Раді Вас бачити!

– Е! – обурилася я, відступаючи. – Ти обізнався!

Служниця ж, тихо ахнувши, похитнулася – але її тут же підхопив коротковолосий.

– Таяно? – здивувався, коли її каптур відкинувся з голови.

От чорт! Вони що, знайомі? Сподіваюся, лише з нею! Чим ще займатися молодим гульвісам, як не зі служницями знайомитися. Але є один плюс: я дізналася її ім'я!

Асур тим часом обвів нас важким поглядом.

Ні, ну асур у місті, схоже, нормально. Чоловіки напружилися, але коліна не підібгали. Тільки Таяна дрібно тремтіла. Притуливши її до найближчого дерева, коротковолосий повернувся до нас.

Напруга зростала. Асур не зводив з мене лячного погляду, а я все ніяк не могла зрозуміти: чи це з Міолі щось не так, чи він бачить мою душу в чужому тілі?

Та хоч би й бачив, йому яке діло? Це не означає, що я одразу ж належу йому!

А все ж таки, які справи у мого двійника з цими напівдемонами?! Може, вона і справді зраджує принцу з одним із них?!

Ох. А на це ж схоже. Папір з адресою, дата зустрічі... от спритна яка!

Хоча, асур сказав «наша», а не «моя». Ну не з усіма ж вона там водиться?!
По мірі моїх думок очі, напевно, ставали дедалі ширшими.
Між іншим, у асура теж! У якусь мить він навіть видав короткий дивний звук, немов поперхнувся.
– Я чую тебе, – повідомив.
Чого?! Думки, чи що, читає?
А чуєш – то відчепись!
– Відійди від дівчини, – довговолосий думки явно не читав. Зате страждав на шляхетність, тож став між нами, затуляючи мене від потужної постаті напівдемона, чи хто він там.
Очі асура звузилися.
– Ти... – промовив він, пропалюючи поглядом вже чоловіка переді мною.
Знову глянув на мене, після на довговолосого. Той трохи підняв долоню, показуючи мені відійти.
Ну я й відійшла. Точніше, відбігла. Вхопила Таяну за руку і кинулася вгору вуличкою.
Ноги бідної дівчини запліталися, гальмуючи. М-да, і в мого нинішнього тіла фізпідготовки теж не вистачало. Міолі явно по спортзалах не ходила і біговими доріжками не захоплювалася, на відміну від мене.
Дихання одразу ж збилося, м'язи напружилися. Бідолашна Таяна і зовсім важко хекала.
Довелося зупинитися. Хотіла запитати, хто цей красень, та вчасно прикусила язик. Раптом Міолі їх теж знає? Чорт, ну як же складно-то все!
Озирнулася. Парочка ходила навколо асура, виставивши перед собою мечі. Примірялися.
– Ззаду! – закричала я, виявивши ще одну величезну фігуру, що виникла немов із повітря. І ще!
Швидше, ніж встигла збагнути, кинулася назад до них. У дитбудинку в нас із друзями існувало негласне правило, прикривати одне одного. Хіба мало бійок я пережила.
Щоправда, з асурами раніше бодатися не доводилося.
У відповідь на мій крик хлопці синхронно розвернулися до нас тилами. Після коротковолосий метнувся вперед, і довговолосому нічого не залишалося, як повернутися назад, ставши спиною до спини. Отже, перший опинився перед двома супротивниками, а другий – перед одним, тим самим, з яким ми розмовляли.
Я майже добігла, але пізно. В асура вже була перевага, один помах нелюдської руки – і синьоокий красень відлетів на землю, наче до нього й зовсім не доторкнулися.
Цей асур ще й маг клятий. Зла, я з покриком заскочила до нього на спину, вчепившись у шию.
Марно, це вам не якийсь кволий мужичок із нашого світу, а цілий напівбог! Він ніби й не помітив моєї ваги, тож я почала костерити його подумки, сподіваючись, що хоча б думки помітить. Чіпляючись руками й ногами, щоб не сповзти.
– П... і-і-і-і! – заволавши, та вчасно проковтнувши середину звернення, Таяна застрибнула поруч зі мною. І ми обидві повисли на могутній шиї, обхопивши асура ногами за талію. Вже як змогли їх переплести.
– Ти що робиш?! – зашипіла я.
– Я... в-вас... н-не... за-лиш-шу... – відбиваючи дрижаки зубами, проговорила дівчина.
Я прямо розчулилася. Лапочка моя.
Зате всі інші застигли. У буквальному сенсі слова. І асури з величезними очима, і коротковолосий. Довговолосий піднявся і теж завмер.
Тільки тоді до мене дійшло, що в запалі бігу і сутички капюшон упав з голови і вуалька теж з одного боку відірвалася.
О-о. Як незручно вийшло.
Наш асур повів плечима, і ми обидві злетіли на землю. Я одразу ж схопилася, допомогла піднятися Таяні.
Громадина ж повернув обличчя до довговолосого.
Той, не зводячи з мене пильного погляду, повільно рухався до нас. Меча з рук і асура з поля зору теж не випускав.
– Ідіть. Швидко, – хитнув головою в бік вулиці. – Я з ними розберуся.
І він дістав щось із кишені. Чи то медальйон, чи то амулет, чи то якусь іншу магічну хрінь.
Асури помітно напружилися. Я ж схопила за руку Таяну і знову кинулася під гору.
Не витримавши, все-таки озирнулася через кілька хвилин.
Бійки більше не було. Схоже, перевага чарівним чином перейшла до хлопців. І чого ось він одразу своєю штуковиною не скористався? Мені не довелося б демонструвати чудеса акробатики.
І голені ноги. Хм.
Добігши до кінця вулиці, ми призупинилися віддихатися і знову обернулися.
Ох, може, треба було взяти участь? Може, асури зволили б пояснити, чому це я «наша»? Їхня тобто.
Але не встиг сумнів ворухнутися в голові, як три потужні фігури одна за одною просто взяли й зникли!
А хлопці обернулися в наш бік.
Злякавшись переслідування, я припустила ще швидше, звернула кудись. Виявила відчинену хвіртку саду навколо невеличкого світлого будиночка і кинулася в неї.
– П... ні, – злякано прошепотіла Таяна.
– Тихо, – шикнула я.
Уявляти, що буде, якщо нас зловлять, не хотілося. Я і не стала панікувати заздалегідь.

