Спочатку:
На сторінку книги
Кілька днів до балу бабця разом із Бахтіяром проводила моє навчання.
Між іншим, до чого ж він чудово танцював! Рухливість, грація, пластика, здається, була буквально прошита в його генах – або що там є у асурів.
І я просто насолоджувалася цим. Дуже намагаючись, щоб бабця не помітила. Бо ще притягне когось іншого на мої тренування.
Тіло згадувало танці та реверанси, мозок швидко адаптувався до незнайомих раніше назв. А я все обмірковувала.
Усім тут заправляє королева. Схоже, короля міцно і безповоротно запхала під підбор. Розуміти б, що принца більше пройме. Дівчина, яка непритомніє – або навпаки, язвить та намагається і його під каблук загнати.
Так і не дійшовши висновку, я вирішила спочатку поспостерігати за ним у палаці та в родинному колі.
Таяну Бахтіяр привів до мене одного вечора, і я передала їй хустинку із загорнутими в неї грошима.
– Ох, пані, – розчулилася дівчина. – Не треба, що ви... я ж...
– Треба, – посміхнулася я. – Вірність – це те, що я найбільше ціную у людях.
Хм... сподіваюся, Міолі теж.
– Якщо вийде, намагатимусь взяти тебе на бал, – попередила.
Очі дівчиська розгорілися. Втім, як це зробити, я поки не знала. Щоб уваги не привернути.
У день перед балом бабця випустила мене на вулицю. Трохи познайомитись із передмістям. Разом із Міленою – та й Таяну з собою захопили. У бабці не питаючись.
Бахтіяр та кілька охоронців теж були присутні, йшли трохи віддалік, але пильно за всім спостерігали.
Ця прогулянка зовсім не була схожа на вилазку з Таяною. Ми пройшлися головними пам'ятками. Бахтіяр примудрявся так сплести розмову, щоб я розуміла, що де знаходиться, але могла не виявляти незнання.
Мілена косилася на нас невдоволено, проте причин я зрозуміти не могла. Таяна ж тішилася так щиро, що я теж усміхалася.
Цього разу ми не зустріли принца, ні у справжньому вигляді, ні у фальшивому. Асури теж на шляху не траплялися, хоча, зізнатися, я побоювалася якогось переслідування. Хтозна, з яких причин вони мене присвоїли.
Увечері під час вечері бабця благословила нас на бал, завуальовано даючи зрозуміти, що я готова.
– Бахтіяр буде з вами, – додала сьєнара.
– А ти? – здивувалася я.
– Я вже скільки разів повторила, – сухо підібгала вона губи, – що всі аристократи звертаються один до одного на «ви», хоч би якими близькими родичами вони були!
– Вас, сьєнаро, у палаці не буде? – єхидно поцікавилася я.
– А мені відвели інші покої, – не менш єхидно відгукнулася бабця. – Усю молодь розмістили в одному крилі, а нас, старих, в іншому. Щоб ви не заважали нашому слабкому здоров'ю. Вгадай, чия була ідея?
Якщо мого... тьху ти, якщо місцевого принца – то він дуже навіть непоганий. І мамі здатний протистояти, що теж плюсик на його користь.
– Але не вважайте, що не буду за вами наглядати!
Прозвучало як загроза. Але я лише мило посміхнулася. І, наважившись, повідомила:
– Я візьму з собою Таяну.
– Помічницю куховарки? – здивувалася бабця. Глянула на мене з підозрою: – Чи не носить вона тобі їжу потай?
Ледве утримавшись від погляду на того, хто всі ці дні не давав мені померти голодною смертю, я озвалася:
– Мені потрібна служниця.
– І Міолі постійно з нею про щось шушукалася, – невдоволено простягла бабця. – У тебе є раб!
– Але ж він чоловік, – з подивом відповіла я.
– Він не чоловік, він – раб, – повчально повідомила бабця.
Судячи зі скам'янілого оличчя, Бахтіяр зовсім не поділяв таке ставлення до себе. Втім, Еллен не звернула на нього жодної уваги, додала, знизавши плечима:
– Він ніколи і нічого не зможе зробити проти твоєї волі. Навіть торкнутися, якщо не захочеш.
Гм. А якщо захочу?
– І якщо захочеш – теж! – суворо додала бабця, чи то вичитавши щось у моєму обличчі, чи зрозумівши, що зморозила дурість.
– І все ж іноді потрібна саме жіноча допомога, – вставила Мілена, несподівано підтримавши мене.
Бабця підозріло поводила очима між нами, і сестра додала:
– Я теж хочу взяти служницю!
Зітхнувши, бабця махнула рукою:
– Беріть. Але дізнаюся, що займалися дурницями – всіх висічу!
При цьому вона так люто глянула на Бахтіяра, ніби збиралася пороти його за п'ятьох.
Дочекавшись, коли Мілена помчить до себе готуватися до завтрашнього від'їзду, я твердо глянула Еллен в очі:
– Розкажи мені, що відбувається на Землі? В моєму світі?
