Раді Вас бачити!

Як тільки донька зайшла в дім, Оксана увімкнула верхнє світло й кинулася до дівчини:

– Бачу в тебе вже все готове, щоб забратися з цим гусаром до ліжка? Хіба я не розповідала тобі: чим закінчуються гарячі поцілунки? Так, я сама потрапила на гачок до дурня... Але ж, заради Бога, не повторюй моєї долі, прошу!

Та здається Полінка зовсім не слухала матір, досі перебуваючи поруч з Ним. Вона блаженно посміхалася й не промовляла поки, на свій захист, жодного слова.

– Чому ти мовчиш, дурна? Що ви вже все зробили? – кричала Оксана і її лихоманило аж до дрижаків. Тоді дівчина зітхнула й тихо заговорила:

– Мамо! Ну, чого ти зовсім не довіряєш моєму здоровому глузду? Це ж я, твоя бракована для радянського суспільства дитина клятих класових ворогів і пригноблювачів нужденних... Та сама, що не відмовлялася їсти з тобою варених черв’ячків, щоб не здохнути у 33-му. Та сама, що не гідна носити їх дурнувату зірку на грудях. Вік би мені не бачити її! А хіба ти бабцею стати не хочеш?

Вона зняла свої гарні чобітки та з задоволенням взула теплі домашні валяночки. А Оксана, як почула таке, ніби оніміла й безсило впала зопалу на постіль. Вона сиділа, відкривши рота й тільки негативно кивала головою.

– Ні-ні! Прошу: не жартуй так зі мною, доню. Я тут цілісінький день, наче в пеклі горю.

Тоді Полінка підійшла до матері, обійняла її обома рученятами та попестила по спині зі словами:

– Мамо, прости мені, що залишила тебе на самоті. Я справді провела дуже дивний і прекрасний день. Але твоя слухняна дитина повернулася такою, як виходила. Різниця лише в тім, що Назар запропонував мені, після випуску, стати його законною дружиною. А в наступні вихідні хоче познайомити з батьками. Ця його пропозиція дещо імпульсивна та нічого недостойного він не пропонував мені. І те, що ти бачила між нами було вперше у житті.

– Ну, так! Спочатку знайомство, потім застілля, а потім старі кудись пішли, а ви уже в ліжку, – зациклилась на злодіяннях чоловіків гірко обдурена колись жінка.

– А в тебе саме так було? – не витримала безпідставних образ, щодо Назара, закохана Полінка.

– Та ні. У нас взагалі все вийшло якось неочікувано. Петро був простим погоничем скотини й сам набрався звичок у тварин. Тільки я тоді чомусь цього не розуміла. А мені ж було саме стільки, як зараз тобі... – скривилася від тяжких спогадів Оксана.

– Мамочко, але Назар поводиться гідно. І хоче все за звичаями зробити. Це я своїм непривабливим походженням можу йому всю військову кар’єру знищити. Я все розповіла та він не злякався. Здивувався звісно моїм життєвим метаморфозам, але не відступив. Він припускає, що шлях до місця служби виявиться далеким та й це не відштовхує його.

– А як же ти? Невже отак і кинеш свою тяжку науку та без диплома за коханням полетиш? – чіплялася за будь-яку соломинку розтривожена новинами мати.

– Ти мене від розпачу зовсім не слухала, мамо. Я сказала: після випуску й диплому. Тільки так і не інакше. Навіщо б я тоді проходила через всі ті приниження та докори?

Одне знаю, що мені на час практики, столиця точно не світить. То чого тоді перейматися? А діти народжуються навіть у більшовиків і за ними теж треба комусь доглядати. Хоч на півночі, хоч на півдні, – педагогічно стверджувала Полінка й була однозначно права.

– Господи! То ти вже все вирішила, доню? А як же я? – ще міцніше вчепилася Оксана за тонку талію дочки й заридала, наче мала дитина.

– Ось саме про це я давно хотіла з тобою поговорити, та все часу не стає. Ти ж лише заради мене живеш, а це несправедливо. Я винною почуваюся, бо моя красива матуся про себе дбати зовсім не бажає. А дядько Павло тебе вірно чекає, хоч не молодшає. Я навіть вже кілька разів намагалася запропонувати нам стати родиною, так ти ж мене тоді за столом замість пиріжечків з'їла б. Та і йому давати порожню надію - це блюзнірство. Мамусю, ось про що тобі треба думати, – впевнено заглядала в заплакані очі Оксани розумна дівчина. А та махнула рукою й не бажала слухати:

– Та то таке! Я бачу, що ти на мене стрілки спеціально переводиш і не даєш достукатися до здорового глузду. Добре, пішли я приготувала нам вечерю. Їсти хочеться, страшне! – трохи повеселішала Оксана та дала зрозуміти Полінці, що цілісінький день просиділа голодною.

– Мамо, ти зав’язуй, будь ласка, зі своїм фанатизмом. Так не можна! Коли є що проїсти, навіщо ж губити рештки здоров’я? Вони вже й так відірвали від нього великі шматки. Ти ж медик, а я тут тобі проповідую. Ходімо, що там у тебе є? А потім відразу – спатоньки! Назар побажав мені на прощання: солодких снів і я повинна виконати наказ свого командира, – піднесено вимовила Полінка й матері нічого не залишалось, як погодитися з закоханою донькою.

Хоча, десь глибоко всередині, дійсно закрутилися слова розважливої дівчини щодо них з Павлом. Оксана його давно і вдячно любила. Тільки до чого тут дяка? Повинне ж бути щось таке, від чого шалено палають очі Полінки. Це захоплює й спонукає помріяти про своє.

Спала цієї ночі закохана спадкоємиця роду Грицаїв, міцно обіймаючи подушку. Вона то посміхалася уві сні, то щось бурмотіла й здригалася. А потім знову личко вкривалося млосною покірністю й не було жодного сумніву, що саме ті сірі звабливі очі курсанта Холода маряться дівчині серед снів.