від справжнього оргазму, який мені подарував коханий Чоловік.

Якби ж хто знав: як Він зрадів! Попестив теплою долонею моє лице й натхненно вимовив:

– О, дякую, моя чарівна! Я так боявся не сподобатись тобі. Значить мій дурник не зовсім пропащий? Ти неповторна у такому стані. Весь час би милувався...

Він хоче милуватись! А я в космічній насолоді була між простором і часом. І взагалі коли прекрасний рятувальник отак турботливо поводиться - це ще дорожче в тисячу разів!

– Як не сподобатись? Ти неземний. Я обіцяю віддавати всю вдячність, до останньої краплинки. І хочу плакати в твоїх обіймах лише від щастя і медових почуттів.

Тепер Кирило задоволено зітхнув та щиро посміхнувся:

– Як добре, що зимові ночі довгі. Я хочу жити у тобі з самого вечора й до ранку. Тонути у твоїх очах - найбільше задоволення на світі.

– Будь ласка, не кажи аж так красиво, бо я розплачусь. Я тебе кохаю! Яке блаженство, що ти МІЙ.

– Прошу, не плач. Ти неповторна й особлива. У мене теж ніколи не було того, що зараз відчуваю та я ж не плачу. Обіцяю: кохатиму одну серед світів!

Відчувши, що моя гаряча нірка бажає Його скам'янілу брилу, Кирило рухався стрімкіше. А я сп’яніла від освідчень і збігу сексуальних вподобань та вже нітрохи не боялась бути собою перед Ним. Справжнісінькою, ласолюбною, хмільною - такою як хотів. Після кількох убивчих кайфів, коли я пульсувала в турботливих долонях, Кирило повідомив:

– Вона його так пристрасно цілує, що я раз по раз хочу розірватись... А знаєш, ще коли ти впевнено пручалась, я вірив, що обов'язково підкоришся мені. Тому боровся й переміг!

– Пробач! Та я від щастя тану й не розумію: як могла боятися довіритись тобі? Ти витягнув мене із прірви нахабства і страхів. Подарував безмежне раювання і я все-все життя віддам тобі. Кірюшо, я тобі безмежно вдячна.

– Покажеш: як безмежно? – примружив Латуш гіпнотичні очі. Ще мить і я потрапила у світ, де задоволення так солодко лоскоче всі мої нутрощі й інструктор з виживання береться за новий урок на витривалість у Коханні.