Раді Вас бачити!

Даремно він не вирішив спочатку заглянути у свої таємні щілинки. Втім, схоже, принц чудово знав, що робить.

Двері відчинили досить швидко, і ми з його високістю безперешкодно пройшли всередину.

Там виявилася ще одна охорона. Видимої зброї в їхніх руках теж не було. Проте шлях вони заступили, витончено перетекли прямо на прохід. При цьому викликаючи відчуття сили, здатної дати відсіч та захистити свого принца.

– Пропустіть! – наказав Іраклій, виходячи нам назустріч із далеких кімнат, яких тут було помітно більше, ніж у того ж Діклофосу.

Покої принца на диво відрізнялися від покоїв його двоюрідного брата. Хоча рослинність біля однієї зі стін також вилася по всіх приміщеннях – принаймні, наскільки я могла роздивитися. Але вона здавалася помітно пишнішою, зеленішою і прикривала всю стіну. За одними з прозорих дверей виднівся шматочок блакитного басейну. Килими на підлозі виглядали дуже схожими на траву. Замість стелі, здавалося, вмонтували справжнє блакитне небо.

Магія, не інакше.

– Ваша високосте, ваше сіятельство, – чемно привітався з нами рудий ельф.

Моє тіло само собою схилилося у реверансі. Принц Нортен лише кивнув, не виходячи за рамки етикету, але й не дуже випромінюючи люб'язність.

– Фьорн Жилібертій сказав нам, що ви привели до себе с'єну Мілену Б'Райт... – почав мій принц досить суворим тоном. Однак ельфійський син ледь схилив голову, приклавши руку до серця, і вклинився в невелику паузу в промові опонента.

– Прошу пробачити мого дорогого кузена, – промовив квітчасто. – Він захопився прекрасною сьєною, і навіть припускає, що знайшов у ній свою єдину.

– Припускає? – підняв брову Нортен.

– Вдалині від дому ельф не завжди може зрозуміти це одразу.

Здалося, він чогось не домовляє, проте ельфійська високість раптом обернулася до мене.

– На жаль, вашій сестрі стало погано, і мені довелося забрати її.

– Від чого ж це їй стало погано, ваша високосте? – промовила я, дуже намагаючись, щоб не випромінювати сарказм.

– Не можу судити. Коли я прийшов, то їй уже було недобре.

– А відвести в її покої ви не зволили? – вирвалося швидше, ніж я встигла нагадати собі про повагу та ієрархію.

Втім, принц, який і до цього приділяв нам з Міленою увагу, лише мило посміхнувся.

– Мені хотілося переконатися, що з дівчиною все гаразд. Їй уже набагато краще, – він повів рукою, запрошуючи нас углиб своїх покоїв. – Запевняю, жодна волосинка не впала з її голови.

– А не з голови? – пробурмотіла я.

Обидва принци схрестили на мені погляди, в яких явно читався подив. Хоча мені здалося, смішинки там теж майнули.

Може, й справді здалося. Я прикусила язик, нагадуючи собі, що не вдома і подібні жарти їхнім високістям навряд чи до душі.

Ми пройшли прохідною залою і потрапили до однієї з сусідніх кімнат, де на дивані лежала Мілена.

У сукні – тільки корсет трохи розстебнутий. Ух, особисто я цю зброю для тортур натягувати не збиралася! Але їй, схоже, дуже хотілося, щоб усі помітили, що талія в неї осина.

Дівчина лежала така бліда, злякана. Очі великі, передпліччя чомусь забинтоване.

– Мілено! – кинулася я до неї, не стримавшись.

Вона трохи спохмурніла, покосилася на мене. Але зненацька подалася назустріч, навіть обійняла у відповідь.

– Що це? – торкнулася я пов'язки.

– Сьєна поранилася, – озвався принц.

– Коли? – нахмурилася я.

– Не пам'ятаю, – злякано прошепотіла вона. – Нічого не пам'ятаю... тільки як Бахтіяр увірвався.

Це було дивно з огляду на охорону. Мабуть, скористався асурськими штучками.

Ми з принцом перевели погляд на ельфа, але той лише розвів руками:

– У сьєни Мілени вже був поріз, коли я побачив її, а я з'явився майже одразу, тільки-но фьорн Жилібертій завів її у свої покої. Не турбуйтеся, поріз невеликий, я все обробив, за кілька днів від нього нічого не залишиться.

– Ви теж планували запросити її прогулятися лісами? – саркастично попитала я.

Ельфійський принц кашлянув з деяким збентеженням, мій – трохи розширив очі, чи то подаючи мені знак мовчати, чи то дивуючись нахабству.

