Раді Вас бачити!

Мілена

Минуло ще кілька днів, і моє життя перетворилося на дику суміш виснажливих тренувань та неймовірних ночей. Завдяки цьому я тепер відчувала вітер не як щось чуже, а як продовження власних рук.

Ми з’ясували одну дивну і трохи бентежну річ: моя магія росте від емоцій. Коли я злюся – вітер збиває кокоси, коли лякаюся – він розтинає дерева. Але найсильнішою я стаю після наших ночей. Коли Ерік засинає, обійнявши мене, я відчуваю, як сріблясте сяйво під шкірою просто пульсує, а резерв наповнюється, наче океан під час припливу.

– Знаєш, – шепотів Ерік сьогодні вранці, роздивляючись, як навколо моїх пальців кружляють іскри повітря, – якщо твоя сила так росте від занять коханням, то до Зордару ти долетиш швидше за будь-який корабель.

– Не базікай, а краще допоможи мені з цим каменем! – засміялася я, намагаючись підняти в повітря кругляк розміром із мою голову.

З кожним днем камінь ставав дедалі легшим. Ерік був терплячим вчителем, хоча іноді його «методи» були специфічними. Наприклад, він міг несподівано обдати мене холодною водою, щоб я від несподіванки створила повітряний щит.

– Рефлекси, Мілено! Ворог не буде чекати, поки ти зосередишся, – казав він сміючись, витираючи повністю мокре обличчя від бризок, які полетіли назад у нього та випльовуючи пісок з роту. Ну а що, хай теж щити робить, а не знущається.

Ерік

Спостерігати за тим, як Мілена опановує силу – це як дивитися на народження шторму. Красиво і трохи лячно. Її резерв тепер такий, що деякі маги з королівської гвардії повбивали б за такий дар. А вона просто сміється і намагається не здути наш сніданок зі столу.

Але час ідилії добігав кінця. Я відчував це шкірою. Сайлас не заспокоїться, поки не знайде мене. Це лише справа часу.

Сьогодні ввечері ми сіли біля каміна, і я дістав карту, яку знайшов серед речей діда.

– План такий, – я провів пальцем по лінії берега. – Через тиждень вирушаємо. Чекати більше не можна, запаси фруктів закінчуються, та й риба вже на нас косо дивиться. Навіть змії повтікали від тебе подалі.

Мілена тихо засміялася та притулилася ближче до мене.

– Але як ми дістанемося материка? – запитала вона, поклавши голову мені на плече. – Ти ж казав, що до Зордару пливти далеко, а човна у нас немає. Чи ти з акулами домовишся?

– Ніяких акул. Ми повернемося так само, як я сюди прибув. На коні, – відповів я.

Мілена витріщилася на мене, наче в мене виросла друга голова.

– На коні? Через океан? – ошелешено перепитала вона.

– Коли до мене прийшла варта, я втік і на коні кілька днів сюди діставався. Протока між материком і цим островом не така вже й широка, якщо знати, де мілина. – я зробив ковток відвару і продовжив: – Я просто заморозив воду перед його копитами. Створював крижаний міст прямо посеред хвиль. Грім спочатку боявся, але він мені вірить. Так ми і перейшли. Звісно, це випило з мене всі сили, я ледь не знепритомнів, коли ми ступили на цей пісок, але це спрацювало.

Мілена зачаровано слухала, ледь не відкривши рот.

– Ти створив крижаний шлях через протоку? Боги, Еріку, це ж... це ж божевілля!

– Це була необхідність, – знизав я плечима. – Зараз я вже відновився, а твоя магія повітря допоможе нам тримати баланс. Якщо ми об’єднаємо зусилля, ми перейдемо протоку втричі швидше, і це не так сильно вдарить по резерву. Та й Грім за цей час добре відпочив і від’ївся на тутешній траві, він винесе нас обох.

Мілена поклала свою руку на мою. Її пальці були теплими, а в очах горів такий вогонь, якого я не бачив навіть у загартованих матросів.

– Я готова. Більше не хочеться ховатися по кущах. Я хочу допомогти всім дівчатам, яких може спіткати така ж участь, як і мене, – промовила вона з усією серйозністю. – Моє містечко Мейс найближче звідси. Ми можемо зупинитись у моїй хатині на якийсь час. Я платила наперед, тому вона моя ще три місяці. Господар не повинен був віддати її іншим.

– Чудово. Звідти я відправлю магічний вісник брату, щоб дізнатися всі новини. – я притягнув її ближче і міцно поцілував. – Тоді домовлено. Тиждень на остаточну підготовку – і в дорогу. А зараз... здається, настав час для ще одного «сеансу поповнення магічного резерву».

Мілена засміялася, валячи мене на підлогу біля каміна, її м’яке волосся лоскотало моє обличчя.

– Ти просто нестерпний, Холдере!

– Це все входить у процес навчання, – відповів я, занурюючись у її поцілунки.

***

До нашої подорожі лишалося всього три дні, і я відчував, як усередині все натягується, наче канат перед бурею. Мені хотілося дати Мілені щось, крім магічних тренувань і розмов про помсту. Хотілося, щоб цей острів залишився в її пам'яті не місцем вигнання, а нашим особливим місцем, куди хотілося б повертатися або згадувати з усмішкою та теплом у серці.

