Спочатку:
На сторінку книги
Ем... це високість заявився, чи що? Особисто? Чого б це?
Схопившись, я ледве не стукнулася чолом із Бахтіяром, який теж єдиним стрімким рухом опинився на ногах. Але асур плавно відхилився, уникнувши зіткнення.
Я метнулася до дзеркала.
– Сукня сидить чудово, – промовив він, поправляючи шнурівку. Взяв гребінець, щоб трохи прочесати волосся.
Тут же обернувся до Саймона:
– Пані зараз вийде, передай.
– А може, це... щось страшніше надіти? – пробурмотіла я, коли другий раб побіг виконувати доручення.
– Ви хочете, щоб принц почав обдаровувати вас вбранням? – підняв брову Бахтіяр, дивлячись з-за спини на моє віддзеркалення.
Ну... якщо так подивитись...
– Може, він не настільки душка? – буркнула я, прямуючи до дверей. – Ох, мало не забулася!
Метнулася до столика, схопила часник і почала видряпувати з нього часточку.
– Дозвольте, допоможу, – Бахтіяр опинився поряд, узяв часник, і за секунду на його руці виникла очищена від лушпиння серцевинка.
Магія, не інакше.
Я засунула її в рота, прожувала, аж сльози навернулися на очі. Дбайливий красень налив мені ще келих води. І, сподіваючись, що місцева туш для вій не тече, я таки вибралася зі спальні.
Але не встигла ступити і кілька кроків по галереї, як назустріч принеслася бабця Еллен.
– Ти готова! Добре! – вигукнула вона, прискіпливо мене розглядаючи. – Не чекали візиту, думали, на балу тільки зустрінемося. Ти вже балакай поменше, поки я не навчила всього. І що йому збрело... тобто, захотілося? – бурмотіла вона без зупинки.
Потім раптом кинула на мене погляд, принюхалася.
Очі старої звузилися, рука піднялася в бік мого рота:
– Треба стежити за гігієною, дівчинко! Нікуди не годиться!
Мить, розряд свіжого повітря, змішаного з якимось квітковим запахом. Схоже, знов магічний!
І моє дихання почало випромінювати аромат троянд. У найпрямішому значенні цього слова.
– Я розраховувала почати відляк... кхм... ваше завдання! – зло просипіла я крізь стиснуті зуби.
– Але не ціною власної гідності, дівчинко! – гордо сповістила відьма. – Не здумай зганьбити репутацію!
Та як запах часнику може зганьбити репутацію? Все складніше та складніше!
Ось мерзенна стара.
Бачила б вона мене вчора верхи на асурі... кхм.
– До принца звертаються «ваша високість», – прошипіла Еллен мені услід. – Не здумай виявити нешанобливість.
Перебуваючи в такому ж роздратованому стані духу, я випливла у величезну вітальню до світлих очей принца.
І справді світлих!
Блондини мені ніколи не подобалися, але тут я навіть на мить застигла, прочинивши рота. Його високість був блондином, але не гарненьким, а дуже мужнім. І до того красенем, що не здивуюся, якщо Міолі потай закохана в нього!
Якби я була скульптором, закохалася б тільки в лінії вилиць і рівний, бездоганний ніс! Яскраві сині очі і до того привабливі губи... ммм...
А ще постать. Під світлим сюртуком вгадувалися м'язи, гідні найкращих воїнів Всесвіту Марвел, а не зніженого принца!
І волосся виявилося не зовсім блондинистим, у темно-русявий, а ще довгим. Моя слабкість.
Дар, не дар, а яка нормальна дівчина відмовиться від казкового принца?
Ну, крім тієї, у якої договір на фірмі зривається!
А потім наші погляди зустрілися. Приголомшлено-зацікавлений його синіх-синіх очей. І мій, який усвідомлював усю глибину катастрофи.
