Раді Вас бачити!

– Підніми спідницю! – наказав різкий голос.

Здригнувшись, я кинула на чоловіка погляд і одразу ж відвела. Я не повинна бачити обличчя дракона, якому віддаю свою цноту. Він отримає силу, а я...

Вчепившись у краї спідниці, я до болю прикусила губу, гордо здійнявши голову. Шляху назад немає. Договір складено. У найближчі півгодини, або годину, цей виродок може робити зі мною, що завгодно. Поки не награється. Але зазвичай вони насичуються швидко і так само швидко йдуть. Назавжди йдуть із життя тейрі – так нас називають.

– У чому проблема? Мені вибрати іншу?

Це... це занадто принизливо. Я думала, він просто... просто візьме мене, як звичайний чоловік звичайну жінку. Раоль обіцяв... що все пройде швидко, і ми назавжди це забудемо.

Чоловік у темній накидці з глибоким капюшоном чекав, від нього виходила майже неприкрита лють, неприязнь, зневага. Навіщо йти до жінки, якщо так ненавидиш їх?

Авжеж, за силою.

На мені була лише сукня. Тонка, трохи зеленкувата, без корсетів і кринолінів. За умовою договору.

Зняти білизну, зголити все зайве теж змусили заздалегідь – ще перед підписанням, коли пояснювали мої права... точніше, повну їх відсутність.

Дракон може робити зі мною що завгодно, поки не вийде з кімнати.

«Не бійся, вони рідко калічать дівчат, зазвичай усе минає, як належить», – із нудотною усмішкою повідомила мадам Пенні, та сама, яка розповідала мені, як я маю підготуватися і у що вдягнутися, а після ретельно перевіряла.

Намагаючись не здригнутися від огиди, я повільно потягла поділ сукні вгору. Відкрила коліна, стегна... зараз він побачить...

Серце вдарило, руки сіпнулися.

– Швидше! – скомандував чоловік.

Згораючи від образи й приниження, я підняла сукню ще вище, закриваючи подолом обличчя. Нехай дивиться туди, за що він заплатив. Але назавжди забуде, як я виглядаю, і ніколи більше не зможе до мене доторкнутися.

– Досить, – промовив він.

Руки, здригнувшись, зупинилися. Я відчувала, що чоловік дивиться на мене, але не могла зрозуміти, як. Подобається? Розчарований? Байдуже?

– Повернися, – знову наказав.

Я послухалася. Ззаду не так важко. Напевно. Усе ж не найпотаємніше...

Та де там!

– На коліна на ліжко, – продовжував командувати дракон.

Я знову підкорилася. Він же не буде брати мене... як тварину? Не дивлячись у обличчя...

Може. Зараз він може зробити зі мною все. Але за годину чи дві я буду вільна. І матиму, чим нагодувати Меліссу. І Раоль обіцяв, що ми одружимося, і він ніколи не згадає того, що я зробила заради нашого щастя.

Рука задерла спідницю, безсоромно відкриваючи мою попку. Натисла на спину – не те щоб боляче, але різко, навіть грубо, змушуючи нахилитися.

– Ноги розсунь.

– Пане...

– Тобі не пояснили, що ти маєш мовчати, якщо я не наказав тобі говорити?

– Вибачте, пане.

– Ноги!

Я не повія, хотілося крикнути. Я цнотлива, і ти, купуючи мою цноту, повинен це розуміти! Повинен розуміти, що в мене немає виходу, що я... ніколи не була з чоловіком, що...

Нічого він мені не винен. Я знову прикусила губу, покірно розсуваючи ноги. Чим швидше він усе зробить, тим швидше я звільнюся і піду звідси назавжди. Раоль обіцяв вивезти нас із Меліссою з міста. Але без грошей це неможливо.

Шорсткі чоловічі долоні ковзнули по попці, викликаючи дивне відчуття. Воно вгніздилося десь між «огидно» і «несподівано приємно», і я навіть на мить завмерла, намагаючись розібратися у своїх емоціях.

Поки його руки не рушили далі, глибше. Палець ковзнув у складочки, торкнувшись найінтимнішої точки. Заглибився в лоно, наче намагаючись на дотик визначити, дівчина я чи ні.

– Вигнися, – знову прозвучало різке, і я раптом зрозуміла, чому ліжко таке високе. Якраз щоб йому було зручно...

Щось величезне торкнулося того місця, яке я так берегла до дев’ятнадцяти років, але не зуміла вберегти. Я мріяла, що першим буде Раоль... Але на нас чекає багато днів і ночей. Потім. Після весілля. Лише це надавало мені сил.

Велике й гаряче ткнулося в мене, опаливши неприємним, болісним відчуттям.

– Яка ж ти суха... і тісна, – перше слово було сказане з певним роздратуванням, але на останньому в голосі почулися хрипкі нотки. – Розвернися.

Він опустив сукню, і я сіла на ліжко.

Прямо переді мною височів... він. Я ніколи раніше не бачила чоловічого знаряддя. Воно виглядало... вражаюче.

