Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

– Е! – обурилася я, відступаючи. – Ти обізнався!

Служниця ж, тихо ахнувши, похитнулася – але її тут же підхопив коротковолосий.

– Таяно? – здивувався, коли її каптур відкинувся з голови.

От чорт! Вони що, знайомі? Сподіваюся, лише з нею! Чим ще займатися молодим гульвісам, як не зі служницями знайомитися. Але є один плюс: я дізналася її ім'я!

Асур тим часом обвів нас важким поглядом.

Ні, ну асур у місті, схоже, нормально. Чоловіки напружилися, але коліна не підібгали. Тільки Таяна дрібно тремтіла. Притуливши її до найближчого дерева, коротковолосий повернувся до нас.

Напруга зростала. Асур не зводив з мене лячного погляду, а я все ніяк не могла зрозуміти: чи це з Міолі щось не так, чи він бачить мою душу в чужому тілі?

Та хоч би й бачив, йому яке діло? Це не означає, що я одразу ж належу йому!

А все ж таки, які справи у мого двійника з цими напівдемонами?! Може, вона і справді зраджує принцу з одним із них?!

Ох. А на це ж схоже. Папір з адресою, дата зустрічі... от спритна яка!

Хоча, асур сказав «наша», а не «моя». Ну не з усіма ж вона там водиться?!
По мірі моїх думок очі, напевно, ставали дедалі ширшими.
Між іншим, у асура теж! У якусь мить він навіть видав короткий дивний звук, немов поперхнувся.
– Я чую тебе, – повідомив.
Чого?! Думки, чи що, читає?
А чуєш – то відчепись!
– Відійди від дівчини, – довговолосий думки явно не читав. Зате страждав на шляхетність, тож став між нами, затуляючи мене від потужної постаті напівдемона, чи хто він там.
Очі асура звузилися.
– Ти... – промовив він, пропалюючи поглядом вже чоловіка переді мною.
Знову глянув на мене, після на довговолосого. Той трохи підняв долоню, показуючи мені відійти.
Ну я й відійшла. Точніше, відбігла. Вхопила Таяну за руку і кинулася вгору вуличкою.
Ноги бідної дівчини запліталися, гальмуючи. М-да, і в мого нинішнього тіла фізпідготовки теж не вистачало. Міолі явно по спортзалах не ходила і біговими доріжками не захоплювалася, на відміну від мене.
Дихання одразу ж збилося, м'язи напружилися. Бідолашна Таяна і зовсім важко хекала.
Довелося зупинитися. Хотіла запитати, хто цей красень, та вчасно прикусила язик. Раптом Міолі їх теж знає? Чорт, ну як же складно-то все!
Озирнулася. Парочка ходила навколо асура, виставивши перед собою мечі. Примірялися.
– Ззаду! – закричала я, виявивши ще одну величезну фігуру, що виникла немов із повітря. І ще!
Швидше, ніж встигла збагнути, кинулася назад до них. У дитбудинку в нас із друзями існувало негласне правило, прикривати одне одного. Хіба мало бійок я пережила.
Щоправда, з асурами раніше бодатися не доводилося.
У відповідь на мій крик хлопці синхронно розвернулися до нас тилами. Після коротковолосий метнувся вперед, і довговолосому нічого не залишалося, як повернутися назад, ставши спиною до спини. Отже, перший опинився перед двома супротивниками, а другий – перед одним, тим самим, з яким ми розмовляли.
Я майже добігла, але пізно. В асура вже була перевага, один помах нелюдської руки – і синьоокий красень відлетів на землю, наче до нього й зовсім не доторкнулися.
Цей асур ще й маг клятий. Зла, я з покриком заскочила до нього на спину, вчепившись у шию.
Марно, це вам не якийсь кволий мужичок із нашого світу, а цілий напівбог! Він ніби й не помітив моєї ваги, тож я почала костерити його подумки, сподіваючись, що хоча б думки помітить. Чіпляючись руками й ногами, щоб не сповзти.
– П... і-і-і-і! – заволавши, та вчасно проковтнувши середину звернення, Таяна застрибнула поруч зі мною. І ми обидві повисли на могутній шиї, обхопивши асура ногами за талію. Вже як змогли їх переплести.
– Ти що робиш?! – зашипіла я.
– Я... в-вас... н-не... за-лиш-шу... – відбиваючи дрижаки зубами, проговорила дівчина.
Я прямо розчулилася. Лапочка моя.
Зате всі інші застигли. У буквальному сенсі слова. І асури з величезними очима, і коротковолосий. Довговолосий піднявся і теж завмер.
Тільки тоді до мене дійшло, що в запалі бігу і сутички капюшон упав з голови і вуалька теж з одного боку відірвалася.
О-о. Як незручно вийшло.
Наш асур повів плечима, і ми обидві злетіли на землю. Я одразу ж схопилася, допомогла піднятися Таяні.
Громадина ж повернув обличчя до довговолосого.
Той, не зводячи з мене пильного погляду, повільно рухався до нас. Меча з рук і асура з поля зору теж не випускав.
– Ідіть. Швидко, – хитнув головою в бік вулиці. – Я з ними розберуся.
І він дістав щось із кишені. Чи то медальйон, чи то амулет, чи то якусь іншу магічну хрінь.
Асури помітно напружилися. Я ж схопила за руку Таяну і знову кинулася під гору.
Не витримавши, все-таки озирнулася через кілька хвилин.
Бійки більше не було. Схоже, перевага чарівним чином перейшла до хлопців. І чого ось він одразу своєю штуковиною не скористався? Мені не довелося б демонструвати чудеса акробатики.
І голені ноги. Хм.
Добігши до кінця вулиці, ми призупинилися віддихатися і знову обернулися.
Ох, може, треба було взяти участь? Може, асури зволили б пояснити, чому це я «наша»? Їхня тобто.
Але не встиг сумнів ворухнутися в голові, як три потужні фігури одна за одною просто взяли й зникли!
А хлопці обернулися в наш бік.
Злякавшись переслідування, я припустила ще швидше, звернула кудись. Виявила відчинену хвіртку саду навколо невеличкого світлого будиночка і кинулася в неї.
– П... ні, – злякано прошепотіла Таяна.
– Тихо, – шикнула я.
Уявляти, що буде, якщо нас зловлять, не хотілося. Я і не стала панікувати заздалегідь.

