Раді Вас бачити!

Не вляпатись мені на диво вдалося. Хоча б тому, що ні Нортена, ні кузена за столом не було. Лише його високість Іраклій наблизився, щоб дізнатися про здоров'я моєї сестрички.

Бабця метала блискавки, королева виглядала роздратованою.

Принцеса, до речі, теж не явилася, а по блакитних фізіономіях ельфійських короля і королеви вичитати нічого не вдалося. Тому до кінця обіду мене займало лише одне питання: чи не намагається вона там зараз спокусити мого принца?

І скільки я не вселяла собі, що принц не мій, а, взагалі-то, її, не могла викинути з голови... невже ревнощі?

Скоріше, почуття справедливості. Не хотілося мені, щоб такий скарб дістався самозакоханому стерву.

І, якщо чесно, тільки роздратована морда королеви Олліен давала привід сподіватися, що все не так весело, як їй хотілося б. Значить, його вперта високість зайнята чимось іншим... або навіть банально відпочиває після бурхливої ночі. А її неприязну високість... можливо, батьки посадили під домашній арешт. Щоб не паплюжила честь Ельфяндії.

Після обіду я боролася зі спокусою, щоб не вирушити до принца. Запевняючи себе, що не заблукаю в потайному ходу і знайду потрібні приховані двері.

І навіть привід вигадала: заклинання для звільнення асура.

Але гнівний погляд бабці Еллен змусив мене передумати і бігти до своїх кімнат, захищати від її гніву цього самого асура.

До бабиного смутку – а може навпаки, радості, – за мною ув'язалася руда високість. Нанести візит ввічливості, особисто переконатися, що з милою сьєною Міленою все гаразд.

Тому бабці залишилося лише тихо шипіти на Бахтіяра, щоб не надумав прогуляти бал, а задоволеній Мілені запевняти вухатого принца, що їй вже набагато краще, і на вечері з балом вона обов'язково буде.

Потім я викладала Мілені, а заразом і Валлі з Таяною, ази макіяжу. Зробила з Мілени таку красуню, що вона навіть забула йоржитися на мене. Ледве встигла впорядкувати себе, коли принц зайшов за нами.

Точніше, принци. Тому що руда високість теж приспіла, щоб особисто доставити сьєну в залу.

Бал поєднувався з вечерею-фуршетом, і цього разу Нортен не відходив від мене. Ми відкривали перший танець, потім він повів мене до столів, проігнорувавши принцесу ельфів.

І не сказати, щоб мені це не було приємно!

– Ммм... навіщо вас мама кликала? – промовила я, коли ми набрали закусок на тарілки і вийшли в парк.

– Розпитувала про те, що сталося з Сіммюнюель, – трохи спантеличено відповів принц. Озирнувся, щоб переконатися, що нас ніхто не чує, і тихо додав: – Зізнаюся, я думав, вона дала благословення на цю... гм... спокусу. Але мені здалося, вона сердита і незадоволена. Тільки не можу зрозуміти чим.

Він ледве примружився, задумливо дивлячись у далечінь і забуваючи жувати. Ну а я не забувала, підживлювала тіло Міолі і сподівалася надати її фігурі спокусливих форм. Таких, як у мене. Над якими я дві години двічі на тиждень у залі пашу!

– Знаєш, вона не завжди була такою, – задумливо додав принц, схоже, все ще розмірковуючи про королеву. – Стала після смерті бабусі. Та була тією ще відьмою, і тепер маму... не впізнати.

У мене аж мурашки пробігли спиною. Згадався старечий голос, який чула в ніч, коли все почалося.

Я навіть смикнулася, чомусь бажаючи розповісти про це Нортенові. Але вчасно схаменулась, відвернулася.

– Чую я, непростий це порошок, – промовив принц, змахнувши задумливість. І потягнув мене вглиб парку разом із тарілками. – Раніше не чув ні про що подібне.

– А Мілена тут до чого?

– Може, отримавши таку зброю в руки, ельф вирішив розважитись, – знизав плечима принц. – Ось з'ясують дізнавачі, як саме він діє, можна буде щось точніше сказати. Ти помітила реакцію принца Іраклія? Він явно зрозумів, що сталося, і не був задоволений.

– Є надія, що не всі ельфи гівнюки?

Принц глянув на мене, і я вкотре прикусила язик. Ну не вчили мене спілкуватися у вищому світі! Не росла я серед аристократів! Але лише мило посміхнулася.