Серце прискорено забилося, я не могла відмовити своїй цікавості й розглядала довгий, твердий стовбур, голівку...

Чоловіча рука піднялася, відтягнувши край плоті, відкривши голівку. Голос зверху наказав:

– Лижи.

– Що? – пробурмотіла я.

– Якщо не хочеш, щоб я взяв тебе насухо – змочи його, ... – на мить мені здалося, він хоче щось додати... якийсь нелесний епітет.

Повія. Саме так я себе і відчувала.

Шляху назад немає. Якщо я відштовхну його зараз і піду, мені доведеться виплатити неустойку, рівну двом сумам заробітку. Таких грошей ні в мене, ні в Раоля просто немає. І Мелісса залишиться голодною...

Заплющивши очі, я прочинила рот і обережно, незграбно торкнулася язиком.

Принаймні, він був чистий. Пах терпким чоловічим запахом із домішкою ледь вловимого гелю для купання, не викликаючи відрази.

– Візьми до рота.

Здригнувшись, я глянула вгору – але натрапила лише на глибокий капюшон, за що отримала легкий ляпас по щоці:

– Не забувайся. Ти не повинна дивитися на мене.

– Вибачте, пане.

– Бери до рота. Глибше.

І я взяла, боячись, що задихнуся, що...

– Ти ніколи цього не робила?

Випустивши величезне чоловіче знаряддя з рота, намагаючись не підіймати голови й очей, я відповіла – не так смиренно, як мала б:

– Коли, якщо я цнотлива?!

– Цнота визначається лише в одному місці, – насмішкувато хмикнув дракон. – А в жінок їх аж три.

Він що ж, думає, я...

Щоки спалахнули, очі защипало від образи. Чому б йому швидко й тихо все не зробити, коли вже прийшов сюди? Навіщо ще й принижувати мене? Що за задоволення?

– Та й цноту, кажуть, можна відновити. І якщо ти мене обманула...

– Я не обманювала, пане. Просто зробіть те, за чим прийшли, і...

Сильна рука різко схопила за підборіддя, підняла голову вгору. З-під капюшона на мить блиснув гнівний погляд.

– Ти квапиш мене? Не хочеш обслуговувати як слід? А якщо я претендую на всю тебе? Дракони рідко задовольняються одним разом. Зніми сукню!

Перехід до наказу виявився таким різким, що я на мить завмерла. Потім підвелася з ліжка, тремтячими руками почала розв’язувати тасьми.

Та чоловік нетерпляче смикнув, розриваючи тканину, і клапті розлетілися, осіли на підлогу.

Я залишилася перед ним абсолютно оголеною й беззахисною.

У животі несподівано стиснулося. Було дуже незвично стояти перед чоловіком без нічого, відчувати, як він водить поглядом по моєму тілу.

– Лягай!

Я лягла, стиснувши коліна, і тут же отримала ще один наказ:

– Закинь руки нагору. Розведи ноги. Ширше. Ще ширше. Ще!

Він командував, поки не лишився задоволений. А я – знемагаючи від пози, у якій доводилося лежати перед ним.

Він повільно зняв і відкинув убік штани. І продовжував дивитися на мене з-під глибокого капюшона свого балахона. Я бачила лише край литого живота, вузькі стегна і все те ж зведене, мов пружина, чоловіче єство, як і раніше націлене на мене.

До божевілля хотілося звести разом коліна, але я лише прикусила губу.

Я належу йому. Ще трохи. Перетерпіти. Не перечити. Підкоритися.

А потім – гроші й свобода. І Раоль.

Чим довше дракон дивився на мене, тим сильніше закручувалася пружина в животі. Було в цьому щось... тваринне, глибоке. Я ненавиділа його і водночас його чоловіча сила, запах, владність притягували.

Я навіть не зрозуміла, коли трохи повела стегнами в раніше незнайомому русі.

Під капюшоном мені привиділася усмішка.

Він нахилився, торкнувшись пальцями сосків. І в животі ще сильніше скрутилося, набухло. Ніколи не думала, що це настільки... хвилююче. Хоча Раоль іноді намагався провести рукою по моєму корсету... але крізь тканину це було зовсім не так, як гострі, відверті дотики до самих вершинок грудей.

Мої колінка сіпнулися, бажаючи зімкнутися, але він тут же просік і присік:

– Лежи. Ноги ширше.

А потім провів долонями по моїх стегнах і ковзнув великими пальцями просто туди... в те місце, яке я йому сьогодні продала. Яке тепер належало йому. На яке він мав усі права.

Я відчайдушно повторювала собі це, знову прикусивши губу. Один палець натиснув на чутливу точку й почав її розминати, другий ковзнув кудись углиб.

Зсередини, ніби у відповідь, потекло...

– Ось так, уже краще, – задоволено озвався чоловік. – Ти ще благатимеш мене...

Та ніколи! Я майже прокусила губу, щоб не крикнути цього зопалу. І не поквапити його знову. Навіщо, справді, нехай би вже швидше... Хоча по сухому боляче, мабуть.