Тут було порожньо, сутінки і загуслі тіні дозволяли приховатися від цікавих очей.

Непомічені, ми вздовж огорожі перебралися на інший бік будинку і вислизнули на сусідній вулиці через протилежну хвіртку.

Пробігли ще трохи, поки обидві знову не почали задихатися.

– Дякую, – шепнула я. – Я цього не забуду.

– Ви так налякали мене, пані! Не робіть так більше!

– Не буду, – щиро запевнила я.

Хоча щось мені підказувало: навряд чи вдасться дотриматись цієї обіцянки.

Додому ми дісталися на диво спокійно. Хлопці якщо й намагалися переслідувати, то впустили нас.

Назад ми прослизнули через порожню темну кухню, де я стягла пару пиріжків. І тихо рушили галереєю до моєї спальні.

Біля розкиданих подушок на постілі сидів Бахтіяр. І дивився на мене докірливо.

Зітхнувши, я лише знизала плечима, сподіваючись, що плями на сукні не надто видні. Забігла у ванну переодягнутися, сунула брудний одяг переляканій Таяні. Хотіла подарувати їй якесь колечко з коштовностей Міолі, але побоялася підставити всіх. Потім щось вигадаю, а поки тільки подякувала.

І, коли вона пішла, повернулася до Бахтіяра, який вже піднявся і стояв біля ліжка.

– Пані Еллен тебе покарає? – запитала.

Бахтіяр промовчав – але так, що сумнівів не залишалося. Ще й як покарає!

– Тоді ми нікому нічого не скажемо, – посміхнулася я.

– Якщо сьєнара запитає прямо, я не зможу збрехати.

Зітхнувши, я різко передумала розпитувати про асурів. А вже ж майже зважилася показати йому записку.

– Тоді зробимо так, щоб у неї не виникло приводу ставити запитання, – знов посміхнулася.

Бахтіяр теж білозубо посміхнувся. Але за його звичайним і навіть цілком радісним виглядом мені привидівся смуток.