Ох, сподіваюся, я тут не нав'язую чужоземному гостеві свою сестру за дружину, чи того краще – коханку?!

– Сьєна мені дуже сподобалася, – все ж таки відповів рудий, – тому я взяв її під своє заступництво.

– Сьєна знаходиться під моїм заступницством, – суворо глянув на Іраклія Флуорінія принц Нортен. – Ви знали, що ваш кузен планує привести її до своїх покоїв, тим самим зганьбивши честь дами?

– Ні, – незворушно озвався рудий. – Я йшов до двоюрідного брата з іншого питання, і застав сьєну випадково.

Декілька миттєвостей вони свердлили один одного поглядами. Так-так, вухастий, ми повірили. Взагалі на людських вухах локшина тримається гірше, ніж на ваших довгих і гострих!

– Не хотів образити гостинних господарів палацу, – таки відступив рудий.

– Ми забираємо її, – промовила я рішуче.

Раптом згадалася наречена принца, сестра рудого ельфа. Цікаво, чи Нортен вирішить повідомити Іраклію про її витівку?

Але принц не збирався нічого з'ясовувати з ельфом, принаймні зараз. Лише кивнув, підтримавши мої слова.

Чоловіки навперебій подали руки Мілені. Та порозовіла, задоволена увагою одразу двох принців.

Я обережно зав'язала її шнурівку, не перетягуючи корсету.

– Ще раз приношу вибачення за свого двоюрідного брата, – промовив ельф, причому його погляд і голос здавалися досить щирими. – Такого більше не повториться.

– Дуже на це розраховую, – озвався Нортен.

Можливо, він хотів відвести мене та Мілену назад таємним ходом, куди шмигнули б за першої ж нагоди. Щоб поменше мелькати в коридорах. Але руда ельфійська високість наполягла на тому, щоб проводити нас.

Слідом ув'язалася його охорона.

Проте не встигли зробити й кількох кроків, як біля покоїв темноволосого кузена нам назустріч вирулили бабця Еллен разом із королевою Олліен!

Судячи з їхнього змовницького вигляду, вони явно займалися якимись паскудствами серед ночі.

Побачивши своїх онучок у суспільстві обох принців, бідна бабуся ледь утримала очі від витріщання. Вхопилася за серце, наближаючись.

Опустилася в глибокому реверансі, потім подалася вперед, вдивляючись принцам у вічі:

– Щось сталося? Ваші високості...

Молоде покоління одноголосно не бажало посвячувати стару каргу в те, що сталося – і сестри, і принци виявилися надзвичайно одностайними. Охорона й зовсім мовчала, мовляв, «ми взагалі не при ділах».

Бабця вжалила мене таким поглядом, ніби це я у всьому винна! Хотіла непомітно, але Нортен точно засік. Одразу ж поклав руку мені на талію, всім виглядом показуючи, що в образу не дасть.

І як же це було приємно! За мене мало хто в житті заступався.

Під час цього скороминущого невербального діалогу двері Діклафанія відчинилися, випускаючи самого кузена і принцесу Сіммюнюель, вже в чудовій золотавій сукні.

За вікнами починався світанок. І чого їм усім не спиться? Особисто я зараз впала б і заснула без задніх ніг!

– Знову ви? – вимосила принцеса бридким тоном, вигнувши в мій бік брову. Не знаю, як їй це вдалось, але саме так і виглядало!

– Бачу, ви встигли пристойно одягнутися, – не втрималася я. Ніколи не дозволяла себе принижувати. І не дозволю. Нікому!

Принцеса сердито зиркнула на мене, на королеву, що підійшла та вивчала всіх пильним поглядом. Який зрештою зупинила на перев'язаній руці Мілени.

– Що з тобою, дитя моє? – озвучила свій інтерес.

– Все нормально, – несміливо озвалася Мілена. – Мені просто стало погано... на щастя, його високість виявився поруч і допоміг.

Вона не уточнила, яка саме високість. Бабця теж розпитувати не ризикнула.

Зате дуже навіть ризикнула мати Нортена! Вперла соковитий погляд у сина. Оцінила його руку, що лежала на моїй талії, і пафосно вигукнула:

– Сине Мій! Я вимагаю роз'яснень!

Королева метнула такий багатозначний погляд на бажану наречену, що й сліпий помітив би. Мовляв, не на тій талії ти руку тримаєш, сину мій.

Син талію міняти не бажав. Мабуть, прикидав у душі, чи є сенс розповісти королеві про все зараз, чи дізнавачі й без того доповідять.

– Невелике непорозуміння, – озвався принц. – Ми з його високістю Флуорінієм вже все залагодили.

– Мої дівчатка когось образили? – все ж таки видала бабця, мабуть, бажаючи вислужитися перед королевою.

