Спочатку:
На сторінку книги
– Свят-свят! – перелякалася я. – Мені потрібно трохи вовни для пензлика. Якщо роздобудеш, буду просто щаслива.
– Можливо, мені вдасться з вашим наказом покинути палац, – промовив раб заінтриговано.
– Тоді чекаю. Мілену беру на себе, – засміялася я, виходячи.
– Ти з ним цілий день сидиш! – капризно дорікнула сестра, видивляючись за моєю спиною раба.
– Я відправила його за дорученням, – озвалася я. – Ти ж не чекаєш, що він допоможе тобі приймати ванну?
– Чому ні? – замріяно хмикнула вона.
– Бабуся навряд чи схвалить.
– З якого часу ти її бабусею кличеш? – підозріло примружилася Мілена. – І взагалі, чому вона раптом передумала? Адже вона заборонила йому допомагати тобі.
– А ти знаєш, чому заборонила? – підняла я брову, вдаючи найвпевненіший вигляд.
– Наче ти мені розповідаєш, – пирхнула Мілена. – Валлі, чи готова ванна? – гукнула вона свою служницю.
Таяна теж взяла мене в обіг. Не знаю, коли повернувся Бахтіяр – у ванну з притираннями він не ліз, слава богам. Зате встиг приготувати нам із Міленою сукні. На цей раз мені шовкову фіолетову, з відкритими плечима. Мілені – блакитну із золотистими візерунками, під колір очей.
На жаль, Таяна не просто так була помічницею куховарки. До зачісок та макіяжу у неї геть руки не стояли. Щастя, що бабця цього, мабуть, не знала.
Ну нічого, щодо косметики – довелося пригадувати уроки мейк-апу, які я проходила, якраз коли зайнялася своєю фірмою. Треба ж було тримати обличчя перед інвесторами та можливими партнерами.
Бахтіяр із зацікавленою усмішкою вручив мені величезний пучок вовни. Я так і уявляла, як він тримав і обскубував бідну здивовану тварину.
Взявши кілька місцевих дерев'яних паличок та шовкові нитки, я причепила до них пучки. Пензлики з кози і в нашому світі вважаються найкращими для розтушування. У всьому іншому довелося справлятися підручними засобами.
Макіяжу типу «смокі» та «котяче око» цей світ ще не знав. На бал я вирішила зобразити останній, що мені навіть на диво вдалося.
– Міолі! – вигукнула Мілена, закінчивши раніше і з цікавості зазирнувши до мене. Її очі захоплено заблищали. – Це приголомшливо! Навчиш і мене?
– Обов'язково, – зраділа я, що зможу хоч трохи налагодити з нею стосунки. Треба було самій здогадатися та запропонувати.
На жаль, зараз уже часу на це не вистачало, у мене ще на голові лишався бардак.
Зачіскою зайнявся Бахтіяр.
Він раз у раз поглядав на моє відображення зі схвальним захопленням. Торкався ненароком шиї, плечей. Так м'яко збирав волосся, що мурашки розбігалися по шкірі.
Від таких поглядів вродливого чоловіка мені стало спекотно. Він же, як зазвичай, лишався непроникним... я майже не сумнівалася – тільки зовні.
Але вдвічі спекотніше стало, коли ми з Міленою відчинили двері наших апартаментів.
Зізнатися, я зовсім впустила, що принц обіцяв за мною зайти. Але його високість обіцянку дотримав. І під нашими дверима зіткнувся з тим самим ельфом, котрий обрав нас своїми мішенями.
Може, і його якась ельфійська бабця до справи залучила?
Всю гаму поглядів я навіть не змогла відстежити!
Принц похмуро свердлив ельфа, при цьому намагаючись усміхатися. Ельф виглядав не більш задоволеним зустріччю, проте намагався вичавлювати з себе ввічливу пошану.
На мить застигнувши на порозі, я зачинила двері прямо перед носом двох принців – чи ким там є племінник ельфійської королеви.
Бахтіяр підняв брову, з цікавістю і навіть дещицею смішинки в очах. Підозрюю, бабця Еллен не похвалила б його за таку реакцію, але мені вона дуже подобалася.
А ось обличчя Мілени витяглося, явно відображаючи реакцію принців за дверима.
– Ти що робиш? – прошипіла вона, спробувавши відчинити двері.