– Відпочивай, – зітхнула я. – Я теж лягаю спати і більше нікуди не сунуся. Обіцяю.

Бахтіяр, вклонившись, вийшов. Хоча підозрюю, потім як мінімум півночі сидів під дверима, чатував.

Ну а я майже одразу провалилася в сон, навіть не встигши вмитися.

– Сніданок, пані! – цими чарівними словами розбудив мене не менш чарівний голос красеня-Бахтіяра.

О, так, все-таки як чудово, прокидаючись, бачити поруч смаглявий рельєфний торс і білозубу усмішку!

Однозначно, мені в моєму рідному світі не вистачатиме раба. Ех.

Піднявшись, я озирнулася і засмучено уточнила:

– Де?

– Сьєнара Еллен і сьєна Мілена чекають на вас у літній їдальні.

– Гаразд, – буркнула я, підводячись.

– Ванна готова, – завбачливо промовив Бахтіяр.

– На що це ти натякаєш? – хмикнула я підозріло.

Ну, подумаєш, спітніла, поки бігла, і повалялася трохи на землі. Це ж учора було.

– Що ви, як можна, пані, – озвався раб, але очі блиснули таким хитрим вогником, що я засміялася.

Не змушуючи грізну бабцю чекати, якнайшвидше прийняла пінну ванну. До речі, жалкуючи про відсутність душа. Однак легку ранкову розминку таки зробила.

Знову ж таки у ванній, щоб бідного раба в черговий раз не шокувати.

А то на дієті вона сидить, чи розумієш, а м'язи піднапружити, так лінується.

М'язи відгукнулися болісною, але вдячною напругою. А тепла ванна примирила їх із новою реальністю.

Але перш ніж поспішити на сніданок, вирішила уточнити у Бахтіяра, поки раб допомагав мені одягнути чергове вбрання. Цього разу шикарну яскраво-червону сукню. Той дивовижний відтінок, який так іде нашим з Міолі очам.

– Скажи, будь ласка, мені видають якісь гроші на кишенькові витрати?

– Ви можете попросити у пані, якщо вам щось потрібне. Але, – хитра посмішка, – у вас... у Міолі, є невелика заначка.

– Чудово! Де?

Трохи завагавшись, Бахтіяр показав маленьку таємну скриньку в тумбі.

Після короткої лекції щодо місцевої фінансової системи – виявляється, тут навіть банки були! – вартості, номіналу та інших нюансів, я відрахувала кілька банкнот. Загорнула їх у шовкову хустинку, знайдену в шафі.

Хотіла попросити Бахтіяра, який із цікавістю спостерігав за моїми маніпуляціями, але подумавши, вирішила розібратися з цим питанням особисто.

Відклавши скруток подалі в скриньку, я слідом за рабом вирушила на сніданок.

Мілена справді сиділа сьогодні за столом. Але на столі стояли виключно порції! Тобто вже накладені у тарілку кожному кілька кульок, схожих на рисові чи сирні, ложечка салату та половинка хлібного сухарика!

Окремою тарілкою – трішки фруктів, розрізаних дольками.

І все!

Я кинула на Бахтіяра погляд, сподіваючись, що в ньому не надто проглядається панічне благання.

Бахтіяр за спиною бабці посміхнувся – мовляв, «усе під контролем, шефе».

– Сьєрана Еллен, гадаєте, якщо я погладшаю, принц мене розлюбить? – при сестрі я не стала казати відкритим текстом, але дуже сподівалася зробити жирний натяк для бабці.

Щоправда, гладшати довго, але раптом вона зацікавиться і не стане мене обмежувати?

– З твоїм даром? – скептично хмикнула Мілена. – Вони взагалі не помічають твоєї зовнішності. Ніколи не розуміла, навіщо тобі на дієті сидіти.

Це вона стала на мій бік? Чи мені здалося?

У будь-якому разі, я послала їй ласкаву посмішку. Ну просто не могла дивитися на неї інакше, вона так була схожа на мою маленьку Міленку.