– Зовсім навпаки, – озвався Нортен. – Але допомогли мені знайти цю дивну річ.

Принц дістав із кишені круглу коробочку, відкрив її та продемонстрував обом дамам.

Обидві схилилися над нею. Королева чхнула, сьєнара Еллен підозріло завмерла, раптом звернувши очі на Діклафанія.

Той стиснув зуби, обмінявшись із принцесою вбивчими поглядами. Рудий принц насупився, переводячи блискучий позір із сестри на кузена.

– Я з'ясую, що це т... – почала королева, спробувавши вичепити коробочку, але Нортен віртуозно забрав її прямо у матері з-під носа.

Накривши кришкою, засунув у кишеню:

– Я вже все зробив, ваша величність, вам нема про що турбуватися.

Принц явно спостерігав за реакцією матері, але я ніяк не могла зрозуміти, яку гру він веде. Чого прагне. Та й взагалі, коли встиг схопити цю коробочку! Невже тоді, коли заглянув у спальню Діклафосу? Судячи з посинілого обличчя ельфа – цілком можливо.

– Фьорн Діклафаній, – ніким не помічена, бабуся Еллен встигла наблизитися до ельфійського двоюрідного брата і з придихом зазирнути йому в очі.

Ого! Я кинула погляд на принца, намагаючись збагнути, чи спеціальну диверсію він зробив. Але той залишався абсолютно байдужим, ніби нічого незвичайного не відбувалося.

Кузен відступив, принцеса ледве стрималася, щоби не пирснути. Погляд рудого принца став ще гнівнішим і холоднішим. Але цей гнів, як не дивно, був звернений на його вухатих родичів.

– У вас така дивовижна шкіра, – бабуся торкнулася пальцями щоки ельфійського кузена, наступаючи.

– Ходімо, люба, – з натиском промовила королева, намагаючись врятувати нерозлучну подружку від привселюдної ганьби. Або ким вони там є одна одній.

– Але... – млосно видихнула бабця, обранець якої спробував дезертирувати найнепристойнішим чином. Позадкувавши ледь не за спину своєму принцові.

Іраклій підняв брову – між іншим темну, не руду. Веснянок у нього, до речі, теж не спостерігалося, хоча тон волосся був значно світлішим за мій.

– Ходімо-ходімо, – королева наполегливо спрямувала Еллен до сходів.

Бабуся не посміла не послухатися її величність, але всю дорогу оглядалася на жаданого чоловіка, поки не зникла за вигином сходів.

Принци переглянулися, і мені раптом здалося, що між ними також стався якийсь невербальний діалог. Принаймні жоден не став нічого питати в іншого, але обидва ніби зрозуміли одне одного без слів.

– Нам теж є про що поговорити, – звернувся рудий до своїх вірнопідданих.

Ті вклонилися, немов нашкодили кошенята, але потай від свого Іраклія обдарували нас із Нортеном і Миленою поглядами, що випромінювали гнів та лють. Якщо не обіцянку розплати.

– Доброї ночі, сьєн, сьєни, – відкланявся ельфійський принц.

Кинув погляд на Мілену.

– Я проводжу моїх дорогих подруг у їхні покої, – промовив Нортен.

Усі розпрощалися за протоколом, ніби нічого й не сталося.

– Чує, руда морда, що рильце в пушку, – не витримала я, щойно ми спустилися сходами на наш поверх, опинившись від ельфів на достатній відстані.

Нортен хмикнув. Мілена знову зробила великі очі – мовляв, що ти несеш, ненормальна!

– Ой, вибачте, – видала я, ні краплі не каючись.

Нортен засміявся цілком щиро.

– У принца неймовірні покої, – додала я вже від душі.

– Вони розкішні! – замріяно зітхнула Мілена.

– Кожен ельф сам привносить частинку своєї магії, – озвався Нортен. – Ми надаємо приміщення, в яких її можна застосувати.

– Отже, в Діклофоса більше, ніж на пару кущиків та порошок з афродизіаком, магії не вистачило, – пробурмотіла я, і принц кивнув із дивним виразом обличчя.

Ох, не почав би знову розповідати, що не впізнає свою «дорогу подругу»!

Мілена спробувала приховати позіхання. Я теж відчувала себе вичавленою, як лимон. Тривога, що вела мене на пошуки сестри, вляглася, і її змінила сонливість.

До кімнат принц довів нас без пригод. Уявляючи, як бабця намагається спокусити

молодого ельфа, я не могла втриматися від хихикання. Він косився на мене, але мовчав.

Вже біля самих дверей нас наздогнав хтось із слуг.

– Вибачте, ваша високосте, – вклонився. – Її величність просять вас терміново прийти.