Раді Вас бачити!

Гожо – він же циган і знає багато різних способів обдурити. Так чомусь думають люди, коли дивляться на ромів. Але він кілька років прожив поруч з добрими й вихованими козаками. І тому якось забув про відповідність вродженим вадам, а може й не був таким? Тільки наразі треба все пригадати, бо пані Марічка просить врятувати її маля, а сама свідомо йде на погибіль. Як їй відмовиш?

Чоловік погладив кожного з коників розуміючи, що більше їх не побачить. Ну, може й побачить, але вже не тут (у затишній стайні), а під якимось невігласом, котрий шмагатиме тварину батогом лише для того, щоб похизуватися перед захмелілими від безкарності «товаріщамі».

Далі пошукав чогось розгубленими очима та здається знайшов. Взяв візок для вивозу гною й розумів, що робить страшне, але життя дорожче за запах. Може згадав притчу про горобчика, котрий вижив у теплому коров’ячому лайні? А може просто не мав іншого вибору? Він підійшов до гарнюні, що полюбляла гратися тут з дядьком посеред сіна та попрохав її:

– Полюшко, зіронько! Мама сказала покатати тебе... Ні-ні! Не на конику. У візочку. Я посаджу тебе і дам потримати в ротику квіточку з хустинки. Тільки ти її тримай добре і мовчи. Це така гра, розумієш?

Чарівна дитина у веселій хустинці подивилася на нього своїми небесними оченятами здивовано, але закивала й погодилась. Тоді сміливий циган насипав у візок сіна, посадив дитину й знову притрусив. Далі тяжко зітхнув і поклав зверху кільки коров’ячих екскрементів. Накинув на плечі свій жупан, ще раз глянув на стайню і коней та майже зі сльозами на очах, весело заспівав циганську пісню.

Ось він побачив, як вулицею теліпаються кілька п’яних дурнів, обвішаних патронташем, наче тут відбуваються бойові дії. Гожо тримався за візок і ноги його добряче заплітались. Тварюки глянули в його бік і заматюкалися, адже то їх основна мова! Та в перекладі це могло звучати так:

– Йди геть, п'яна сволото, не смерди тут! Хіба не бачиш, що захисники революції оберігають вас, гидких? Фу! Згинь, лайно вонюче...

Гожо кілька разів поклонився й поступово зник з очей цього зарозумілого бидла. Невпевнена хода миттю перетворилась на швидкі кроки, котрими чоловік прямував якомога далі від маєтку Грицаїв.

Слава Богу, подальший шлях був вільним. Ці паскуди не шукали серед холодного степу та стерні нічого для поживи, адже у селі було куди більше розваг та їжі.

Ось він побачив обриси табору та ще прискорився. Ну, негоже довго тримати дитину у лайні, бо ще випарюваннями отруїться! Хоча бідолашна народилася у такі часи, що здається те лайно тільки починає розливатися світом...

Біля свого намету Гожо вивільнив дитинку з-під соломи та обтрусив і притиснувши до себе, заніс у тепло власної оселі. Зара миттю відчула не тільки неприємний аромат, а більш бентежливі події та зірвалася з килима, де готувала настої.

– Матір Божа! Гожо, що сталося? Чому Полінка тут? За ними вже прийшли? – не треба було довго пояснювати ромській знахарці: чого чекати від нових «панів»?

– Так, бідолашного Марка поневолили й кудись повезли. А Марічка віддала нам Полінку та прохала зберегти. Я ледве ноги звідти виніс. Ще й дитину в купі лайна привіз, бо ті прихвосні скрізь снують наче привиди. Ти помий її та зігрій, а мені потрібні Дорош і Рада. Швиденько клич їх!

Скоро до намету завітала красива ромська пара. Дівчина була одягнена так, наче їй наразі виходити на сцену. І хлопець мав доволі колоритний вигляд гарячого цигана.

– Ну от що, мої дорогі! Ви повинні перехопити серед степу сина Грицаїв. Наразі він десь на підході до волості. Тільки ж йому ні в якому разі не можна додому! А ще він не повинен знати, що його батько в полоні у тих звірів. Прикидайтеся ким завгодно, тільки привезіть Олексу сюди живим. Все зрозуміли, мої хороші?

– Так, тату! Я як побачу цих недороблених, то нагадаю їм стільки грошей, що забудуть про все на світі... – з напівслова зрозуміла Рада, що треба попрацювати за статусом.

Син вже хотів вийти з намету, але досвідчений циган додав:

– Беріть стрімкого Буяна, але виваляйте його в піску та зніміть ту яскраву упряж і самі одягніть якісь старі накидки. Адже в цього диявольського племені липкі ратиці так і тягнуться до гарного та яскравого. Тільки ввечері я повинен тут вас усіх перерахувати, живими й неушкодженими.

Молодь зникла, а натомість увійшла Зара з повним цеберком гарячої води. Вона вже зігріла його на вогнищі та збиралася викупати Полінку. Серед усіх цих розпоряджень Гожо зовсім забув про «гру», та розумна дитина вже випустила хустку з ротика й уважно роздивлялася оточення, до якого потрапила.

Жінка, що прийняла дівчинку на світ відчувала неймовірну відповідальність, бо Грицаї знаходилися напередодні страшних подій і вона це бачила. Зара була не лише гарною повитухою й знахаркою, їй приходили видіння й те останнє вона не хотіла розкривати нікому, навіть чоловікові.

Після дбайливої купелі, Полінка вже була одягнена в чисту сорочечку та закутана в теплу пухнасту хустку. Вона ще нічого не знала про майбутнє, яке чекає на неї й це добре.

Крім того, вона поки мало розмовляла й не могла розповісти цим добрим людям про те, як сильно хоче до тата з мамою! Навіщо їй знаття того, що вона їх більше ніколи не побачить?

Гожо не виказував хвилювання, але був як на ножах! Вже настав темний зимовий вечір, а ні його посильних, ні Олекси Грицая в таборі все ще не спостерігалось.

Та ось серед наметів почулося кінське ржання і він побачив дивну картину. Олекса Грицай непритомний лежав впоперек спини свого улюбленого Орлика. Його за повід вів Дорош та їхав з Радою на Буяні.

Циганські діти виконали наказ батька. Вони перейняли Олексу серед степу й намагалися безпідставно відмовити його від поїздки до власного дому. Він довіряв їм, але геть не розумів: чому повинен їхати в табір, а не до своїх батьків?

Знадобилося використати трохи кмітливості та сили. Дорош легенько стукнув хлопця по голові й вирубив, а Рада дістала крапельку «заспокійливої» трави та помазала невгамовному в роті. Потім вони поклали його, як лантух, на Орлика й повезли до табору.

Звісно завдання слухняні циганчата виконали, але ніхто доки не знав: як втримати цього скаженого нащадка козаків, щоб він не помчав наодинці рятувати батьків з лап купи здичавілих більшовицьких варварів?