Раді Вас бачити!

Захар.

Сон тягнувся в’язко. У тілі — приємна важкість, у голові — порожнеча.

Щось м’яке торкнулося щоки. Щось ніжне, приємне. Тепло, солодкий, жіночий запах.

Може, груди? Чорт, ну так, груди… Наталі?

Було б непогано. У неї груди — як персики. Не груди — ласощі.

У напівсні рука намацала щось пружне, округле.

Сідниці. Без сумнівів.

Оце так соковита дівчинка… — подумав і притягнув її ще ближче.

Вона сама знайшла його губи, і на мить він занурився в безодню бажання.

Та коли гостя потягнулася своїми ручками в його білизну, в голові щось клацнуло від відчуття неправильності моменту.

Якого біса?! Де я?

Він згадав, що жодної дівчини з ним бути не мало!

Сон злетів, мов зірваний шолом.

Молочна ніжна шкіра на білих простирадлах. Тонкі пальчики ковзають по його торсу. Поцілунок у плече, обличчя не видно — тільки світлу маленьку голову.

Він рвонувся, перевернув гостю й придавив її обличчям до матраца.

— Ти хто, бляха, така?! — він лютував, його ледь не використали!

Золотисте волосся метнулося по простирадлах, відкриваючи йому миле личко доньки полковника.

Вона дивилася на нього з викликом і тріумфом водночас.

І усміхалася. Широко. По-голлівудськи.

Він побачив — і в нього всередині все похололо.

— От же ж паскудство! — не стримався Захар.

Тепер він точно вляпався.

Якщо полковник дізнається… ба навіть не «якщо», а коли дізнається — йому кінець, не відкрутиться.

— Ти що, з глузду з’їхала?! Що, біса, витворяєш?! — загорлав він на дівчину. Вона здригнулася, але погляду не відвела.

Сіла на ліжку, зовсім не збентежена, волосся — безладним вихором, прикрилася лише простирадлом, але очі блищать шалено, майже божевільно.

— Заміж за тебе хочу! — тим самим тоном відповіла гостя.

— Що-о?! — він не повірив своїм вухам.

— Заміж, — повторила з викликом.

— Яке, до біса, заміж?! — вибухнув він. — Ти мені взагалі не впала! Навіть не сподівайся! Я не збираюсь із тобою зв’язуватись, ясно?! — рикнув, підвівся і загорнувся в простирадло.

Отримавши такий відкоша, дівчина стиснула губи від образи.

У очах заблистіли сльози злості.

— Дивись, щоб сам не пошкодував про своє рішення і про ті злі слова, що мені наговорив тут! — прошипіла вона.

— Не тужся так — а то пупок лусне, — їдко прокоментував Захар її репліку.

Він зло мотнув головою, підняв із підлоги сукню й жбурнув її Юлі.

— Одягайся. Швидко. І зникла звідси. Інакше так і побіжиш — у чому мати народила! Навіть не сумнівайся!

Дівчина завмерла, але, побачивши, що він справді готовий її виставити, схопилася, нашвидку натягла сукню й, фиркнувши, вилетіла з кімнати, голосно грюкнувши дверима.

Захар видихнув і провів долонею по обличчю.

— Охрініти просто… Малолітка з перегрівом.

Він пройшовся кімнатою, досі не вірячи, що це взагалі сталося.

— Яка ж нахабна, чорт би її забрав. Знайшла, з ким ігри влаштовувати… Донька полковника, мать її. — Він криво всміхнувся.

Остаточно розлютившись, вирішив покинути це гниле місце негайно.

Вдягався на автоматі — штани, сорочка, пальто. Плече сіпнулося від злості, коли застібав блискавку.

За хвилину уже виходив із бунгало, грюкнувши дверима так, що в коридорі здригнулися шибки.

Через п’ять хвилин двигун його машини загудів біля воріт.

Його розпирало вліпити ляпаса тій дурепі — сам не знав, як стримався.

Лише вже на трасі, коли світло фар розтинало порожню дорогу, дозволив собі нарешті вигорлати:

— Оце ж влип, чорт забирай!..

Ударив по керму. Машину повело, але він вирівняв, учепившись так, що аж побіліли кісточки пальців.

— Чудово, Сенсе, — буркнув собі під ніс. — Тільки тебе бракувало в місцевій хроніці: «Майор спецпідрозділу в ліжку з донькою полковника». Ну що за блядство!

Він хмикнув, але в цьому звуці не було й крихти сміху.

Ось тобі й причина запрошення. Як вправно все розставили.

Ляльководи кляті.

Чим більше прокручував у голові цей вечір, тим виразніше розумів — дівчинка не просто збісилася від нудьги.

Ні, усе виглядало надто продумано.

І тут у пам’яті спливло, як кілька годин тому він говорив Матвію біля альтанки:

— «Пізно, здається, я вже на мінному полі.»

— «Дивись під ноги, Сенсе, — відповів тоді Матвій. — У цієї принцеси розтяжки не гірші за твої.»

Захар криво всміхнувся, але в грудях лише сильніше стислося.

От уже справді — не жарти.

І якщо ця “міна” спрацює — рознесе не лише його, а й усе, що він будував до бісової матері.

Він додав газу.

У голові шуміло — злість змішалася із передчуттям біди.

Чим швидше поїде — тим менше шансів, що цей жах його дожене.

Хоча всередині він уже знав — дожене.

За грудиною гуде реактор.

Якщо я ще не здох — то повоюємо.