Тут було порожньо, сутінки і загуслі тіні дозволяли приховатися від цікавих очей.

Непомічені, ми вздовж огорожі перебралися на інший бік будинку і вислизнули на сусідній вулиці через протилежну хвіртку.

Пробігли ще трохи, поки обидві знову не почали задихатися.

– Дякую, – шепнула я. – Я цього не забуду.

– Ви так налякали мене, пані! Не робіть так більше!

– Не буду, – щиро запевнила я.

Хоча щось мені підказувало: навряд чи вдасться дотриматись цієї обіцянки.

Додому ми дісталися на диво спокійно. Хлопці якщо й намагалися переслідувати, то впустили нас.

Назад ми прослизнули через порожню темну кухню, де я стягла пару пиріжків. І тихо рушили галереєю до моєї спальні.

Біля розкиданих подушок на постілі сидів Бахтіяр. І дивився на мене докірливо.

Зітхнувши, я лише знизала плечима, сподіваючись, що плями на сукні не надто видні. Забігла у ванну переодягнутися, сунула брудний одяг переляканій Таяні. Хотіла подарувати їй якесь колечко з коштовностей Міолі, але побоялася підставити всіх. Потім щось вигадаю, а поки тільки подякувала.

І, коли вона пішла, повернулася до Бахтіяра, який вже піднявся і стояв біля ліжка.

– Пані Еллен тебе покарає? – запитала.

Бахтіяр промовчав – але так, що сумнівів не залишалося. Ще й як покарає!

– Тоді ми нікому нічого не скажемо, – посміхнулася я.

– Якщо сьєнара запитає прямо, я не зможу збрехати.

Зітхнувши, я різко передумала розпитувати про асурів. А вже ж майже зважилася показати йому записку.

– Тоді зробимо так, щоб у неї не виникло приводу ставити запитання, – знов посміхнулася.

Бахтіяр теж білозубо посміхнувся. Але за його звичайним і навіть цілком радісним виглядом мені привидівся смуток.

– Відпочивай, – зітхнула я. – Я теж лягаю спати і більше нікуди не сунуся. Обіцяю.

Бахтіяр, вклонившись, вийшов. Хоча підозрюю, потім як мінімум півночі сидів під дверима, чатував.

Ну а я майже одразу провалилася в сон, навіть не встигши вмитися.

– Сніданок, пані! – цими чарівними словами розбудив мене не менш чарівний голос красеня-Бахтіяра.

О, так, все-таки як чудово, прокидаючись, бачити поруч смаглявий рельєфний торс і білозубу усмішку!

Однозначно, мені в моєму рідному світі не вистачатиме раба. Ех.

Піднявшись, я озирнулася і засмучено уточнила:

– Де?

– Сьєнара Еллен і сьєна Мілена чекають на вас у літній їдальні.

– Гаразд, – буркнула я, підводячись.

– Ванна готова, – завбачливо промовив Бахтіяр.

– На що це ти натякаєш? – хмикнула я підозріло.

Ну, подумаєш, спітніла, поки бігла, і повалялася трохи на землі. Це ж учора було.

– Що ви, як можна, пані, – озвався раб, але очі блиснули таким хитрим вогником, що я засміялася.

Не змушуючи грізну бабцю чекати, якнайшвидше прийняла пінну ванну. До речі, жалкуючи про відсутність душа. Однак легку ранкову розминку таки зробила.

