– Ну що? – пролунало в темряві просто над вухом скрипучим старечим голосом.
– Так, вона підходить, – озвався з іншого боку ліжка ще один старечий голосок. – Беремо!
Здригнувшись, я запалила лампу на тумбочці, нервово оглянула власну спальню.
Нікого. Та що за?!
Прислухалася. Навіть піднялася пройтися квартирою.
Тихо, порожньо. Може, телевізор десь у сусідів? Хоча звучало так близько, так явно...
Вмившись, я все ж таки повернулася у рідне ліжко. На нерви начебто не скаржуся. Може, перевтома на роботі? Мені ось-ось доведеться укласти складний договір з серйозною фірмою, фахівці якої настільки прискіпливі, що іноді стає не по собі. От і мариться всіляке.
Ще якийсь час я дослухалася. Навіть залишила лампу включеною про всяк випадок.
Не допомогло.
Сон таки зморив мене, а коли прокинулась – довкола була зовсім не моя спальня! Не моє ліжко! І навіть повітря якесь інше.
Кілька хвилин я посилено моргала, переконуючи себе, що все ще сплю. Буває ж, що уві сні ти впевнена, ніби прокинулася, а насправді...
Насправді довкола панувало середньовіччя! У найкращих його проявах, у шикарному аристократичному стилі, але все ж таки не моя зароблена потом та кров'ю ультра-сучасна квартира з панорамними вікнами на двадцять п'ятому поверсі!
Килими, канделябри, камін із закритою затулкою, дерев'яні рами, сад прямо за вікном, ніби я зовсім поряд із землею!
Піднявшись, я кинулася до шикарного вінтажного трюмо, що стояло тут же. Виявила дивну, якусь неправильну копію себе, і закричала.
У двері з гучним стукотом одразу ж увірвалися кілька накачаних мужиків. Напівголих, між іншим, у дивацьких пов'язках на стегнах вище коліна і з диковинними прикрасами навколо ший.
– Що трапилося, пані? – промовив один з них, смаглявий і широкоплечий красень з яскравими білими зубами і темними блискучими очима.
Уважно обвів спальню поглядом і з подивом зупинився на мені:
– Вас хтось образив?
Можна і так сказати. Притягли хрін знає куди! Це якийсь розіграш?
– Де я? – видала я, закашлявшись.
Чоловіки переглянулись.
– Так, розійдись! – пролунав командний голос, від якого я здригнулася.
У кімнату увірвалася невелика сухенька стара в манірному середньовічному вбранні: темно-синя сукня, чепець із червоною підбивкою, туфлі на низьких широких підборах.
Хм, тільки сумки з щуркою-Ларискою не вистачає. Шапоклячка.
Розвернувшись, я почала свердлити бабцю поглядом. Не виникло жодного сумніву, що їй належить один із тих голосів, які я чула напередодні вночі!
– Залиште нас! Усі, крім Бахтіяра, – наказала вона, і мужики одразу випарувалися за двері. Окрім білозубого красеня.
Стара обернулася до мене, чіпко пройшлася поглядом і задоволено кивнула. Не знаю, що саме її задовольнило: довга нічна сорочка або гніздо рудого волосся на голові. Тож свого власного лютого погляду я не відводила.
– Міолі, сядь, поговоримо, – промовила вона, вмостившись у кріслі на безпечній відстані, явно розуміючи, що я можу накинутися на неї з пазурами та зубами.
– Я не Міолі, – прошипіла я розлюченою кішкою.
– Ти можеш злитися, звісно, – підібгала губи бабця, – але тобі це не допоможе. Тож пропоную вислухати.
– Слухаю! – гаркнула я.
– Мене звуть Еллен, я твоя... гм... бабуся Міолі. Бачиш, справа в тому, що до неї сватається сам принц.
– А твоя стареча шкідливість не рада? – не зрозуміла я.
– Май повагу до старших!
– Поки що не бачу причин! – склала я руки на грудях, не зводячи з неї палаючого праведним гнівом погляду. – Я тут причому?
– А при тому, що у Міолі дар, магічний, кровний. Вона всім чоловікам подобається. А в тебе – як би сказати м'якше, навпаки. Ось і зроби так, щоб принц відмовився з тобою одружуватися.
– Давай сюди свого принца, відмовлю йому, і повертай мене додому!
– Ти що несеш, дурна курка! Неможна відмовляти принцу, чи захотіла увігнати в немилість весь рід?!
– А ти що несеш, стара карга?! Я хіба погоджувалася на цю авантюру? В мене там угода горить. Я, знаєш, фірму сама, на своїх плечах, з нуля підняла, і ніякі принци мені не допомагали, я не можу втратити її через фантазію старої відьми!
– Не про себе – то хоч про Мілену подумай! Та кому я кажу...
Бабця махнула рукою, але мене наче струмом вразило.
– Звідки ти знаєш про Мілену? – подалася я до неї, проте Бахтіяр, який до того настільки успішно зображував меблі, що я встигла про нього забути, ненав'язливо висунувся між нами, даючи зрозуміти, що завдати шкоди старій карзі не дозволить.
– Сестра твоя... не твоя, Міолі. Мілена, – видала бабця.
