Раді Вас бачити!

Мілена

– У тебе немає запасних штанів? Бо ходити постійно в одній сорочці якось по-дикунськи, – запитала я, коли ми повернулися в хатину. Навіть після всього, що сталося біля струмка, я все ще відчувала легке збентеження, ловлячи його погляди на своїх голих ногах.

– Є, але мені так більше подобається, – відповів Ерік, задиркувато усміхнувшись, і миттєво притягнув мене в обійми. Його руки по-хазяйськи лягли на мою талію. – Хоча, якщо ти наполягаєш… У скрині є старі бриджі. Тобі доведеться підв’язати їх мотузкою разів зо три, щоб вони не втекли від тебе під час ходьби.

Я жартома штовхнула його в груди:

– Краще мотузка на талії, ніж твої безсоромні очі на моїх колінах. Думаєш, я не помічала весь цей час?

– Я намагався не витріщатись, але це було сильніше за мене. У тебе дуже гарні ніжки, – Ерік розсміявся, але все ж дістав зі скрині штани.

Вони пахли деревиною та м’ятою. Коли я в них влізла, то зрозуміла, що він не жартував, бо в одну штанину могла б поміститися я ціла, а іншу загорнути навколо мене. Підперезавшись мотузкою, я стала схожа на маленького розбійника, який щойно пограбував велетня.

– Ну як? – я покрутилася перед ним, тримаючи руками величезні складки тканини.

– Спокусливо, – серйозно підтвердив Ерік, хоча кутики його губ зрадницьки здригалися. – Особливо цей ефектний напуск на щиколотках. Ти впевнена, що не хочеш повернутися до сорочки?

– Анітрохи! – я гордо прочовгала до печі. – Сьогодні вечерю готую я. У мене гарний настрій.

Підготовка до вечері перетворилася на справжнє магічне шоу. Поки я намагалася нарізати залишки коріння, Ерік вирішив, що йому «нудно просто стояти». Він почав жонглювати краплями води прямо в повітрі, створюючи поряд зі мною маленькі прозорі кульки.

– Еріку, ти мені заважаєш! – вигукнула я, коли одна з кульок лопнула прямо над моєю дошкою для нарізання, обдавши овочі та моє обличчя «свіжим душем».

– Я просто допомагаю мити продукти, – невинно відгукнувся він, але я бачила бісиків у його очах. Я направила трохи вітру в його бік, розтріпавши його волосся, від чого він почав сміятися.

Ми вечеряли вже в сутінках. Печеня вийшла трохи пересоленою, але ми їли з таким апетитом, наче це був королівський бенкет. Подвійні тренування забрали багато сил. Ми сиділи на підлозі, спершись на ліжко, і ділили одну дерев'яну ложку на двох, просто тому, що вона в цій хатині лише одна. Вочевидь, дід Еріка гостей не чекав.

– Що на десерт, моя господине? – усміхаючись запитав Ерік, відставляючи порожній горщик і притягуючи мене до свого боку.

– Солодке шкідливе для здоров'я. Тому мий посуд та в ліжечко, – відповіла я, стукнувши пальцем по кінчику його носа.

– У мене краща ідея, – хрипкуватим голосом промовив він, нахиляючись ближче до мого обличчя. – Хочу тебе на десерт… у ліжечку. Я ще дуже голодний.

Він припав до моїх губ гарячим поцілунком, від якого одразу запаморочилось у голові. Його язик наполегливо досліджував мій рот, наче намагаючись витіснити всі думки, крім однієї – про нього. І це йому вдалося. Ерік підхопив мене на руки так легко, ніби я була невагомою хмаринкою. Він опустив мене на м’яку ковдру, але не розірвав поцілунку ні на мить. Його великі руки почали нетерпляче розв’язувати мотузку на моїх занадто великих штанях.

– Здається, ці штани – найбільша перепона в моєму житті. Вже шкодую, що дав їх тобі, – пробурмотів він мені в шию, і я почула його низький сміх.

За мить зайвий одяг полетів кудись у темний куток хатини. Коли його оголене тіло накрило моє, я мимоволі вигнулася назустріч, насолоджуючись контрастом його гарячої шкіри та прохолодного нічного повітря, що пробивалося крізь шпарини.

Ерік спускався поцілунками все нижче, пестячи мої груди, проводячи вологим язиком по сосках, потім живіт, змушуючи мене здригатися від кожного торкання. Його руки були всюди, вони вивчали моє тіло так, наче він намагався вивчити напам’ять кожну мою родимку. Моя магія знову відгукнулася на цей шторм почуттів – вікна в хатині ледь чутно завібрували, а полум’я в печі спалахнуло яскравим світлом.

– Ти зводиш мене з розуму, маленька, – видихнув він, впираючись руками по боках від моєї голови. Його очі в напівтемряві здавалися двома бездонними океанами, у яких я була готова тонути вічно.

Він увійшов у мене одним різким, впевненим рухом, дивлячись прямо мені в очі, насолоджуючись моєю реакцією. Я застогнала, впиваючись нігтями в його напружені плечі. Цього разу не було болю, була лише чиста, концентрована насолода, що розливалася по жилах, наче рідкий вогонь. Ми рухалися в унісон, підлаштовуючись під дихання одне одного, створюючи свій власний ритм.

На піку задоволення мені здалося, що я справді злітаю. Повітря навколо нас закрутилося в невидимому коконі, ізолюючи нас від усього світу. Коли вибух насолоди накрив нас обох, я відчула, як сріблясте сяйво магії на мить яскраво освітило хатину, згасаючи разом із нашим диханням.

Ми лежали, сплетені в обіймах, і я відчувала, як його серце б’ється в такт моєму, так само важко і впевнено.

– Здається, десерт вдався, – прошепотіла я, ледь дихаючи.

Ерік притягнув мене ще ближче, вкриваючи моє чоло ніжними поцілунками.

– Це був найкращий десерт у моєму житті, маленька. І я збираюся замовляти його щовечора… або в інший будь-який час… Я тепер навіки солодкоїжка, – засміявся він мені у волосся.

– Ну хоч погладшати від цього не загрожує, а то б застряг на виході, – засміялася я й отримала грайливий укус за вухо. – Ай!

– Це так, бо тоді звідси не виберемося ніколи. А нам обов'язково це потрібно зробити, – він ніжно поцілував мене в маківку, і вся веселість миттєво випарувалася.

Залишилося лише тихе тріскотіння дров у печі та відчуття неймовірної повноти життя. Хай наше майбутнє під питанням, але сьогодні… сьогодні в цій хатині були лише ми і наша мить щастя.