Раді Вас бачити!

– Ви про Шарама? – озвався принц.

– Вам видніше, – мило посміхнулася я.

– У нього екзамени в Академії, – принц знову нагородив мене дивним поглядом, і тут же прилетів пильний від бабці навпроти.

Ширина столу не дозволяла їй чути наші тихі перемовини, але стара відьма явно чуяла недобре. Або боялася, що витівка одгукнеться їй боком.

Між іншим, я теж цього боялася, бо це одгукання явно зачепить і мене.

Принц трохи помовчав і тихо прошепотів на вухо:

– Шарам зізнався, що це він тобі знайшов адресу асурів, довелося неабияк потрясти людей батька.

Мої очі, напевно, розширилися. У-у-у, і хто в нього батько?! А від свійського «тебе» мене просто струмом пробило!

Нортен явно чекав моєї відповіді, але я зовсім не уявляла, що сказати. Взагалі не могла зрозуміти, що тут відбувається. Краще б бабця дала мені поспілкуватися наодинці з Міолі! Може, тоді я не борсалася б, як сліпе кошеня.

Королева схилилася до сина, щось прошепотіла. Той відповів різко, явно заперечив, але мені чутно не було. Поруч Мілена голосно щебетала з одним із ельфів, привертаючи темні погляди ельфійського кузена навпроти.

Відвернувшись від мами, принц завів розмову ні про що, більше не торкаючись теми асурів. Втім, його постійно відволікали юні дівчата, які намагалися щось спитати у його високості. Іноді прямо через весь стіл.

На десерті, з ягід та збитих вершків між іншим, я вже відверто жадала якнайшвидше втекти з цього строкатого збіговиська, де неможливо було ні поговорити нормально, ні просто мовчки пожувати.

– Дорогий, – промовила королева-мати, підводячись і звертаючись до принца Нортена.

Всі як по команді схрестили на тарілках виделки з ножами, закінчуючи трапезу, незважаючи на те, скільки і чого там залишалося.

Не втримавшись, я таки сунула в рот останню полуничку, ледь не подавившись під гнівним поглядом бабці Еллен. І, нашвидкуруч прожувавши, поспішила небезпечну ягоду проковтнути.

Корольова тим часом, зиркнувши по мені поглядом, але не подавши виду, що помітила, продовжувала промову. Ну, в принципі, вона ж знає, хто я. Чи та друга відьма таки була не королева? Аж надто голос не схожий.

–...приділіть увагу нашій почесній гості, її найсвітлішій високості принцесі Сіммюнюель, проведіть екскурсію по нашому палацу та садам.

Принц метнув на матір гнівний погляд, одразу викликавши мою повагу. Схоже, ця розмова у них уже відбулася наодинці. І схоже, на відміну від свого тюфячкового татуся, принц цілком здатний був протистояти волі деспотичної матусі.

І тим складніше мені буде відправити його до рук ельфійської красуні.

Між іншим, і справді красуня. Очі величезні, вії наче накладні, від помаху аж тіні по щоках. Вузький породистий ніс, пухкі соковиті губи. Чого ще мужику треба-но?

Принц обернувся до мене, і я непомітно кивнула, тихо прошепотівши:

– Все нормально, я розумію.

Декілька секунд Нортен вдивлявся в мої очі. Потім усміхнувся з подякою.

Блін, може, треба було сцену ревнощів закотити? Вони точно мужиків відлякують.

– Авжеж, – відповів Нортен уже голосно, обдарувавши поглядом принцесу. – Буду радий показати сьєні Флуорінії палац.

Після тихо прошепотів мені:

– Зайду перед балом.

Ще й підморгнув, як старій добрій подрузі. Потім підвівся і попрямував до принцеси.

Гості теж почали підніматися, дякувати за вишукані страви, вихваляти кухарів та господарів.

Мілена на всю щебетала з ельфами, і в мені прокинулася старша сестра. Напевно, в королівському палаці їй ніщо не загрожує і хвилюватися нема про що. Але я не наважувалася залишити її без нагляду. Серце стискалося від застарілої болісної думки, що свою Міленку у своєму світі я не вберегла.

– Дозвольте проводити вас, світлі сьєни, – пролунав голос. Самовпевнений, чоловіка, який явно не звик до відмов. Того самого темноокого ельфа.

Він стояв перед нами, високий, оманливо-стрункий. Оманливо, бо під ельфійським нарядом відчувалися перекати сталевих м'язів. Від нього віяло силою та владою, і не виникало жодних сумнівів, що обрав «кузен» саме нас.