Нортен увійшов до однієї з альтанок. Поставив тарілки на столик і збирався було сісти на лаву, як раптом схаменувся:

– До речі! Я обіцяв тобі заклинання. Тримай, – додав, дістаючи з кишені складений у кілька разів аркуш паперу. – Тобі збрехали: твоя кров теж може звільнити асура. Якщо рабська печатка налаштований не на одного господаря, а на сім'ю по крові, може звільнити будь-який носій крові.

Я розгорнула листок і вдивилась у рівний, впевнений почерк із деякою кількістю королівських завитків. Бідолашного принца, мабуть, вчили так спотворювати... вибачте, прикрашати літери.

– Ритуал простий, я описав схематично.

Серце стукнуло. Отже, я зможу звільнити Бахтіяра! Ох, треба буде підготуватися.

– Хіба може бути так просто? – пробурмотіла, в глибині душі злякавшись, що в мене нічого не вийде. Адже я не маю ніяких магічних умінь! Міолі має, а я – ні! Хоча... я в її тілі...

– Це не було просто, – хитнув головою принц. – Мені довелося навідатися до бібліотеки Академії та розшукувати там. На асурах лежать спеціальні складні печатки.

Ох, аби бабця нічого від себе не додала!

– Дякую, – кивнула я, і навіть у пориві обійняла його.

Принц знову здивовано підняв брову, але стиснув моє плече у відповідь.

Після того повернувся до їжі, а я не могла придумати, куди б прилаштувати листок. Кишень у сукні не було, довелося пхати колючий папір у бюстгальтер.

– Сьогодні вночі нам ніщо не повинно перешкодити, – прошепотів принц, знову уважно озирнувшись. – Часу лишилося зовсім мало.

– Добре, – кивнула я, намагаючись не видавати незнання. – А що... з Сіммюнюель?

– Матінка була не надто задоволена її витівкою, тож поки що насідати припинила. Я натякнув їй, що можу і батьків принцеси ввести у курс. Загалом, цей напрямок поки що нейтралізований.

Якийсь час ми жували в тиші, і я ніяк не могла стримати безглузду посмішку. Скільки не нагадувала собі, що не за тим бабця мене притягла і не за те додому відправить.

А ще хотілося якнайшвидше піти до Бахтіяра. І випробувати заклинання.

– Треба повертатися, – з жалем промовив принц. – Я повинен приділяти увагу всім гостям.

– Так, звичайно, – посміхнулася я. – Тільки за мною ще один танець!

Це вирвалося швидше, ніж я встигла збагнути, що і кому кажу. Принц знову здивовано глянув на мене.

– Ти ж не надто любиш танцювати?

Не знаю щодо Міолі, а я просто не вмію! І тіло, яке чудово пам'ятає рухи – це прямо якесь диво! І звісно, мені хочеться покружляти на очах у всього вищого суспільства... нехай і країни, якої немає на картах мого світу.

Колись я повернуся додому і згадуватиму про все, як про чарівний сон.

– Авжеж, я потанцюю з тобою, Міолі, – принц ледь торкнувся тильною стороною долоні моєї щоки, вже не знаю, що вичитавши на обличчі.

– А потім я піду до себе. Відпочити трохи.

– Бал нещодавно почався, – відгукнувся Нортен.

Так, але найкращого часу поекспериментувати із заклинанням і уявити складно! Всі тут, включно з бабцею. А Бахтіяр ледве стоїть, тож у мене чудовий привід забрати його із собою.

– Я теж постараюсь недовго, – додав принц.

На жаль, швидко втекти мені не вдалося. Після нашого з принцом танцю потяглася низка кавалерів, бажаючих мене запросити. Дивно, начебто дару Міолі вже немає, що їм усім знадобилося?

Навіть ельфійський принц підійшов. Ображати принца я не стала, а от його безсовісному двоюрідному братові з чистою душею відмовила.

– Сьєно, – промовив Діклафаній звідкись з-за мого плеча, тільки-но принц Іраклій вклонився, подякувавши за танець. – Сподіваюся, ви зробите мені честь і дасте шанс відбілитися у ваших очах?

– Не дам, фьорне Жилібертію, – відповіла я. – І дуже сподіваюся, що переслідувати мою сестру ви теж припините. Ви посміли її порізати! Цього я вибачити не можу.

