Раді Вас бачити!

Мілена

​Минуло три тижні з моменту останнього балу того покидька. Він і справді став для нього останнім… Його маєток більше не викликає у мене огиди чи страху, тепер тут усе інакше. Завдяки наказу короля будівельники неймовірно швидко перебудували будівлю під наші потреби. Велику бальну залу розділили на дві частини: одна стала лазаретом, інша – навчальним класом. Менша зала відтепер слугує їдальнею. Спальні поповнилися ліжками та шафами. Тепер в одній кімнаті може перебувати до десяти дівчат. Так, можливо, це не надто розкішно, але коли тобі немає куди йти, ти вдячна і за такі умови. Дівчат будуть безкоштовно годувати тричі на день, навчати та лікувати, а також виділятимуть кошти на одяг та взуття.

​Також король видав указ приймати на роботу всіх, хто її потребує, виплачуючи працедавцям додаткові кошти за кожного прийнятого робітника без досвіду. Тож дівчатка з часом зможуть без перешкод знайти роботу.

​Робота в маєтку кипіла, наче бульйон у каструлі. Зранку до пізньої ночі я вивчала нову для себе посаду: заповнювала звіти, складала списки необхідного, наймала працівників на кухню, цілителя та вчителів. Деякі спеціалісти навіть погодилися працювати безкоштовно, виділяючи кілька вільних годин від основної роботи.

​Додому я приповзала, ледь дихаючи. Мора з дівчатами ще не прибула, а мені було б значно легше, якби я могла перекласти частину обов'язків на неї. Самій тягнути таку махину дуже важко. Елоїза допомагала, як могла, але я намагалася її не навантажувати, бо у неї попереду складне навчання, тож нехай трохи відпочине. Вже завтра вона покидає нас на два роки. Ерік подарував їй артефакт для магічного віснику, тож ми зможемо спілкуватися. Їздити одне до одного навряд чи вийде, тому що дорога занадто важка та довга.

​Ерік також увесь день пропадав у палаці. Ми бачилися лише вночі. Попри втому – це був наш час, коли ми могли насолоджуватися одне одним. Я вірила: коли розберемося з нагальними проблемами, часу для нас стане більше.

​– Кохана! – Ерік залетів у кімнату, мов вихор, ледь не збивши мене з ніг, але вчасно підхопив в обійми.

​– За тобою монстри полюють? Що трапилося? – засміялася я, сильніше пригортаючись до нього.

​– Ні, значно краще! Азар повертає дівчат! – він щасливо дивився на мене, поки до мого втомленого мозку повільно доходила ця інформація.

​– Що? Як? Коли? – коли сенс слів нарешті дійшов, я засипала його питаннями.

​– Старого короля вбили під час бунту. Новий правитель зібрав усіх дівчат, які потрапили туди не з власної волі, покарав тих, хто їх привласнив, і надіслав нам звістку. За пару тижнів дівчата будуть у нас! – Ерік закружляв мене по кімнаті. – У нас вийшло! Навіть не довелося бруднити руки їхньою кров’ю.

​– Це справді неймовірна новина! – він поставив мене на підлогу та палко поцілував. – Тепер я буду й ночувати на роботі.

​– Це ще чому? – здивовано глянув на мене чоловік.

​– Ну, у мене поки немає помічників. Мора чомусь не квапиться. Сподіваюся, з ними все гаразд, – сумно промовила я.

​– Це ще одна гарна новина! Вони вже в маєтку, – приголомшив мене Ерік.

​– Як? Я ж щойно звідти! – не розуміючи, перепитала я.

​– Через кілька хвилин після того, як ти пішла, вони приїхали, – відповів Ерік. Я почала вириватися з його обіймів, уже налаштувавшись їхати до них, але він мене не випустив. – Я бачився з Морою. Вона сказала, що сама з усім впорається, а на тебе чекає вже після того, як ти проведеш Елоїзу на навчання.

​– Саме такої людини мені й бракувало, – усміхнулася я. – З порогу взялася до роботи.

​– О так, вона дуже наполеглива! Мора так роздавала розпорядження дівчатам та кухарям, що навіть мені захотілося побігти чистити картоплю, – засміявся Ерік. – Їй би армією керувати.

​– Це точно. Вона одним ударом вклала матроса, вдвічі більшого за неї, – здригнулася я від спогадів. – Треба буде розпитати, звідки в неї такі навички. Хоча, якщо її друг – ватажок банди, то нічого дивного.

​– Навіть думати про це не хочу. Усе, новини закінчилися, а тепер купатися і в ліжечко, кохана. Вночі ти тільки моя, і жодної роботи! – хижо усміхнувся він, підхопив мене на руки та поніс у бік ванної кімнати.