– За півгодини чекаю на тебе в залі, – повідомила задоволена собою і зовсім непрошибана сьєнара Еллен, коли я з тужливим виглядом дивилася на спорожнілу тарілку. Мій живіт відчував себе таким само порожнім.

Піднявшись, я поспішила до себе, кинувши наостанок промовистий погляд на Бахтіяра. У мене півгодини, щоби нормально поснідати.

Красень не змусив себе чекати, і через хвилин десять прокрався у двері з черговою тарілкою, наповненою всілякими смаколиками.

Радісно цмокнувши його в щоку, я тут же почала їх уплітати. І заразом вирішила запитати:

– А асури вільно живуть у вашому світі?

Раб помітно напружився, вмостившись переді мною на підлозі.

– Їх можна викликати, пані. Вони живуть в іншому світі, але з’являються і в нашому. Можуть на якийсь час ставати матеріальними. Вони одинаки за своєю натурою, найчастіше служать найманцями. Іноді невеликими загонами. У відкриті конфлікти намагаються не вступати.

Хм. І навіщо ж красуня Міолі збиралася їх найняти? Чи не позбутися принца?

Знову зиркнувши на раба, я так і не наважилася спитати. Поспостерігаю поки що.

– А поклич мені Таяну, будь ласка, як підеш відносити тарілку, – промовила. – І розкажи, як звати кожного зі слуг.

Поки я доїдала, він перераховував усіх, хто є у домі, включаючи рабів. Потрібно, звичайно, буде закріпити візуально. Але принаймні, я хоч якесь уявлення отримала і хоч частину імен запам'ятала. Зорова пам'ять у мене набагато краща за слухову.

Від нервів апетит розігрався сильніше, і я вже було наважилася попросити Бахтіяра ще разочок зазирнути на кухню, як у двері постукали.

– Увійдіть! – крикнула, приховавши докази у вигляді порожньої тарілки під ковдру.

До кімнати зайшов ще один раб.

Я з цікавістю почала розглядати його, розмірковуючи, він теж асур? Чи цього разу звичайна людина?

– Саймон, – шепнув мені Бахтіяр, очевидно, представляючи хлопця.

– Його високість принц Нортен А'Ратав до сіятельної сьєни Міолі, – шанобливо опустившись на коліна, сповістив той.

Ерато Нуар
Відчепіться, ваша високосте!

Зміст книги: 49 розділів

Спочатку:
1
1759947604
53 дн. тому
2
1759947717
53 дн. тому
3
1759947760
53 дн. тому
4
1759947787
53 дн. тому
5
1759951182
53 дн. тому
6
1759947841
53 дн. тому
7
1759947871
53 дн. тому
8
1759947907
53 дн. тому
9
1759947940
53 дн. тому
10
1759947969
53 дн. тому
11
1759948001
53 дн. тому
12
1759948035
53 дн. тому
13
1759948071
53 дн. тому
14
1759948108
53 дн. тому
15
1759948133
53 дн. тому
16
1759948163
53 дн. тому
17
1760180098
50 дн. тому
18
1760305068
48 дн. тому
19
1760305136
48 дн. тому
20
1760305177
48 дн. тому
21
1760305226
48 дн. тому
22
1760305266
48 дн. тому
23
1760305298
48 дн. тому
24
1760305328
48 дн. тому
25
1760305355
48 дн. тому
26
1760305378
48 дн. тому
27
1760305416
48 дн. тому
28
1760305444
48 дн. тому
29
1760305481
48 дн. тому
30
1760305523
48 дн. тому
31
1760305666
48 дн. тому
32
1760305718
48 дн. тому
33
1760305761
48 дн. тому
34
1760305800
48 дн. тому
35
1760305980
48 дн. тому
36
1760306118
48 дн. тому
37
1760306149
48 дн. тому
38
1760306174
48 дн. тому
39
1760306204
48 дн. тому
40
1760306229
48 дн. тому
41
1760306291
48 дн. тому
42
1760306317
48 дн. тому
43
1760306344
48 дн. тому
44
1760306384
48 дн. тому
45
1760306400
48 дн. тому
46
1760306400
48 дн. тому
47
1760306400
48 дн. тому
48
1760306460
48 дн. тому
Епілог
1760308140
48 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу куплену книгу!