– Стривай! – тихо відгукнулася я, знову захлопнувши стулку. Бідні високості, сподіваюся, не втечуть від такого поводження.
Мілена обернулася, буравлячи мене лютим поглядом.
– Мені не подобається цей... Діклофос.
– Хто? – наморщила носик сестра.
– Дік-ла-фаній, – по складах спробувала я відтворити ім'я, яке запам'ятовувала виключно асоціаціями. – Жилібертій котрий.
– Він і не повинен тобі подобатися, – сухо відповіла сестра, гордо повернувшись до дверей.
Я завбачливо приперла стулку стегном. Служниці з цікавістю придивлялися і прислухалися з іншого кінця кімнати, Бахтіяр же склав руки на грудях і посміхався, як березневий кіт, побачивши відкриту пачку сметани.
– Я хочу, щоб ти була з ним обережніша, – тихо прошепотіла я. – Я... трохи знаю таких чоловіків... – почала і прикусила язика.
– Ти? – пирхнула Мілена. – Звідки? Біля тебе ж усі килимками стеляться і котиками в'ються! Злишся, що ельфи не чутливі до твоїх чарів? Що хоч хтось звернув увагу на мене, а не на тебе? Заздриш, що я сподобалася йому сама по собі, без твого дурного дару?
– Мілено... тихіше, – зупинила я її потік, виразно глянувши на двері. Адже там і почути могли!
– Яка ж ти... – сестра стиснула губи, відштовхнувши мене, і першою вийшла назовні з гордо піднятою головою.
Видихнувши, я гордо розправила плечі, шкодуючи про худорляві груди, які трохи рятував хіба що спеціальний пуш-ап місцевого виготовлення.
Принц кинув на мене запитливий погляд, який одразу ж вилиснув вогником.
– Сестра, – промовила я, знизавши плечима.
– Виглядаєте приголомшливо, ваша світлосте, – шепнув він, подаючи мені руку.
Ох, як же мені подобався цей погляд! І як хотілося вірити, що справа зовсім не в дарі Міолі. Мурашки прямо розбіглися по оголених плечах, а кінчики пальців під мітенками закололо.
Ми трохи відстали від ельфа, який вів Мілену.
– Перший танець доведеться віддати Сіммюнюель, – прошепотів Нортен, насилу приховуючи досаду. – Вибач.
Знову таке близьке, надто дружнє поводження.
Це ж чудово! Те, що лікар прописав. І мені зовсім не неприємно, ані краплинки, з чого мені взагалі має бути неприємно? Це моя мета, може, він захопиться красунею і я зможу по-тихому злиняти додому. Скористатися залишками чарів Міолі на моїх кредиторах з інвесторами.
–... матінка постаралася, – похмуро продовжував він. – Від мого імені запросила. Я б міг наполягти на своєму, але зараз такий час... адже ти розумієш.
Звісно, я нічого не розуміла, але кивнула невиразно. Не час сваритися з «матінкою»? Чому?
– Другий танець я обіцяла цьому Жилібертію, – кивнула я у бік ельфа із сестрою.
Принц роздратовано скрипнув зубами.
– Якщо хочеш, можу опротестувати.
– Навіщо вам псувати стосунки з ельфами, ваша високосте? – розважливо запитала я.
– Тоді за мною третій танець, – принц був похмурий і такий стан справ йому явно не подобався. Але, схоже, інтереси держави він все ж таки усвідомлював і шкодити їм не хотів. А отже, є надія, що і всі плюси шлюбу з ельфійкою розуміє. Якщо такі є, звісно.
Дивлячись, як впевнено і легко ковзає він із нею по залі, я з усіх сил намагалася переконати себе, що так і треба. Що мені зовсім не хотілося б, хай навіть у чужому тілі, відкрити цей бал і хоч трохи відчути себе в казці.
Що мені немає справи до глузливих поглядів і перешіптувань навколишніх дівчат, які вже вирішили, що фаворитка принца одержала від воріт поворот.
Що цей бал не стосується мене жодним боком!
На перший танець мене взагалі ніхто не покликав, і це чомусь виявилося так образливо.
Мені треба його віднадити. Віднадити!
