​Вулиці портового району вночі нагадували похмурі лабіринти, де з кожного кута могла чекати небезпека. Я майже бігла до своєї хатини крізь пелену сліз, мріючи лише про те, як зачиню двері на всі засуви і просто провалюся в сон. До дому залишалося всього кілька кроків, коли тіні біля глухого підворіття раптом відділилися від стін.

— Юлія Марченко

Танець двох стихій