Сонце вже почало сідати, фарбуючи небо в густий помаранчевий колір. Я витягнув на берег ковдру, розклав фрукти. Мілена прийшла боса, в одній сорочці, з розпущеним волоссям через пів години, як я і просив. Вона виглядала такою гарною, що в мене на мить перехопило подих.

– Ти серйозно? Пікнік? – здивовано запитала вона, присідаючи поруч.

– Я заборгував тобі побачення, – ніжно усміхнувся я, цілуючи її.

– М-м-м… Як романтично… Мені подобається, – промуркотіла вона мені в губи.

Ми їли солодкі плоди, сік липнув до пальців. Я злизував його з її зап’ясть, спостерігаючи, як темніють її очі та важчає дихання. Як і в мене.

Потім я встав, за допомогою магії стер із нас сліди соку й простягнув їй руку:

– Дозвольте запросити Вас на танець, пані?

– З превеликим задоволенням, – вона широко усміхнулася та вклала свою маленьку руку в мою.

Музики не було, тільки шум океану, але нам було байдуже. Ми танцювали повільно, і я відчував, як Мілена розслабляється в моїх руках, які лагідно блукали по її тілу… а в моєму серці в цей час розгоралося полум'я. У мене в житті було багато жінок, але жодна не викликала в мені таких сильних почуттів, про які хотілося кричати на весь світ. Я зупинився і просто втупився в її очі.

– Я кохаю тебе, маленька, – сказав я. Голос був хрипким, наче мені не вистачало повітря.

Вона нічого не встигла відповісти, лише шоковано округлила очі. Я притягнув її до себе і впився в її губи палким поцілунком. Вона запустила пальці мені у волосся, відповідаючи так само пристрасно.

Ми впали на ковдри, і я почав нетерпляче знімати з неї сорочку. Коли вона залишилася повністю оголеною в променях заходу, я завмер на мить, просто роздивляючись її струнке тіло. Вона прекрасна, і вона – моя.

Я нахилився до її шиї, цілуючи ніжну шкіру, вдихаючи запах волосся, відчуваючи, як вона дрібно тремтить під моїми губами, які були всюди. Я повільно спускався нижче. Мої долоні накрили її повні груди. Вони були гарячими, соски відразу затверділи від моїх дотиків. Я почав пестити їх губами та язиком, злегка прикушуючи, від чого Мілена почала голосно і часто дихати, вигинаючись мені назустріч. Я відчував, як її серце шалено калатає в грудях.

Повільно, не поспішаючи, я опускався поцілунками по її животу. Мілена стискала мої плечі, її пальці впивалися в мою шкіру. Мені хотілося спробувати кожен сантиметр її тіла.

Коли я дістався до її стегон, я розсунув їх і став на коліна між ніг. Там було вже зовсім волого. Я притиснувся губами до її плоті, і Мілена різко вдихнула. Я почав пестити її язиком. Спочатку повільно, пробуючи її на смак, а потім швидше, допомагаючи пальцями. Я відчував, як вона напружується, як її стегна починають ходити ходором. Вона стогнала, і цей звук був кращим за будь-яку музику. Я не відпускав її, поки вона не закричала, здригаючись у першому оргазмі.

Я відразу скинув штани. Вона дивилася на мене знизу, очі були каламутні від збудження і насолоди. Я навалився на неї зверху, відчуваючи шкірою її гаряче тіло, і ввійшов у неї одним різким рухом.

– Ох... – видихнула вона мені в губи.

Я почав рухатися швидко. Це було дико і божевільно. Ніякої ніжності сьогодні не хотілося – тільки шалене тертя шкіри об шкіру, важке дихання і звук наших тіл. Я відчував кожен міліметр всередині неї. Мілена обхопила мене ногами за талію, підтягуючи ще ближче, наче хотіла, щоб я розчинився в ній. Ми обоє пітніли, пісок налипав на вологу шкіру, але нам було байдуже. Я вбивався в неї все сильніше, поки не відчув, як вона знову починає тремтіти піді мною. За кілька секунд я і сам не витримав і вилився всередину неї.

Ми лежали на піску, намагаючись віддихатися. Тіла були важкими й розслабленими. Я божеволію від неї. Вона моя… назавжди. Нікому не віддам. Цей скарб лише мій.

Але довго відпочити нам не дали. Раптом по шкірі пройшовся холод. Вітер налетів так різко, що пісок забився в очі. Океан навколо острова почав чорніти. Грозові хмари наближалися до нас дуже стрімко. Поки були зайняті приємним заняттям, ми не помітили наближення шторму.

– Твою ж... Шторм! – вигукнув я, схоплюючись на ноги та підіймаючи Мілену.

Ми схопили одяг та ковдри й побігли голяка до хатини, голосно сміючись. Небо накрило нас чорною хмарою за лічені хвилини. Тільки-но я встиг закрити двері на засув, як зверху вдарило. Це була справжня стіна води, яка гуркотіла по даху так, що ми ледь чули одне одного. Ми залізли під ковдру, все ще важко дихаючи.

– Кращого побачення і уявити неможливо, – тихо засміялася Мілена, притуляючись до мене холодним носом.

– Обіцяю, що буде ще краще, – усміхнувся їй і притягнув її ближче.

– Я теж тебе кохаю, мій капітане… – прошепотіла вона, дивлячись на мене своїми сяючими очима й потягнулася за поцілунком.

Зовні ревів шторм, а тут, у темряві, було чути тільки, як дощ нещадно лупить по дереву хатини, а ми насолоджувались одне одним, намагаючись не звертати на нього уваги.