Спостерігаючи за їх кружлянням, за задоволеною мордою бабці Еллен і пильним поглядом королеви з-під напівопущених вій, я щосили розпалювала в собі бажання якнайшвидше вручити його ельфійці. Але натомість лише милувалася точними, граціозними рухами сильного чоловічого тіла, якому так і хотілося віддатися...
У танці, звісно. Винятково у танці.
Навіть спробувала втекти на терасу, але музика саме почала затихати. І темноволосий Жилібертій, поцілувавши кінчики пальців Мілені, попрямував до мене.
Слизькі, на межі пристойності дотики ельфа під час нашого другого танцю, особливо до відкритої шкіри, довершили справу.
І коли принц повів мене на третій, мені вже не хотілося ні балу, ні танцю. Віднадити, значить? Що може бути гіршим, ніж неподатлива партнерка!
Тому я посилено наступала йому на ноги, безневинно поплескуючи очима. Раз, інший...
–... я зрозумів, – прошепотів він на третій, трохи скривившись. – Досить.
Я ледь утрималася від здивованого погляду на його високість. Що це він зрозумів? Що я незграбна і можна проміняти мене на ельфійку?
Але ризикувати і знову тупцяти по вінценосних кінцівках не стала. А одразу після танцю його високість потягнув мене до парку.
Щойно ми відійшли в покров дерев подалі від натовпу гостей, як тихо запитав, уважно оглядаючи місцевість на предмет зайвих вух:
– Кажи, Міолі, що ти хотіла?
Я витріщилася на нього, як той самий баран на нові ворота. Я? Хотіла? На принца все ще діє магічний флер моєї попередниці? Я лише якісно відтоптувала йому пальці. Щоб не тягнув більше танцювати!
– Це ж наш умовний знак, Міолі, – з подивом пробурмотів він, дивлячись на мене у відповідь з не меншим подивом.
Я подумки застогнала. Ну от, влипла! У них ще й знаки були! Схоже, все серйозніше, ніж уявлялося старим відьмам.
Ох, ну й інтриганка ця Міолі! А мені розхльобуй!
– Про асурів? – спитав Нейтон, пильно вдивляючись у мої очі. – Розкажеш, що... сталося?
Я абсолютно точно зрозуміла, про що саме він запитує.
– Навіщо ти ходила до них?
– До них? – пирхнула я, зачепившись за хоч такий кривий привід. – Ныякого будинку номер п'ять там не виявилося.
– Авжеж. Асури дізнались, що ними зацікавився хтось із королівської охорони, і вважили за краще сховатися.
– А чому тоді він сказав, що я «наша»?
Принц звів брови.
– Хм, треба було з'ясувати. Я займусь цим.
Схоже, тоді моя витівка так шокувала його високість, що він забувся про це дивне слівце.
Тільки ось чи треба, щоб він ліз до них за поясненнями?
– Міолі, – принц поклав долоні на мою голову, і від жару його шкіри, від близькості обличчя раптом стало не по собі. – Ти знаєш, що завжди можеш звернутися до мене?
Немов зачарована я дивилася в сині очі, на дні яких виблискували золотисті іскорки. Можливо, це відбивалися вогні парку чи місяць... але видовище виявилося чарівним. Просто чаруючим.
Принц ковзнув великим пальцем по моїй щоці, і всередині раптом заструмів жар. Губи обпалило передчуттям поцілунку. До біса бабцю Еллен! Зараз, дивлячись в обличчя чоловіка, я забула і про неї, і про блакитну ельфійку. Залишилися лише ми тут удвох.
І відстань між нами, що повільно, томливо повільно скорочувалася...
Нортен раптово моргнув, руйнуючи чарівність. Відсторонився, облизавши губи. Я не зводила погляду ані з них, ані з язика цього напрочуд гарного чоловіка, який перебував під впливом чар Міолі.
Ця думка протверезила. Внутрішній оптиміст кричав, що Міолі забрала свої чари з собою і зараз на повну використовує їх на чоловіках мого світу, але я заборонила йому висловлюватися.
Принц не став мене цілувати. На мить здалося, в його погляді промайнула незручність, наче вибачення. А потім він видав фразу, від якої мене кинуло в жар.
– Потрібно повертатися, ще трохи помелькати перед королевою. А вночі, сподіваюся, ти мені таки розповіси, що сталося восьмого цвітня.