Мілена улещено вклонилася, я ж скупо усміхнулася, але відмовлятися не ризикнула. Тим більше, що бабця так само люто спостерігала з протилежного боку, обіцяючи найстрашнішу розправу.

Принц Нортен озирнувся на нас. Ледь нахмурився, але все ж потопав зі своєю синюватою жердиною в обхід володінь.

Дорогою до кімнат я дозволила Мілені відповідати на розпитування ельфійського кузена з ще одним навороченим ім’ячком Жилібертій Діклафаній. Навіть не уявляю, що з цього ім'я, а що прізвище. Судячи з того, що всі нащадки королівської сім'ї були Флуорініями, прізвища у ельфів все ж таки в ходу.

Діклафаній призначив нам по танцю на майбутньому балі, окинув уважним поглядом двері в наші покої, від якого одразу захотілося переїхати. Після мило і дуже люб'язно попрощався.

Почервоніла Мілена захоплено кружляла по вітальні, перебуваючи десь у своїх мріях. А я тут же потягла Бахтіяра до себе в спальню.

– Що ти знаєш про цього Жилібертія? – спитала тихо, озирнувшись на двері, щоб ніхто не підслухав випадково. – Окрім того, що він племінник королеви Сантанель.

– Мало що знаю, – розвів руками раб, за традицією сідаючи на підлогу. Між іншим, ця безглузда традиція вже починала злити. – Але можу спробувати зчитати його.

– Зчитати? – перепитала я.

– Асури можуть читати інші, більш... ммм... щільні раси. Емоції, іноді думки, навіть спогади. Мій дар не такий сильний, як у чистокровних. До того ж пані Еллен наклала заборону його використати. Але якщо це необхідно для безпеки вас та пані Мілени, я можу спробувати.

– Тобі за це нічого не буде?

Бахтіяр філософськи знизав плечима.

– Тоді поки що не треба. Якщо припече, читатимемо. Розкажи краще, що ти знаєш про декого Шарама. Він друг принца?

– Шарам Р'Санар? – задумливо перепитав асур. – Син Сатара Р'Санара, командира королівської охорони. Майбутній особистий охоронець його високості. І так, друг дитинства.

Хріна собі охоронець! Таскається з принцом по сумнівних закладах у сумнівній зовнішності!

Хоча, може, й справді охороняє. Тепер ясно, отже, це він дістав Міолі адресу асурів. Десь через людей свого батька.

І що тоді пов'язує Міолі із Шарамом?

Виходить, він теж упізнав мене там, біля будинку номер п'ять по вулиці Драконів? А може, й навмисне прийшов туди, знаючи, що я там буду? Підстрахувати чи навпаки, простежити?

І що саме він розповів принцові?

Млинець, ну як же все заплутано!

– Про що задумалася, Міолі? – відвернув мене голос Бахтіяра.

– Я не Міолі, – машинально озвалася я. І майже зіщулилася під важким поглядом білозубого асура:

– Ви маєте звикнути до цього імені, пані... Марто.

– Я не Марта! – здійнялася я. – У вісімнадцять років, випустившись з дитбудинку, насамперед змінила це безглузде ім'я!

– Пробач, пробач, – примирливо підняв руки Бахтіяр, і було в цьому жесті, у цьому зверненні щось близьке, майже домашнє. – І все ж ти не повинна здригатися на звернення «Міолі», і тим більше поправляти, коли чуєш його.

– Ти правий, – визнала я, зітхнувши.

Трохи помовчала, залізши в крісло з ногами.

– А розкажи-но мені, що ти знаєш про політичну ситуацію? Чим вигідні союзи обом сторонам? Наскільки я встигла зрозуміти, Рутена – найсильніша держава цього континенту, Анталгілера – сусіднього. Інші всі дрібні й особливої небезпеки не становлять. Війн ніде немає, якщо не брати до уваги невеличкі прикордонні конфлікти і рідкісні сутички. З перевертнями в основному, я права?

– Ви маєте рацію, – згідно кивнув Бахтіяр.

Ну, не дарма ж я намагалася вивудити крихти важливого серед бабчиних розповідей про всілякі дрібниці. А ось повернення до шанобливого «ви» різануло сильніше, ніж раптовий перехід на дружнє «ти».

– Знаєте, чому наша Академія вважається найкращою та чому сюди мріють потрапити з усіх країн?

Я підняла брову, не зовсім розуміючи, яке відношення має Академія до моїх питань. Але мабуть, все ж таки мала.

– Тільки в ній, – продовжив Бахтіяр, – з найсильнішими та найобдарованішими юнаками проводять спеціальний ритуал, завдяки якому вони можуть надбати дракона.