Темноволосий ельф спробував щось заперечити, але я навіть слухати не стала. Вважила, що саме цей момент – найкращий, щоб утекти із зали. Завернула по дорозі ще раз до столу, схопила щось наостанок, а заразом і Бахтіяра покликала.

Коли виходила із зали, мене буквально обпалило чиїмось поглядом. Озирнувшись, виявила біля протилежної стіни Діклофоса, що гнівно виблискував очима.

Він одразу відвернувся, але волоски на моєму тілі встали дибки і лячні мурашки бігали по тілу до самих кімнат.

А в кімнатах раптом сталося дивне.

Щойно ми зайшли, Бахтіяр різко зачинив двері. Обвів моторошним поглядом вітальню, наче скануючи.

Він зараз зовсім не виглядав милим і безневинним. Тепер я ясно бачила, що в роду у нього не лише люди

Наблизився, заплющив очі, і на мить мені здалося, з-під повік ллється світло.

– Що... ти... – я позадкувала, але шкіра його спалахнула червоним.

Тим самим кольором, яким горіла вогняна нитка!

– Таяно! – крикнула я, щоб послати її за бабцею. Саме зараз стара карга могла б стати в нагоді... та раб скривив губи в холодній усмішці:

– Тут нікого. Усі на балу. А ти...

Він різко подався до мене, притис до стіни і раптом смикнув сукню, розриваючи на грудях.

Після відсторонився.

В очах мені побачилася боротьба.

– Біжи... – пробурмотів хрипко, скрутившись. – Кров Мілени...

Чортів упир вирішив помститися! Від страху я навіть забулася, що треба вплинути на нашийник.

– Не можу... контролювати... – виштовхнув раб із силою з легень.

– Ти ж не можеш завдати мені шкоди!

– Ти... не... справжня...

Він знову кинувся на мене, і я майже не замислюючись надіслала сигнал у нашийник. Сама не пояснила б, як це вдалося.

Раб закашлявся, горло одразу стиснулося і почервоніло.

Ох, не так я планувала, ох не так... Але як довго зможу його тримати – не знала. Ельф явно вливав свою магію. Роздумувати було ніколи, я вихопила листок і пробігла очима.

Бахтіяр впав навколішки, хапаючи ротом повітря, і схаменувшись, я послабила вплив.

– Зараз... – пробурмотіла. – Потрібна кров... чи слина... та ви знущаєтесь?!

Поки вчитувалась, я забарилася, і раб знову схопився на ноги. Кинувся до мене, перекинув мене прямо на килим, продовжуючи зривати одяг.

– Пробач... – шепнув, в очах розгорялося крижане світло.

А я, як божевільна, не відривала погляду від рядків.

– Я звільню тебе... а ти відправ мене додому... будь ласка... добре?

Я глянула йому у вічі. Ох, зовсім і по-іншому я збиралася провести ритуал, і домовитися, і можливо навіть клятву яку вимагати... Бо асур може відразу ж розвіятися, і поминай як звали! Навіщо йому залишатися поряд із сімейкою, яка стільки часу користувалася і зневажала?

Бахтіяр ще тримався, з останніх сил, у голові його явно боролися два протилежні накази, і він хапався за це, як за соломинку.

Але руки все ж таки водили по моєму тілу, грудях... і не сказати, щоб це було йому неприємно!

Тілу, себто. І асуру. І... та чорт же!

Не витрачаючи дорогоцінного часу, я почала читати заклинання, випихаючи з себе слова, намагаючись не збитися, не помилитися, не наплутати.

Якоїсь миті Бахтіяр прислухався. Очі блиснули. Поспішаючи, боячись, не надто вдумуючись у суть написаного, я скоріше дочитала до кінця, сподіваючись, що принц дав мені те, що потрібно. І що бабця нічого додаткового не залишила.

А потім притулилася губами до губ. Крові взяти було ніде, хіба що на блюді лежав маленький ножик для фруктів... Але притиснута до підлоги сильним тілом асура, я навряд чи змогла б до нього добратися.

Бахтіяр палко припав до моїх губ, опікуючи пристрасними поцілунками, наче дорвався до бажаного.

Втім, я й сама ще недавно так же цілувала Нортена. Це все сторонні чари!

А потім різко відсторонився. Обличчя спалахнуло...

– Бахтіяре! – крикнула я в розпачі. – Обміняй мене з Міолі!