У мене ж теж була сестра. І теж Мілена. Разом до дитбудинку після смерті батьків потрапили. Щойно виповнилося вісімнадцять і держава випхала мене стусаном під зад, я одразу ж забрала її. Домоглася дозволу на опіку. На роботу влаштувалася. І навіщо відпустила її на ту дурну вечірку? Не було б ніякої аварії, лишилася б вона жива...
Бабця ніби відчула зміну мого настрою, поглядала вичікувально, вилискувала відьомськими очима.
– А чим вас принц-то не влаштовує? – зітхнула я.
– Мене його високість усім влаштовує, – запевнила бабця, ще й озирнулася, ніби боячись, що той самий принц під дверима підслуховує. – А ось у матері його інші плани на нього. Вона йому принцесу Анталгілерського королівства за дружину примітила. Зміцнити союз і таке інше. І ніяка навіть сама родовита навіть магічка її не влаштовує. А ми, знаєш, з її величністю давні подруги, в одному ордені перебували, не можу їй відмовити.
Отже, володарка другого голосу – матуся бідного принца, доля якого давно розписана родичками відьмами.
– А раптом він правда в твою онучку закоханий? Не боїтеся в кохання втручатися-но?
– Та яке там кохання! – махнула бабця роздратовано. – Кажу ж, дар у неї. Навіть принц, з усіма його захистами, і той не залишився байдужим. А от побачить тебе, може, попустить його високість.
Бабця глянула на мене і припечатала діловим тоном:
– Чим швидше впораєшся, тим швидше додому повернешся.
– Це що ж, Міолі твоя зараз там? У моєму тілі? – тільки дійшло до мене.
– Не бійся, я дала їй деякі напуття. Мову вона має розуміти, як і ти. Пам'ять тіла спрацює. Пересидить пару днів, хворою скажеться. Нічого страшного.
– Це тобі нічого, а в мене угода зірветься! – знову розлютившись, прошипіла я.
– А тебе, – гнула свою лінію бабця, – я всьому навчу, в курс справи введу. Май на увазі, тільки я зможу повернути тебе назад. Не дури. І ніхто не повинен нічого пронюхати, зрозуміла мене? Бо можеш застрягти тут назавжди. Знаємо я, її величність і Бахтіяр ось. Він пов'язаний рабською клятвою. Допоможе тобі, захистить у міру потреби.
Я знову перевела погляд на напівоголеного красеня. Ще й рабство, куди я потрапила! Отже, то були не прикраси, а рабські нашийники? Магією пов'язані, фу, яка гидота.
– А тепер одягайся, я тобі все покажу, розповім. У нас кілька днів до балу у палаці.
– Нема у мене кількох днів! – прошипіла я сердито.
– Оступишся – допомагати не буду! У царських катівнях дізнавачам розповідатимеш, хто така і чому не знаєш елементарних речей.
– От і розповім, хто мене сюди притяг!
– Ще й звинувачення в поклепі на королеву схопиш, – безпристрасно додала Еллен.
Після чого розвернулася та демонстративно вийшла.
Кілька митей я роздратовано дивилася їй услід, намагаючись заспокоїтися.
– Я допоможу вам одягнутися, пані, – м'яко наблизився до мене смаглявий красень.
Ох, нічого собі, сервіс!
– Тут що, служниць немає? – кинула я похмуро.
– Є, але вони не в курсі вашої... проблеми, – озвався раб. І обережно уточнив: – Я неприємний вам, пані?
Ще який приємний! Я б навіть сказала, занадто. І чим тільки бабуся думала, залишаючи тут цей коктейль із м'язів та тестостерону?
А я, між іншим, дівчина із вільного демократичного світу. Не обтяженого особливою мораллю. І те, що в мене до двадцяти трьох років нікого не було – проблеми виключно оточуючих самців. Ну, не до душі вони мені!
– Пані? – м'яко відволік мене від роздумів Бахтіяр.
Ох, схоже, під час цих самих роздумів я всього його поглядом обмацала. Ну до чого ж гарний!
– Гаразд, – зітхнула. – Допоможи мені вдягнутися.
А я поки що подумаю, чим би принца відвернути. З фігурою у Міолі все гаразд, як, втім, і в мене. Тільки виглядала вона худішою, просто голодом замореною, блідою якоюсь.
Від цих думок одразу ж розігрався апетит. Де там мій сніданок? Сподіваюся, тут є кава?
Бахтіяр обережно допоміг мені позбутися сорочки і одягти бюстгальтер. Ну, хоч не корсет!
Чоловічий дотик покрив мурашками всю спину і перекинувся на груди, сповз на живіт... Цікаво, принц хоча б у половину такий само гарний?
– І як тебе тільки залишають з молодими дівчатами віч-на-віч, та ще й у таких делікатних потребах? – пробурмотіла я.
Друзі, дуже рада бачити вас у новій книзі! Для мене цей портал ще зановий, тому дуже прошу відгукнутися тих, хто бажає читати цю книгу тут. Вона буде ексклюзивною.
Додавайте книгу до бібліотеки та підписуватися на автора, щоб не втратити) Чекаю на ваші коментарі!