– Це як? – нахмурилася я. – На кшталт верхової тварини? Їх мало та на всіх не вистачає?

– Ні, – усміхнувся Бахтіяр. – У справжньому сенсі. Стати перевертним драконом.

– Боже. Це суперечить усім законам фізики!

– Зате чудово вписується в закони магії, – розвів руками асур.

Авжеж.

– Хм... виходить, Шарам готується надбати дракона?

– Це не прийнято афішувати, але гадаю, так.

– А принц?

– Що ви, пані. Принца ніхто не став би наражати таку небезпеку. На тих, хто не зможе пройти ритуал, очікує смерть. Тому відбір настільки ретельний та суворий. Його високості цілком достатньо керувати армією драконів, а не особисто бути одним із них.

– Логічно, – погодилася я. – І якщо драконів робить тільки Рутена, тому вона й найсильніша.

Бахтіяр знову кивнув, підтверджуючи мої слова.

– Але в інші країни вони теж драконів видають, я вірно розумію?

– Іноді найсильніші претенденти інших країн теж можуть надбати дракона. Але часто вони знаходять у Рутені і свою істинну пару.

– А це що за хрінь?

Ось чого ніколи терпіти не могла, то всіляких там істинних пар. Хтось за мене вирішить, кого я кохатиму чи хто кохатиме мене? Фіг вам, я й сама спроможна визначитися.

– Це відмінна риса драконів. Їм потрібні істинні пари.

– Як зручно, – пирхнула я. – І майже всі істинні, кажеш, із Рутени?

– На істинну пару неможливо вплинути. Це дар.

– Тобто ось був нормальний мужик, гуляв, служниць тискав, коханок заводив... а я не вірю, що до скількох там? До двадцяти п'яти, чи у скільки вони Академію закінчують? Що до цього віку всі тільки незайманими тиняються. А потім раз – і його на одній бабі переклинює.

– З ваших вуст це звучить справді дивно, – задумався асур. – Але такою є природа драконів. Вони створюють пару раз і на все життя.

– І по черзі на яйцях сидять?

– Не знаю, хто з них на чому і в кого сидить, – вкрадливо промовив Бахтіяр, явно отримуючи задоволення від нашої бесіди, – але факт залишається фактом. Мало драконів розходиться по світу, багато хто осідає в Рутені.

– І тому її армія – найсильніша у світі, – закінчила думку я.

Бахтіяр кивнув, і я спитала, шкодуючи, що не звернулася до нього раніше. Втім, бабця так привантажувала мене етикетом та іншими дурницями, що навіть не було коли задуматися.

– Що ж тоді потрібне ельфам? Теж хочуть наштампувати собі драконів?

– Ельфи не можуть ставати драконами, як і перевертні. Лише люди з магічними здібностями. У ельфів інша магія. Своя. Так, можливо, вони б захотіли б обміняти загін драконів на дочку і цей союз. Це було б логічно.

Він задумливо вдивився в далечінь, ніби щось пригадуючи. І додав:

– Позбавити дочку вічного кохання – жертва має бути досить серйозною.

– Вічного кохання? У них також істинні пари?

– Так, ельфійські союзи теж непорушні. Багато дівчат Рутени, до речі, зачаровані красенями, їдуть з ними назавжди гуляти садами Анталгілери.

– Як поетично, – пирхнула я, не втримавшись.

Бахтіяр раптом теж усміхнувся.

– До ельфів у наших землях ставляться із захопленням. До вищого суспільства представників інших рас, звісно, приймають не дуже охоче, але з почуттями рахуються.

Угу, так рахуються, що ті готові дочку продати.

– Припустимо, – кивнула я. – Що тоді треба нашим? А'Ратавам, у сенсі?

– А ось цього вже ніяк не можу знати, – розвів руками раб. – Землі? Вплив? Якась істинно ельфійська магія?

– М-да, – я задумалася, коли за дверима пролунало невдоволене:

– Бахтіяре! Допоможи мені підібрати сукню!

– Дійсно, час готуватися до балу, – стрепенувся той, підводячись.

– А скажи, – промовила я задумливо, – тут десь поблизу пасуться кози?

На що отримала здивований погляд витріщених очей.

– У палаці точно немає, – озвався раб, все ще не впоравшись із обличчям.

– Бахтіяре! – сердито стукнула у двері Мілена.

– Іду, пані! – озвався той, і пошепки запитав уже в мене: – Ви хочете провести якийсь ритуал? Кров, шкіра?