Раді Вас бачити!

Дні непомітно перетворювались в тижні. Я їх не помічала, адже багато хто з клієнтів дійсно чекав Діану Ковтун. Мені хотілося допомогти, ну й звісно заробити, якщо можна. У заміський будинок, без гарного сучасного ремонту, іще не потикалась. Коли є ціль і є можливість - я працювала мов машина.

Та якось ближче до чергових вихідних раптом прорізався контакт «Микита Щедрик». Недовго сумував аристократ! Невже бажає повернути власність?

– Вітаю, ясноока пані! Як живете? Не заважаю? – спитав він чемно і туманно.

– Доброго дня, Микито! Я поки в місті. Маєте питання щодо Угоди про будинок? – цікавлюсь зопалу.

– Вгадали. А ще я пам'ятаю, була домовленість про нову зустріч. Та ви про мене геть забули, божественна Діано! Даруйте, що вдираюсь до Ваших вихідних, але питаннячко нагальне. Днями у нас відпочивав директор історичного музею. Ми з ним пригадували про старе і я пообіцяв віддати дещо з матусиних реліквій. Для Вас вони лише тягар та мотлох у кутку, а я радію, що предмети з мого дитинства залишаться жити. То як, чарівна, допоможете мені? – грайливо пояснив Микита.

– Ви, пане, жартівник. Звичайно так! Та й вихідних у мене - зась. Багато хто з клієнтів готовий роздивлятись нерухомість якраз у вільний час. Але для Вас я з радістю відкину всі пропозиції й відвідаю будинок, – погодилась на диво швидко.

– О, дякую! Коли дозволите прибути? – зрадів досвідчений хитрун.

– Я буду завтра о десятій, якщо Вам це підходить.

– Підходить. Дякую, Діано! – ще більше підбадьорився Микита.

Зробила кілька незначних відмов та о дев'ятій, у неділю, припхалася на мишці до знакових воріт з клубком гадюк. Ну, точно це мій дім! На вході нічого міняти, але всередині - роботи сила. Я походила, подивилась, зробила деякі заміри та вже відкрила свій планшет, аби окреслити об’єми «катастрофи». Аж раптом чую за воротами сигнал авто Микити. Ага, цей пан прибув не сам, а з перевізниками. Я відчинила їм ворота. Спочатку він загнав свій Ягуар, а потім вже Газель вантажних перевезень.

Та коли Щедрик вистрибнув з авто у мене навіть рот відкрився. Сьогодні «сивий граф» нагадував хлопчиська, що завітав на ферму до батьків. Шотландська доброякісна сорочка, потерті шорти і кросівки Адідас робили його образ дивовижним.

– Привіт, красуне! З кожним днем Ви все казковіші, а я старішаю потроху, – схилився з поцілунком до руки неперевершений гусар.

Вправні вантажники швиденько розібрали бабусин мотлох. Зостались лише шафи, вбудовані до стін. Але ці унікальні речі, з міцного дерева з різьбою, я точно залишу. Вони нагадують про ту епоху, коли я ще не народилась. Додати максимум сучасності та вийде доволі модний надзвичайний хол.

Микита випровадив хлопців, закрив ворота і здається до свого спа не поспішав.

– Ну от, Діано, тепер дім вже точно Ваш. Я перепрошую за цей розгардіяш, але якщо дасте ключі, я накажу своїм дівчатам поприбирати тут. А коли буду звітувати, з приємністю побачу знову Вас...

– Це зайве, пане. Я сама частенько замовляю на об'єкти людей із клінінгових фірм, – тримала я дистанцію й чекала, що він запропонує далі. Адже той соколиний погляд наразі аж горів.

– Я знаю, що Ви дуже незалежна! Просто хотів допомогти. А може ми поїдемо до центру? Сьогодні наш Хосе готує вишукані страви та буде радий прислужитись Вам, – аж пританцьовував Микита Щедрик.

– Даруйте, маю інші справи. Але запрошення я залишу на інший раз, – вперто дивлюся на ворота й нагадую йому про виховання.

– Чому ж мені аж так не таланить? – зітхнув старий спокусник.

– Микито, я не можу. Не ображайтеся, будь ласка...

– Як шкода! Дякую, що приділили час, – звичайно він розкрив мій натяк, не про обід. Вже традиційно нахилився до руки, а потім всівся в Ягуара й рвонув з «чужого» двору геть. А я забралася до мишки й поїхала за ним. Хоча його п'ятизірковий кінь зник, як примара на дорозі.