***

Зранку ми зібралися за останнім сніданком учотирьох. Елоїза йорзала на стільці від хвилювання перед майбутньою подорожжю. Дерек виглядав пригніченим, але робив усе можливе, щоб цього не показувати. Ерік напередодні розмовляв із братом про його почуття до дівчини. Дерек зізнався, що вона йому небайдужа, але не більше, адже попри її дорослий вигляд, юний вік не дозволяє йому дивитися на неї як на жінку.

​Мені також було сумно прощатися. За цей час я так до неї звикла, що ця розлука просто краяла мені серце. Ми стали як рідні сестри. Але нічого, два роки – це не двадцять. Вона повернеться і ми знову станемо нерозлучними, адже Елоїза твердо вирішила допомагати мені з притулком.

​– Будь обережна, люба, і не шукай пригод на свою голову, – наставляла я її, коли ми вже стояли біля карети.

​– Обіцяю, матусю, – засміялася дівчина, міцно обіймаючи мене. – Передавай привіт Морі та дівчаткам.

​– Обов'язково. Я дуже сумуватиму, – сльози мимоволі покотилися по щоках.

​– Я теж, – Елоїза також почала хлюпати носом.

​– Годі розводити потоп, дівчатка, – Дерек втрутився в наші обійми і сам пригорнув дівчину до себе. – Чекаю на твої магічні вісники щодня. Якщо хтось образить – одразу кажи. Я приїду і покараю кожного, хто посміє тебе засмутити.

​– Я і сама можу за себе постояти, не хвилюйся, – вона ніжно притулилася до його плеча. Вони стояли так кілька хвилин, поки не підійшов Ерік, щоб теж попрощатися.

​– Ну все, час їхати, щоб встигнути до заїжджого двору до темряви, – сказав Ерік, розмикаючи обійми. – Якщо щось знадобиться – не соромся просити. Я твій опікун, і всі твої проблеми – це мої проблеми. Запам’ятала?

​– Так! Дякую вам! Я все життя буду вдячна. Ви подарували мені нове життя, справжню родину… – вона знову розплакалася.

​– Ну все, досить, а то голова розболиться ще дужче від тряски в дорозі, – заспокоював її Ерік.

​Вона глибоко вдихнула, опановуючи себе, і нарешті сіла в карету. Ми ще кілька хвилин стояли біля воріт, проводжаючи її поглядом, а потім розійшлися по справах. Я вирушила до притулку, Ерік – у палац, а Дерек зайнявся паперами, які я на нього переклала. Поки флот простоював, він відповідав за нарахування зарплати персоналу.

​Щойно я переступила поріг маєтку, як застигла від подиву. Робота кипіла, наче у вулику. Мора енергійно роздавала розпорядження персоналу та дівчатам, які завзято прибирали.

​– Моро! – гукнула я. Вона різко обернулася, і її суворе обличчя миттєво проясніло. Здавалося, вона навіть поменшала у віці. Її волосся трохи відросло, а чоловічий одяг надавав їй войовничого вигляду.

​– Мілено! – вона кинулася мене обіймати. – Наша рятівниця! Ми з дівчатами плануємо поставити тобі пам’ятник прямо посеред зали.

​Вона голосно розреготалася, побачивши мій шокований вираз обличчя.

​– Не треба, Моро, це вже занадто, – оговтавшись, мовила я. – Навіщо ти завантажила дівчат прибиранням? У нас же є спеціальні магічні артефакти для цього.

​– Без діла у них в голові лише дурниці будуть! Поки не почалося навчання – нехай працюють. Це корисно для їхньої нестабільної психіки. Поки ми переховувалися у мого друга, вони саме цим і займалися, тож це їм не в новину, – пояснила вона. – Я вже розпорядилася щодо святкової вечері. Будемо святкувати початок нового життя. Цей маєток – це щось неймовірне. Дівчата до ранку ходили й усе роздивлялися. Дві кімнати ми вже зайняли.

​– Вони згодні ділити простір з такою кількістю людей? – запитала я.

​– Звісно! Це просто королівські хороми порівняно з будинком мого друга, де їм доводилося спати на підлозі. Вони всім задоволені. Дякую тобі! І вибач, що тоді в трюмі я була грубою. Просто не могла повірити, що мене впіймали, як ту вівцю, – тихо додала вона з тінню суму в очах.

​– Я розумію. Але все це вже позаду. Скоро приїдуть дівчата з Азару, тож роботи в нас буде неймовірно багато, – сказала я, і Мора ошелешено вставилася на мене.

​– Та невже?! Ті шерстяні мерзотники таки повертають дівчат? – вигукнула вона.

​– Так. Ходімо в кабінет, я все тобі розповім, – я взяла її за руку і повела за собою.