Це він! Це він був учора там, мабуть у перуці та з накладними вусами! І напевно зрештою упокорив асурів якимись королівськими штучками... які спочатку показувати не хотів.
А зараз, у бездоганному королівському білому одязі, я його й не впізнала одразу.
Та ді-і-і-дько ж!
Декілька митей ми дивилися одне одному в очі.
Примчав з'ясувати, чи все в мене гаразд... чи видати з тельбухами?
– Ви без попередження, – усміхнулася я, намагаючись, щоб звучало не як наїзд, та все ж не надто привітно. – Ваша високість, – додала після легкої затримки, згадавши повчання бабці.
Бахтіяр шанобливо опустився навколішки біля дверей, проте доглядаючи мене. Принц ніби й зовсім не звернув на нього уваги. В очах продовжував горіти зацікавлений вогник... і сподіваюся, що це все ще діяв дар Міолі, а не мої вчорашні акробатичні трюки на асурі!
Між іншим... чи не видав йому асур того, що вичитав у моїй голові?
У мене почалася натуральна паніка, поки принц люб'язно повідомляв:
– Хотів особисто віддати запрошення на тижневий бал. Вам та чарівній Мілені.
Мілени тут не спостерігалося, але принца це не бентежило.
Стоп. Тижневий? Це як?!
Сині очі виблискували, коли він наблизився, щоб торкнутися губами моєї руки. Горіли так, що мені стало ніяково.
Цей збуджений вогник – він щиро чекав на мене... тобто Міолі завтра на балу. Ну як я можу втручатися в цей емоційний коктейль, навіщо?
На мене ніхто ніколи так не дивився. Хіба що партнери, коли намагалися збити мій відсоток у майбутньому виторгу. Той самий вогник в очах, тільки зовсім з іншого приводу.
Або все-таки він прагне дізнатися про витівки своєї... поки ще не нареченої, але все ж дівчини, до якої благоволить.
А може... зізнатися принцу? І нехай сам вирішує, як повернути кохану та відправити додому мене. Та й усі інші питання зі своєю матір'ю нехай теж вирішує сам.
Я покосилася на Бахтіяра. Хто знає, наскільки сильними є почуття його високості? Раптом страх перед невідомим сильніший? Та й мати-відьма може прибити мене раніше, ніж він хоч щось придумає.
Принц же тим часом відповідав на моє запитання, яке я, виявляється, задала вголос:
– Ви з вашою сестрою цей тиждень проживатимете у палаці. На моє особисте запрошення. Вам не потрібно буде приїжджати щовечора до танців і їхати після них. А крім того...
Тиждень?! Я на таке не підписувалася! Мені додому треба!
–... зможете бувати на сніданках та обідах, і...
Він скосив очі на Бахтіяра і ледве втримав за зубами щось, чим я зможу займатися.
Судячи з усього перерахованого вище, залишалася лише ніч. Сподіваюся, принц не мав на увазі, що й ночі йому я прикрашатиму?
– А з якого приводу бал? – поцікавилася.
Принц Нортен-як-там-його глянув на мене дивно. Треба буде за мовою слідкувати. Вишуканіше висловлюватися, чи що.
– Приїзд ельфійської делегації, – озвався, не зводячи з мене пильного погляду.
Це там твоя наречена буде, як я розумію? Я прикусила язик. Без поняття, чи знає принц про плани матусі, але я точно не повинна про них знати.
Подарувала йому м'яку усмішку, і він трохи розслабився. Ні, він точно чогось від мене чекає. Тільки чого?
Окинула поглядом кімнату, намагаючись збагнути, що ж сказати. Натрапила на Бахтіяра навколішки.
У цій його позі було щось глибоко мені неприємне. Він раб тільки тому, що народився в якогось стерво. Втім, принца теж стерво на світ привела. Тільки зі становищем трохи більше пощастило.