Знову ж таки у ванній, щоб бідного раба в черговий раз не шокувати.

А то на дієті вона сидить, чи розумієш, а м'язи піднапружити, так лінується.

М'язи відгукнулися болісною, але вдячною напругою. А тепла ванна примирила їх із новою реальністю.

Але перш ніж поспішити на сніданок, вирішила уточнити у Бахтіяра, поки раб допомагав мені одягнути чергове вбрання. Цього разу шикарну яскраво-червону сукню. Той дивовижний відтінок, який так іде нашим з Міолі очам.

– Скажи, будь ласка, мені видають якісь гроші на кишенькові витрати?

– Ви можете попросити у пані, якщо вам щось потрібне. Але, – хитра посмішка, – у вас... у Міолі, є невелика заначка.

– Чудово! Де?

Трохи завагавшись, Бахтіяр показав маленьку таємну скриньку в тумбі.

Після короткої лекції щодо місцевої фінансової системи – виявляється, тут навіть банки були! – вартості, номіналу та інших нюансів, я відрахувала кілька банкнот. Загорнула їх у шовкову хустинку, знайдену в шафі.

Хотіла попросити Бахтіяра, який із цікавістю спостерігав за моїми маніпуляціями, але подумавши, вирішила розібратися з цим питанням особисто.

Відклавши скруток подалі в скриньку, я слідом за рабом вирушила на сніданок.

Мілена справді сиділа сьогодні за столом. Але на столі стояли виключно порції! Тобто вже накладені у тарілку кожному кілька кульок, схожих на рисові чи сирні, ложечка салату та половинка хлібного сухарика!

Окремою тарілкою – трішки фруктів, розрізаних дольками.

І все!

Я кинула на Бахтіяра погляд, сподіваючись, що в ньому не надто проглядається панічне благання.

Бахтіяр за спиною бабці посміхнувся – мовляв, «усе під контролем, шефе».

– Сьєрана Еллен, гадаєте, якщо я погладшаю, принц мене розлюбить? – при сестрі я не стала казати відкритим текстом, але дуже сподівалася зробити жирний натяк для бабці.

Щоправда, гладшати довго, але раптом вона зацікавиться і не стане мене обмежувати?

– З твоїм даром? – скептично хмикнула Мілена. – Вони взагалі не помічають твоєї зовнішності. Ніколи не розуміла, навіщо тобі на дієті сидіти.

Це вона стала на мій бік? Чи мені здалося?

У будь-якому разі, я послала їй ласкаву посмішку. Ну просто не могла дивитися на неї інакше, вона так була схожа на мою маленьку Міленку.

– За півгодини чекаю на тебе в залі, – повідомила задоволена собою і зовсім непрошибана сьєнара Еллен, коли я з тужливим виглядом дивилася на спорожнілу тарілку. Мій живіт відчував себе таким само порожнім.

Піднявшись, я поспішила до себе, кинувши наостанок промовистий погляд на Бахтіяра. У мене півгодини, щоби нормально поснідати.

Красень не змусив себе чекати, і через хвилин десять прокрався у двері з черговою тарілкою, наповненою всілякими смаколиками.

Радісно цмокнувши його в щоку, я тут же почала їх уплітати. І заразом вирішила запитати:

– А асури вільно живуть у вашому світі?

Раб помітно напружився, вмостившись переді мною на підлозі.

– Їх можна викликати, пані. Вони живуть в іншому світі, але з’являються і в нашому. Можуть на якийсь час ставати матеріальними. Вони одинаки за своєю натурою, найчастіше служать найманцями. Іноді невеликими загонами. У відкриті конфлікти намагаються не вступати.

Хм. І навіщо ж красуня Міолі збиралася їх найняти? Чи не позбутися принца?

Знову зиркнувши на раба, я так і не наважилася спитати. Поспостерігаю поки що.

– А поклич мені Таяну, будь ласка, як підеш відносити тарілку, – промовила. – І розкажи, як звати кожного зі слуг.

Поки я доїдала, він перераховував усіх, хто є у домі, включаючи рабів. Потрібно, звичайно, буде закріпити візуально. Але принаймні, я хоч якесь уявлення отримала і хоч частину імен запам'ятала. Зорова пам'ять у мене набагато краща за слухову.

Від нервів апетит розігрався сильніше, і я вже було наважилася попросити Бахтіяра ще разочок зазирнути на кухню, як у двері постукали.

– Увійдіть! – крикнула, приховавши докази у вигляді порожньої тарілки під ковдру.

До кімнати зайшов ще один раб.

Я з цікавістю почала розглядати його, розмірковуючи, він теж асур? Чи цього разу звичайна людина?

– Саймон, – шепнув мені Бахтіяр, очевидно, представляючи хлопця.

– Його високість принц Нортен А'Ратав до сіятельної сьєни Міолі, – шанобливо опустившись на коліна, сповістив той.