– Звідки мені знати, – пробурчала Еллен. – Гадаєш, я можу заглянути туди, як у дзеркало?
– Мені все одно, як ти це влаштуєш, – холодно відповіла я. – Але поки я тут займаюся твоїми справами, мені треба розуміти, що там напартачила твоя онучка!
– Нахабне, невиховане, неотесане дівчисько, – пробурчала бабуся, підводячись з-за столу у вечірньому парку.
«Вже яку викликала», – сердито подумала я, але відповісти не встигла: Еллен махнула рукою:
– Гаразд, йди до себе збирайся. Подумаю, що можна зробити.
Збиратись мені допомагав Бахтіяр, відбираючи сукні та аксесуари до них на свій смак. Якоїсь миті і я захопилася: все-таки у мене в житті був період, коли я взагалі нічого не могла собі дозволити. А потрапити на бал і не мріяла зовсім.
Однак поява бабці затьмарила всі виключно жіночі позитивні емоції, які я почала відчувати.
У руках вона притягла прозору кулю, що відливала місячним світлом. На витонченій підставці, ніби сплетеній з найтоншого золотого мережива.
Побачивши її, Бахтіяр кинув пильний погляд на господиню, наче щось зрозумівши.
– Зовсім розперезався. Як пані зустрічаєш? – сердито пихнула бабця.
Раб покірно опустився навколішки, схиливши голову.
– Отож, – задоволено хмикнула стара, викликавши майже нестерпне бажання вмазати їй у пику. Ну або на крайній край укусити за що-небудь.
У дитбудинку я, пам'ятаю, вкусила одну стерву. Потім, правда, мене довго тягали до директорки і навіть психологу показували, але радість, коли відчула хоч скороминучу, але силу, згадую досі.
Бабця подала знак Бахтіяру, щоб той висунув столик у центр кімнати. Буравлячи раба поглядом дочекалася, щоб знову опустився на коліна. Тільки після цього поставила на столик кулю. І промовила:
– Надовго проривати кордони між світами не вийде, та й небезпечно. Але можливо, Бахтіяр зможе показати нам Міолі хоч на хвилиночку. Я й сама вже скучила за моєю дівчинкою, – останні слова пролунали прямо м'яко.
Все ж таки бабця її любила і щиро хотіла захистити. Принаймні, так мені здалося.
Бахтіяр на мить напружився, бабця кинула на нього дивний погляд. Чи то гнівний, чи то чекаючий. Я так і не зрозуміла, в чому річ. Зате згадалися слова Мілени ще в перший день, яким я не надала тоді значення. Але як тільки бабця піде – обов'язково розпитаю.
А зараз підсіла ближче, дивлячись в усі очі на кулю.
Бабця підняла над нею долоні, і мені навіть здалося, що з них зійшло чи то світло, чи то якась інша енергія.
А потім підняв долоні Бахтіяр. Завмер, чи налаштовуючись, чи вишукуючи.
І раптом у кулі з'явилася моя квартира! Аж сльози навернулися на очі, як я встигла скучити за своїм світом!
Міолі... чорт, ну це ж я, он та справжня я, з грудьми на розмір більше, ніж у цієї засушеної тараньки! І перепад від талії до стегон різкіший! Ніжки апетитні з-під шовкового халатика виглядають.
Але найбільше мене вразило інше.
Дівчина сиділа на дивані, ненафарбована й наче трохи хвора. Але боги, що то була за хворість! Мені ніколи так не виглядати. Або, точніше, так не сприйматися.
Ніякого там червоного носа або заплилих повік – навпаки, чарівні синячки, що надавали лише виразності її зеленим очам.
Ось це правда дар. Не знаю, як він може бути «кровним», тому що це явно властивість її душі!
А навколо... мама рідна, навколо юрмилися всі мої небулі інвестори й можливі партнери, мало не навперебій подаючи серветки та пігулочки!
Тобто вона справді сказалася хворою, і весь цей натовп мужиків завалив до мене додому? І, мабуть, завалює вже не перший день? Деякі геть із дипломатами, папками... боги, що вона мені наукладає?!
У пеньюарі, без ліфчика, ну безсоромна! Попустила всю мою ділову етику!
Шкод, зовсім не було чути, про що вони розмовляють. А за кілька хвилин зникла і картинка.
– Переконалася? – хмикнула задоволена бабця. Вже вона явно не надто за онучку переймалася. З таким даром ніде не пропадеш.
Забрала кулю і попливла до дверей.
Бахтіяр ще якийсь час похмуро дивився на столик, так і не підводячись з колін. Здригнувся, коли я обережно торкнулася його ліктя.
– Ти теж під чарами її дару? – запитала.
– На асурів він не діє, – озвався раб.
– М-м-м... Мілена казала, Еллен заборонила тобі наближатися до Міолі? Чому?