І взагалі... я вчора так чудово почала руйнувати його шаблони. І думку про мого дорогоцінного двійника. Може, трохи натиснути, та доб'ю? Думку, себто, не принца.
– Ви не заперечуватимете, якщо Бахтіяр підніметься? – з милою посмішкою поцікавилася я.
Це було неочікувано. Принц прямо зависнув на мить, глянув на раба з певним подивом. Схоже, вважаючи його зовсім недоречним у нашій розмові.
Потім знизав плечима:
– Як забажаєте, ваше сіятельство, – посміхнувся чарівно, тим самим мене зовсім знезброївши. Ну як такого душку віднадити?
А якщо згадати, як він учора за мене заступався перед асуром, навіть не знаючи, хто ховається за вуаллю...
Я кивнула, Бахтіяр трохи повагався, але все ж підвівся, застигши на місці.
В цей момент двері відчинилися, пропускаючи розфуфирену Мілену.
Дівчина опустилася в реверансі – блін, може, й мені треба було? Слідом за нею впливла Еллен у шикарній сукні чорно-червоних тонів.
Принц зробив обом компліменти, особисто вручив запрошення і, поки Мілена червоніла та блідла, повернувся до мене.
Бабця зиркнула на Бахтіяра, але, мабуть, визнала, що ми його навіщось використовували, і зауважень робити не стала. Або вирішила потім посварити.
А що це, її теж запросили? А як же «ви з Міленою»?
– Чаю? – запропонувала я, щоб розірвати незручну паузу. Посилено міркуючи, чи маю я запропонувати принцу сісти, чи це навпаки, він повинен сідати і давати свій вінценосний дозвіл простим смертним. Або як джентльмен чекає, поки сядуть дівчата.
Чорт, ну чому так складно!
Обличчя бабці витяглося, ніби я ляпнула щось зовсім жахливе. Мілена теж робила великі очі, явно подаючи мені якийсь знак.
Принц, навпаки, весело засміявся:
– Вас ніби підмінили, мон-амуре, – начебто пожартував, але мені так і згадався стрибок на асура. – Ви ж знаєте, я можу їсти лише те, що готує наш королівський кухар. Хоч би як мені хотілося зворотного.
Угу-угу, і вчора в таверні нічого не пив і не закушував. Так я й повірила.
– Оу, – промовила я. – Вибачте, не... подумала.
– Вимушений покинути вас, – ледь схилив голову принц. – З нетерпінням чекатиму!
І він поспішив назовні, залишивши мене в розчаруванні. Такий шанс, а я його зовсім не використала!
На вулиці його, як не дивно, не чекала ні карета, ні почет. Коли ми всі втрьох припали до віконця, побачили лише коня, що проскакав повз.
Білого, між іншим! Принц на білому коні, все як годиться.
Може, я захворіла і марю?
– Зуб даю, – проскрипіла бабця, – потай втік. Без охорони. Ох, добалується, спадкоємець королівства!
Підозрюю, вчора так само втік. Ох, знала б ти, як він балується!
Але вже коли його високість мене не видав, я його таємницю теж поки притримаю.
– А ти чого здумала, чай пропонувати? – звузила вона очі.
– Елементарна ввічливість, – огризнулася я. І одразу заявила: – А на бал не поїду.
Бабця зиркнула на Мілену, обличчя якої витяглося. І махнула їй:
– Іди, іди. Я з твоєю недугою сестрою сама побалакаю.
– Саме так! – підхопила я, коли Мілена невдоволено вирушила за двері. – Скажуся недужною!
– Не зли мене, – просто таки рикнула бабця. – Твоє діло – принца віднадити і до нареченої принадити. Я що, даремно тебе перед балом сюди притягла? А ну геть дурощі з голови.
– Мені додому треба! – похмуро нагадала я, але бабця не удостоїла мене відповіддю. Розвернулась і попливла з кімнати.
Вже в дверях обернулася:
– Ну, чого застигла? Ходімо готуватися!
