Раді Вас бачити!

В той вечір я припхалася додому голодна і розбита. Нормальна дівчина в такому стані полежала б у ванні, але смердючка у моїй квартирі для цього непридатна. Повірте, я синдромом Мессі не страждаю та спробувала все, але житло рішуче просить переобладнання і капітального ремонту. Ось я й хапаюсь за клієнта, аби зібрати певні кошти та геть не зазіхаю на чуже...

Це натяк, що гріховний вамп, на прізвище Навроцька після банкету й еротичних домагань, невтомно вештається біля мене. Дівчата поглядають косо, іронізують та жартують з-за спини. Але що вдієш, коли головний авторитет в агенції для всіх Софія? Я ж вимушено залишаюся балансувати між суперфахівцем й повагою колег та почуваюся, неначе в пеклі.

Вперто іду до ванної кімнати і відкриваю крани. Води немає, лише чую з труб лихе гарчання звіра. Чому весь день така непруха? Клієнт зустрівся непутящий ще й перебірливий, мов принц. Казав, що хоче величезний шмат землі, під фермерські угіддя. Я змокла, змерзла, находилась з ним, аж доки зрозуміла, що той стартапер без копійки й розмальовує таке, чого насправді не існує. Це неприємна і сумна частина нашої роботи, адже на лобі у клієнта рахунок в банку не зчитаєш.

А їсти хочеться жахливо! Фаст-фуд і чипси я не поважаю й від них у мене все болить. На холодильник гроші є, але тягнути гарну річ у мій свинарник - невдячна справа. Інстинктивно рука сповзла до телефона й підступний шлунок переміг здоровий глузд.

– Привіт, Софіє. Я не заважаю?

– Маленька німфо, я тобі страшенно рада! Де ти ховаєшся від мене кілька днів?

– Ой, краще не питай! Але я можу завітати й усе розповісти, – надмірно силую себе та думати запізно. Софія ошаліло заспівала:

– Звичайно приїзди! Я знаю, ти голодна...

– Від кави не відмовлюсь, – промимрила та думала своє.

– Окей! Коли приїдеш, вже буде повний стіл. Чекаю, крихітко, на тебе з нетерпінням!

Натягую на плечі вологу курточку й шукаю в голові розумну відповідь на запитання: що я роблю з своїм життям? Вона ж не просто так чекає. Нехай після банкету я була трохи п'яна й не розуміла її чар, але тепер я усвідомлюю, що та розбещена особа не випустить мене без збочень і щось таки утне.

В метро прикрила очі й аналізую: чи готова за харчі віддати хтивій бабі своє невинне тіло? Тільки підступний мозок твердить: «Бери усе, що підвернулось, адже життя самотнє і страшне...»

Раптово чую незнайомий голос:

– Красуне, хочеш проведу до мами?

Розплющую нещасні очі та розумію, що весь день наповнений жахіттям. До мене приліпився пасажир під чаркою й від нього дуже тхне. Я жалібно зітхаю й відповідаю жваво:

– Немає в мене мами, а чоловік суворий є. Якщо побачить Вас зі мною, то пику натовче. Будь ласка, відчепіться.

– По барабану мені ті чоловіки! Я майстер спорту... Ой, даруйте! – в метро буває потяг загальмує так, що й тверезого заносить, а цьому бідоласі вельми зле. Аби не вляпатись в «дарунки» його спиртного передозу пересідаю недалечко, але воно за мною йде.

– Гей, бовдуре! Що ти забув біля моєї жінки? Ану пішов, бо зараз вріжу! – присів до мене збоку інший. Не встигла я злякатись, як той що під шафе, попрямував на вихід.

– Спасибі Вам, шановний! Самій було б не відчепитись. Нещасна його жінка, – вдячно киваю джентльмену, що вже відсунувся на виховану відстань.

– Не варто дякувати. Все нормально. У мене вдома жінка і малюк. А допоміг, бо не терплю нахабства. Бувайте, дівчино! – всміхнувся симпатичний пасажир та чемно підказав, що на побачення він не покличе. О, Господи! Та в мене всі думки лише про їжу... До речі, на наступній треба вийти.

