Раді Вас бачити!

Мілена

У кабінеті ми провели понад дві години. Розповіли Дереку все: про викрадення, втечу, мою появу на острові та наше життя на узбережжі, без подробиць звісно. До кінця розмови брат Еріка виглядав так, ніби хворів кілька років. Він сидів, втомлено підперши голову руками.

Незважаючи на тяжкі розповіді, знайомство з Дереком пройшло добре. Він мені сподобався. Він дуже добрий, щирий, одразу видно, як він любить брата. Вони схожі зовні, тільки Дерек – молодша версія. Якби не знала, що йому двадцять п'ять, то більше дев’ятнадцяти не дала б. У нього зелені очі, і він трохи вужчий у плечах за Еріка.

Іноді помічала, як Елоїза сором’язливо погладала на нього, намагаючись не витріщатись занадто помітно. Не знаю як Дерек, але я помітила рожеві щічки на її ще дитячому обличчі, коли він іноді звертався до неї. Треба буде провести виховну розмову. Зарано їй ще на хлопців задивлятися. Тим паче, набагато старших за неї.

Згодом Дерек провів нас до гостьового крила. Елоїзу поселили в окремій кімнаті, а нас з Еріком у просторій спальні в самому кінці коридору. Кімнату Еріка займати було не можна. Офіційна версія для слуг: «тітоньці Гертруді» потрібен цілодобовий догляд через напади задишки та прийом ліків. Ми вирішили триматися легенди до останнього, поки не розберемося з Сайласом. Ерік мав зарядити артефакт уночі, бо срібний жук уже почав змінювати колір на чорний, загрожуючи перетворити поважну пані на неголеного чоловіка в найбільш невідповідний момент.

Кімната була обставлена зі смаком: важкі оксамитові штори кольору стиглої вишні, величезне ліжко з балдахіном і старовинна шафа, що пахла хвоєю. Дерек потайки приніс одяг для брата, його прості штани та сорочку.

– Нарешті, – видихнув Ерік, скидаючи з себе коричневе жахіття та задоволено вдягаючи штани. – Ще година в цій спідниці, і я б почав вишивати хрестиком.

– Дарма ти вдягнувся, твій голий зад мене цілком влаштовував, – хмикнула я, розглядаючи старі сукні їхньої матері, які Дерек дістав зі скринь. Вони були трохи старомодними, але зшитими з дорогого шовку. Для дому ідеально, а вбрання «на вихід» Дерек уже розпорядився купити в найкращому ательє міста.

Сімейна вечеря в їдальні стала справжнім іспитом акторської майстерності. Ми зібралися за довгим дубовим столом під пильним наглядом двох лакеїв, які безшумно розносили страви. Розмовляти про план було зась, бо стіни в будинку мають вуха, бо прихвосні Сайласа могли бути де завгодно.

– Тітонько, скуштуйте цей паштет, – люб’язно запропонував Дерек, хоча в його очах стрибали бісики. – Кажуть, він дуже корисний для пам'яті. У Вашому віці це необхідно.

Ерік-Гертруда, поправивши чепець, який знову сповз набік, демонстративно грюкнув ложкою об тарілку.

– Паштет? У моєму віці, Дереку, мені потрібен не паштет, а спокій! І щоб вино було не таким кислим, як твоє обличчя, – проскрипів він, майстерно відіграючи роль ображеної родички. – Племіннице, чому ти сидиш як заціпеніла? Поклади мені ще того пирога, і не дивися на молодого господаря так пильно, це непристойно! Я тебе не так виховувала! Безсоромна молодь.

Я ледь не вдавилася водою, намагаючись не розреготатися прямо в тарілку з печенею. Елоїза взагалі вткнулася носом у серветку, вдаючи напад кашлю.

– Вибачте, тітонько, – промурмотіла я, накладаючи йому величезний шматок пирога. – Я просто замилувалася інтер’єром… Вперше бачу такий гарний будинок.

Це була щира правда. Я звикла до холодних розвалюх, а зараз наче в казку потрапила. Це був зовсім інший світ, розкішний і незнайомий.

Вечеря пройшла в атмосфері абсурдного сімейного затишку. Ми обговорювали погоду, ціни на овес у провінції та «жахливий стан доріг», на які Гертруда скаржилася кожні п'ять хвилин, розбавляючи це яскравими описами висипів на своїй спині. Лакеї виглядали абсолютно переконаними, що в дім приїхала божевільна стара з двома бідними небогами. Ерік відіграв свою роль на відмінно, а я весь вечір боролася з бажанням розреготатися на весь голос.

Елоїза майже всю вечерю продовжувала стріляти очима в Дерека, але той не звертав уваги, що мене трохи заспокоїло.

Коли ми нарешті повернулися до своєї кімнати й замкнули двері на всі засуви, Ерік безсило впав у м’яке оксамитове крісло, яке під його зовсім не жіночою вагою жалібно скрипнуло.

