Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Додому я приїхала раненько та нетерпляче поглядала на годинник. Щось мій чарівний рятувальник знову затримується. Але ж він страшенно працьовитий та любить досконало навчати вижити в скрутних умовах. І я хвилююсь аж ніяк не через ревнощі, а через сум за вогниками дорогих очей та музикою відданого серця.
А ще мені не терпиться сказати про перспективу лікування його синочка. Дивовижно, що я навіть не бачила дитину, але люблю її як рідну. Ні, в телефоні у Кирила є ціла галерея. Там видно, що маленький обличчям схожий не на тата. Хіба що оченята горять Його добром. Цього мені цілком достатньо, щоб дорожити сином коханої людини.
– Щось сталося? – дбайливо запитав Кирило, коли я зопалу на дверях вчепилася йому за шию.
– Ні, любий, все гаразд. Я просто дуже сумувала за тобою – зізналася, а він подарував блаженний погляд і лагідно додав:
– Зажди хвилинку, я піду пилюку змию. Сьогодні мої скелелази освоювали стінку та тригерили досхочу. Можливо хлопцям і згодиться, але тим «подушкам» навіщо? Одна ледве не вбилась. Як добре, що в ангарі сучасні пружні мати. Чекай, я дуже швидко, – поцілував у лоба й пішов до ванної кімнати.
Вода тихенько шарудить, а я збираю їжу, щоб годувати чоловіка й розповісти непересічно новину. Сьогодні випав час і я насмажила домашніх крилець. Кірюша любить похрумтіти.
Ось він з’явився милий і чистенький, сам як дитина, тільки що велика. Зате МОЯ! Дала можливість попоїсти, а потім видала усе відразу. Реакція була незвична. Кирило підійшов до мене і опустився на коліна...
– Кірюшо, ти чого? – збентежено питаю, а Він відповідає:
– Я хочу наших малюків. Ти неймовірна й можеш все на світі для тих, ким дорожиш. А більшого в житті й не треба.
Успішна леді нерухомість не витримала цю душевну сцену й на очі навернулись сльози.
– Прошу, Коханий, встань! Я ще нічого не зробила, а дядька підгадала доля. Скажи, ти справді хочеш наших Латушаток? Якщо відверто, я давно бажаю закинути протизаплідні та сподіватись на блаженство. Набридло дбати про чужі квадратні метри...
Через таке раптове одкровення, Кирило неквапливо встав, протер мої сльозинки і тихо запитав:
– Чому ж ти не казала? Я розумію, що спочатку повинен повести до церкви, дружиною назвати, а потім вимагати спадкоємця. Але то зазвичай, а наш міжпросторовий шлях умовностей не потребує. Хіба не так?
– Мабуть, що так. Тобі видніше, – ця правильність дорослих міркувань звучала як образа.
– Ну, от! Хотів як краще, а вийшло як завжди. Прости! Зізнаюсь, що я мріяв зробити пропозицію красиво. Десь в ресторані чи на колесі, де ми відчули, що єдині. Скажи, а ти сьогодні вже приймала ту гидоту? – горів його щасливий погляд.
– На жаль. Та я страшенно рада, що в нас однакові думки, стосовно деяких серйозних справ. Ну, а тепер пішли відпочивати, бо ти ледве стоїш. Не переймайся, я сьогодні закину все в посудомийку, – згадала я, як мій старанний гість мив посуд і варив для мене кашу. Наш перший поцілунок і підтримку, якої я потребувала...
– Чому ти посміхаєшся? Згадала, як я у тебе куховарив? – спитав проникливий романтик.
– Вгадав! Усе, пішли дивитися нічні казки, – взяла за руку найріднішого у світі. Цю ніч ми спали солодко і міцно. Та власне, як завжди.
А ранком в «Новоселі» я прийняла дзвінок, котрий підтвердив, що той високий чин тримає своє слово. Хтось із оточення Сайгака запевнив, що готове місце у клініці, в Абано Терме. Там профільний медичний центр і український пацієнт буде обстежений і пролікований за європейськими стандартами. Крім того, поїздка вже проплачена державним коштом. Оце так поворот! Я попрохала передати філантропу свою безмежну вдячність і миттю набрала Кирила:
– Коханий, гарна новина! Готуй синочка лікуватись у Європі. Могутній дядько не збрехав. В Італії чекають маму з сином. Тому твоя дружина...