Осяяний ЖК Софії стоїть за сотню метрів від метро. Я вже хотіла увійти до холу, як вгледіла кіоск, дощенту напханий квітками. Візьму Навроцькій щось. Вона ж знайшла для мене дім й навчає ремеслу. От тільки її тяга до жінок? Але у кожного свої хвороби.

У дівчини-флористки обрала найсвіжіші білесенькі троянди. Категорично відхилила її бажання прикрашати квіти. Від них розходились такі п'янкі та ніжні аромати, що до снаги вітати з якимось святом. Замовила цупкий папір і рушила до хмарочоса.

Софія відчинила двері та огорнула поглядом, що сповнений романтики й надій.

– Привіт, наставнице! Тобі... – вручаю байдуже їй квіти та вже шкодую, що купила. Навроцька пригорнулася до них, наче дитина до улюбленої ляльки, а далі на очах з’явились сльози.

– Софіє, ти чого? Хтось вмер? – питаю з холодком, адже ця бабська поведінка геть не пасує нашій богині нерухомості.

– О, ні! Все добре. Просто я шалено сумувала... Боже милий, ти пахнеш щастям і моїм блаженством, – схвильовано притисла жінка мене до серця, а воно товклося мов скажене.

Я посміхнулася й бездушно додала:

– І все? Пробач, я трішки заблукала з придурком у полях. Але ж я тут, тому не плач, будь ласка!

– Не буду, котику. Не буду! Проходь, а я поставлю цю красу, – протерла вона сльози й чкурнула обирати вазу.

А я попхалася до ванної аби помити руки, не витримала й прийняла гарячий душ. Цей затишок помітно підбадьорив. Я вийшла до їдальні й побачила шикарний стіл.

– Софіє, ну навіщо? Ти готувалась до заморської особи? Це ж тільки я - сирітка Діна.

– Як це навіщо? Моя дівчинка голодна. Сідай, краплиночко, розповідай новини, – окрилено защебетала жінка.

Щось я там прохопилась відносно урочистого моменту? Так він переді мною. На темній шовковій тканині, до самої підлоги, потріскували золоті свічки. Її улюблене вино стояло з правої руки хазяйки. Про келихи я взагалі мовчу. Вони тут на усі смаки. А головне, що в центрі столу, на пишній зелені салату, розлігся королівський лобстер. Та це не новина. Софія часто обкрадає відомий ресторан, через дорогу. От і сьогодні, точно відвалила потрійну ціну й зцупила у когось цей вишуканий екземпляр.

– Новини кепські. Цілий день задарма била ноги. Сама не розумію, чому я причепилась до дурного, котрий не відає своїх бажань? Ну, все кажи, бо бачу що згориш, – даю можливість і наставниці відкрити рота.

– Моя маленька і розумна німфа завжди все бачить наперед! Невже дісталося від Магди? Земля їй пухом! Я хочу випити за НАС, бо сохну без твоїх очей, мов квітка без води. Та зараз ожила. Не буду гаяти часу і принесу тобі найкращий кусень, – заметушилася вона в передчутті якихось дій.

– Спасибі, Соню! Дуже смачно. Долий собі вина, бо я скажу таке, що тебе точно підбадьорить, – поки не вірила своїм думкам та вирішила, що готова.

– Кажи, моє дитятко! Для тебе я зроблю, що хочеш.

– Ти знаєш, як я марю ремонтом у своїй квартирі. Тому хотіла попроситись пожити в тебе на цей час і сподіваюсь не відмовиш, – заграли бісики в моїх очах.

– Серйозно? Ти бажаєш ділити тут зі мною ночі? І я блаженно питиму твій смак коли і як захочу? О, Господи! Скажи, що це не жарт, – заможна й незалежна леді стояла у своїх хоромах та божеволіла від того, що в неї буде орендарка... Примарна насолода, як на мене!

На це я мовчки їй кивнула й запхала в себе величезний шмат смачнючого короля морів, а потім допила вино й пішла поплавати в джакузі. Софії я заборонила приєднуватися до мене та бідолашна й так від щастя літала в небесах.