Він опустився на підлогу біля ліжка й розсунув мої складочки з явним задоволенням... або, швидше, самовдоволенням. Я не могла чинити опір, і він господарював у найпотаємнішому місці, змушуючи живіт стискатися. Стегна мимоволі почали ковзати вгору-вниз, я намагалася стримати їх, але відверті дотики й стиснення викликали мимовільні рухи.

Палець заглибився ще трохи всередину, і я несподівано подалася назустріч, бажаючи, щоб він увійшов глибше...

– Та ти гаряча... чи шлюшка-притворниця?

Від образи з очей бризнули сльози, але він цього не побачив, зосередившись на тому, що цікавить усіх чоловіків. Особливо драконів.

Я не шлюшка!

Хоча хто я, якщо лежу тут оголена, виставивши напоказ перед чоловіком усе найінтимніше? Якщо продала йому це?

Я брудна і ніколи не відмиюся від цього.

– Досить! – різко обірвав він, прибираючи руки й підводячись. – А тепер повернися так, як я тобі наказав спочатку.

Він не хоче мене з лиця, як жінку, рівну й гідну поваги. Хоче зі спини. Як повію або тварину.

Я навіть не очікувала, що вдруге, після всього, виявиться ще образливіше. Хоча, після чого? Після того, що він запустив свої пальці мені в... о боги! Як я тут опинилася?!

– Тобі що, не подобається мій наказ? – холодно промовив він.

Прикусивши губу, всіма силами не випускаючи сльози, я мовчки розвернулася. Стала на коліна, вперлася руками.

– На лікті й вигни спину. Ноги ширше, – його тон став невловимо холоднішим, наче він знову ледве стримував лють і зневагу.

Я підкорилася, він сунув руки між моїх ніг і провів пальцями по сосках на грудях.

– І не міняєш пози, поки я не накажу, – промовив тихо, хрипло, обпалююче.

Мене знову торкнулися пальці, розсуваючи складочки, а потім величезне, ледь вологе...

Дракон здригнувся і відсахнувся за мить до того, як двері розчинилися.

Я судомно озирнулася, в першу мить подумавши, що це Раоль прийшов мене врятувати. Десь роздобув грошей, розірвав контракт, розкидав усю охорону...

Малоймовірно. Я зрозуміла це ще до того, як побачила незнайомця.

М’язи заціпеніли, і кілька миттєвостей я так і продовжувала стояти, дозволяючи оглядати себе вже двом чоловікам.

Другий теж був у балахоні, але капюшон відкинув, дивлячись насмішкуватими блакитними очима. Губи кривилися в усмішці, видаючи того, хто звик повелівати.

Хотілося сховатися, прикритися, забитися кудись подалі, забути все, як кошмарний сон... Але той, хто купив мене на цю ніч, наказав мені стояти, і я не уявляла, як він сприйме непокору. А раптом він сам спеціально когось покликав?

Цього в контракті не було... Але з іншого боку, він може робити зі мною все. Поки не піде звідси. Отже, може й поділитися з кимось? І...

Волосся стало дибки, жах скував тіло. Раоль же казав, що перевірив договір, що мені нічого не загрожує!

– Бачу, ви знайшли собі наречену, дорогий кузене, – насмішкувато промовив гість.

– Я оцінив ваш жарт, ваша високосте. Чи можу я спитати, що ви тут робите?

Високосте? Це що, принц Гертан?! Я просто дивом не знепритомніла! Боже, у що я втрапила!

Друга думка була – наречену?! Та якого... шерса тут відбувається?!

– Жарт? – підняв брови принц. – Не думаю. Тебе щось не влаштовує?

– Мій принце, – мій покупець раптом схилився перед білявим. – Я готовий виконати будь-яке ваше повеління. Але це... чи не могли б ви пояснити мені причини?

– Що пояснити, Аттаре? Подивися, яка вона слухняна. Чи розпусна? – мені в сідницю прилетів дзвінкий ляпас, швидше образливий, ніж болючий. – Ти не хвилюйся, я бачив дружин усіх моїх підданих і не в таких позах. Нехай це тебе не бентежить.

Здалося, дракон відчутно скреготнув зубами.

– Та й із тобою своїми жінками теж ділився, правда, Аттаре?

Фу, яка гидота. Прогнилі аристократишки!

– Я бажаю, щоб ця жінка стала твоєю дружиною, Аттаре де Тайлероне. Коли вже застав вас у такій... гм... недвозначній позі.

У цей момент руки не витримали, і я впала на ліжко, відчуваючи, як руйнується все моє життя. Гостре відчуття, що мене загнали в пастку, яке переслідувало останні кілька днів, накрило з головою. З очей таки полилися сльози.

– Я навіть не знаю, як її звати, – все ще намагався тактовно відмовитися від високої пропозиції покупець моєї цноти.

– Дізнайся, – знизав плечима принц, повертаючись до виходу. – Чи ти хочеш оскаржити мій наказ?