– ...Ніколи більше не кажи про неї так! – зірвався вихований Латуш. – Ця гадина мені ніхто. Помилка недосвідченого дурня. Прости, що я замість подяки кричу, але для мене ТИ єдина жінка назавжди. Так що треба робити?
– Ну, для початку пригадати: чи є у Інги закордонний паспорт і навички до мандрів. Італія не так далеко та все-таки чужі краї, – розхвилювалась я за малюка, адже бездушна мати зникне з-під нагляду уважного Кирила і може налажати.
– О! Ти про ту потвору не хвилюйся, – запевнив мене Латуш. – І мандрувати вона вміє, і паспорт закордонний має. Ганялася за мною свого часу, наче помішана лошиця, до Вільнюса й назад. Ось пригадав і знову гидко. Але до вечора я побуваю на Подолі та все їм поясню.
Кирило відпустив людей, замкнув ангар і невідкладно помчав до ненависної особи та до нещасної дитини.
– Ти взагалі нормальний, Латуш? З якого дива я кудись попруся? У мене тиждень весь розписаний на справи. Чому ти лізеш до мого життя, наче немає чим зайнятись? Пахав би свою дівку й не лазив би сюди, – кричала Інга так, що гамір аж вулиці дістався.
– Які у тебе справи? Ти з дому не вилазиш. Повсюди мотлох і грязюка. Чому не прибираєш? Дитині дихати тут нічим, – тримався неприродно Латуш.
– Такі як треба справи! Брівки підправити і манікюр...
– Що? Тобто лікування сина ти проміняєш на тату? Колись я тебе точно придавлю!
– ...Я з татом полечу, – почули вони голос з-за спини і разом обернулись. Хлоп’я стояло посеред кімнати, з машинкою в руках та оченятами в сльозах.
– Синочку, але я не можу! Тебе чекають з мамою аби допомогти не кашляти так сильно. Я буду на зв’язку цілодобово, – присів до хлопчика Кирило.
– Ага! Ти нас спочатку кинув й тепер не хочеш з Івчиком летіти. А я тебе люблю, татусю! Нехай і мама з нами буде, щоб як раніше, – хлипав малий, а Латуш не знаходив слів, щоб пояснити крах дитячих мрій про цілісність родини.
– Ну, добре. Завтра вирішимо точно. А ти, безмозка, приготуй валізу. Тільки збери потрібні для дитини речі, а не своє дурне ганчір'я. Не плач, синочку! Аби ти одужав, я навіть в космос полечу, – Кирило обіймав рідненьке тільце, а в голові та серці палав вогонь, якого не згасити.
Коли він розповів оці новини, мені здалося, наче помираю. Хотіла крихітці допомогти, та ненароком об’єднала його родину й залишусь ні з чим... Але Кірюшу я кохаю божевільно й тому відповіла таке:
– Не переймайся, милий. Якщо так треба, то лети. Я почекаю, посумую, продам якісь хати. А ти повернешся і ми здійснимо нашу мрію.
– О, Господи! Яка ж ти в мене...
Кирило більше не сказав ні слова, лише доводив, що безмежно МІЙ. Це було солодко й жахливо. Красива світла ніч Кохання закінчилась, коли вставало сонце. Воно грайливо заглядало в вікна, а Він залишив наш прекрасний світ і повернувся до родини.
Спочатку я ридала в ліжку, а потім зрозуміла, що в офіс не піду. Лице опухле й очі горять мов у психічки. Таку не можна випускати в люди і я взяла загул.
Куди ж себе подіти? Сіла до дзеркала й наклала густий вечірній макіяж, такий що не впізнати: хто там під ним та вирішила покататись. А вірна подружка, маленька мишка, була готова посприяти.
Дивись яка прудка! Коханий тільки за поріг, а я вже хочу нових вражень. Але в квартирі все нагадує про сум й мене охоплює суїцидальний настрій. Тому вчепилася в баранку та для розради почала ганяти містом.