Я їхала доволі неквапливо та розмірковувала над усім, що діється між нами. Невже цей стариган запланував мене перетворити на чергову коханку? Адже поводиться він саме так! Впадав з моменту нашого знайомства: вечері під зірками та розмови чи вишукані квіти, навіть продав елітний дім собі у збиток. От і сьогодні щиро натякав на перехід стосунків до інтимних, хоч знову відступив. Чому? Невже не дозволяє гідність?

Після тієї зустрічі він зник з моїх життєвих горизонтів. Та за достойну поведінку даю аристократу вищий бал. Наприклад, на відміну від Софії. До речі, секс-туристка вже надіслала документи і я негайно виставила «дім розпусти» на всіх відомих сайтах. Однак охочих прикупити доволі дорогий об'єкт наразі не спостерігалось. І я бажанням не палала ходити до квартири, де наді мною познущались. Хоча та збоченка вважає, що в нас було кохання!

Серед звичайних справ я не помітила як підійшов святковий день для «Новосела». Якщо точніше - ювілей директорки Хрульової. Наші нероби надували кульки, шушукалися й готувались, як у дитячому садку. Мене той вайб не надихав. Я просто запитала: «Скільки дати?» А далі з неприємністю чекала дурних промов від п'яних бабів.

І ось настав значущий вечір. Я не забула ще банкет, після якого опинилась в ліжку у завойовниці Софії.

Голодні гості вже розсілись, приготувались до нещирих тостів, а я сиділа і пригадувала день, коли такі ж любителі поїсти співали на поминках Магди... Ні, треба випити хоч щось, бо вирізняюся серед людей отруйним негативом та згадую найгірше.

Аж раптом бачу, як до зали зайшла красунечка, під ручку з привабливим гусаром... І хто б ви думали той ладний пан? У повний зріст - Микита Щедрик. Він поглядав на дівчину, мов кіт на дармову сметану і було ясно, що знайшов таки забаву!

Як на біду, їх посадили за столик біля нас доволі близько і Щедрик мені ввічливо кивнув. А коли дівчина пішла припудрити свій носик, Микита блискавично опинився поруч та запросив потанцювати. Тепер невтомний клеїть двох! Я мовчки подала йому долоню й підлаштувалася під ритм.

– Діано, не очікував сьогодні отримати таку приємність. У Вас тут, бачу, свято? А я страшенно сумував... – легенько притискав до себе він мій байдужий стан.

– Так, ювілей керівника. І Ви, я бачу, не без пари, – вколола Щедрика у саме серце.

– Я чую ревнощі, прекрасна пані? – зітхнув щасливо ловелас.

– Та боронь Боже. Констатую факт, – я розуміла, що не стримала емоцій.

– Так, з парою. Але вона моя донька, що прилетіла до країни в справах. У центрі залишатись не бажала. Вона там виросла, а зараз наказала: «Веди, татусю, до людей». І ось ми тут, а Ви в моїх обіймах. Такого щастя я зізнаюсь не чекав, – шепоче він мені на вухо. Навіть на відстані я відчуваю його піднесення та жадібні інстинкти самця, що вполював жадану лань.

– Даруйте за надмірність, пане Щедрик! – ховаю очі, але він продовжує ще ближче притискатись і просить:

– Змилуйтесь, Діано! Чому так офіційно? Я - Микита. Ваш відданий і вірний шанувальник.

Оце вже через край! Прийдеться пояснити без прикрас.

– Микито, коли доля нас випадково поєднала в цьому танці, я розповім у чому справа. Ви добрий, чемний і красивий чоловік. Ваші манери змушують тремтіти від задоволення й бажати спілкування. А те, що Ви фактично подарували мені дім, гідне захоплення й найвищої подяки. Але...

– Невже існує те «але»? Чому, Діано? Я для Вас відкритий і невинний, – притис він мене міцно до грудей, а ще я чітко відчувала, що дідуган страшенно збуджений під фраком.

– По-перше, я ніхто й нізвідки. Ну, а по-друге, й головне у мене є Коханий чоловік. Він врятував мене з безодні, коли я втратила віщунку й потрапила до інших, гидких і грішних рук. Він - мій кумир і неймовірний біль. Я відштовхнула Його ніжність та завдала тяжких страждань. Але не зраджу крихту Щастя і відмовлятиму усім. До речі, Вас уже чекають...

Красива пишна зачіска Микити торкнулася мого обличчя. Він подивився в самі очі та щиро й сумно відповів:

– Шкодую про Ваш біль, Діано, і дякую за сповідь! А ще я заздрю тому пану, якого покохала така жінка. Та не журіться, бо мій досвід каже, що ви зустрінетесь і будете щасливі. Повірте, я не часто помиляюсь. До зустрічі, божественна Діано! – граційно поклонився Щедрик й попрямував за столик до доньки.