– Клятий Сайлас, щоб тебе болотяний монстр зжер, – пробурчав він, розстібаючи верхній ґудзик сукні, який весь вечір впивався йому в кадик.

Я підійшла до нього ззаду і почала повільно розминати його напружені плечі.

– Заспокойся, коханий. Ця гра скоро закінчиться, і ти нарешті зможеш спалити це коричневе страхіття. Я особисто роздмухаю тобі полум’я, – я нахилилася і ніжно поцілувала його в щоку. – Пішли, я допоможу тобі змити з себе цей день.

Прямуючи до ванної кімнати, я почала повільно роздягатися просто на ходу. Сукня м’яко зісковзнула з плечей, залишаючись недбалою купою шовку на підлозі. Ерік, спостерігаючи за мною, хижо усміхнувся і в мить від «тітоньки Гертруди» не залишилося й сліду, у його очах знову запалав вогонь мого капітана.

Він підвівся, клацнув пальцями, ставлячи довкола нас щільний купол тиші, і рушив за мною. Тепер ми могли не стримувати ні слів, ні почуттів.

Ерік

Ранок почався з наполегливого стуку в двері. Я ледь встиг накинути халат і активувати артефакт, перетворюючись на Гертруду, як увійшов Дерек. За ним двоє слуг занесли величезні коробки, перев’язані шовковими стрічками.

– Ваші сукні, мої любі жіночки, – криво всміхнувся брат, киваючи на пакунки.

Коли слуги пішли, я з полегшенням деактивував ілюзію. Мілена та Елоїза, наче сороки, накинулися на коробки. Там було все: від мереживної білизни до розкішних бальних суконь. Окремо Дерек поставив дерев’яну скриньку. Коли він її відчинив, кімната ніби наповнилася холодним світлом – це були родинні прикраси Холдерів. Смарагди в платині, які колись носила наша мати.

– Мілено, це належало моїй матері. Тепер я хочу, щоб це було твоїм… у моїй майбутній дружині, – мій голос злегка здригнувся.

Вона обережно торкнулася каміння, і в її очах я побачив захоплення.

– Яка краса! Дякую, Еріку, я навіть мріяти не могла про подібне, – промовила вона і кинулася мені в обійми.

Весь день у маєтку панувала атмосфера передштормового затишку. Дівчата приміряли вбрання, крутилися перед дзеркалами. Для них це було щось нереальне, бо вони не звикли до таких дорогих суконь. Я ж сидів у кріслі, з жахом думаючи, що завтра мені доведеться «вигулювати» сукню ще пишнішу за попередню. Скоріше б забути цю ганьбу. Обіцяю собі: перш ніж віддати Сайласа варті, натовчу йому пику за кожну рюшу на моєму вбранні.

Після вечері, яка пройшла так само божевільно, як і попередня, до нашої кімнати зайшов Дерек.

– Є новини, – він важко сів на стілець. – Сам король Зордару з’явиться на сьомий, фінальний день балу. Сайлас готує для нього щось особливе.

Ми переглянулися. Чекати сьомого дня – це ризик, що нас викриють раніше. Але це також шанс знищити репутацію Сайласа прямо на очах у монарха. Після такого йому не допоможуть жодні хабарі.

– І мій шпинун в його маєтку більше не зможе нам допомогти. Він зліг з лихоманкою. – сумно сказав Дерек.

– Добре, самі впораємося. Отже, план змінюється, – я підвівся, міряючи кроками кімнату. – Тоді ми будемо там кожного дня. Треба вивчити кожен кут. Хто де стоїть, як часто змінюється варта, чи слідкують за другим поверхом, де знаходиться кабінет. Ми повинні стати частиною натовпу, щоб на нас перестали звертати увагу.

– А я... – Мілена раптом зупинилася посеред кімнати, дивлячись на свої руки. – Я втруся до нього в довіру. Буду фліртувати, усміхатися, щоб він втратив пильність. Буду відволікати, як зможу.

– Це має спрацювати. Він самозакоханий та надто впевнений в собі, він обов'язково повірить, що чергова красуня не встояла перед його величчю. – погодився з цим Дерек.

Я відчув, як у мене всередині все закипає.

– Нізащо. Я не дозволю йому навіть торкнутися твоєї руки. Треба щось інше вигадати.

– Еріку, послухай, – вона підійшла і поклала руки мені на груди. – Це спрацює. На шостий день, поки він буде впевнений у моїй лояльності, я буду його відволікати, коли ви з Елоїзою будете забирати документи. Я розважатиму його, поки вони не опиняться у вас. А на сьомий день, коли з’явиться король, я заманю його в кабінет, нібито хочу «усамітнитися». Ти будеш чекати там і змусиш його зізнатися у всьому. А я посилю звук вашої розмови своєю магією, – її очі горіли рішучістю. – Я зроблю так, що кожне його слово, кожне зізнання у работоргівлі лунатиме по всьому маєтку, у кожній залі, прямо у вуха короля. Він не зможе відкрутитися.

– Тим часом я буду в залі поруч із королем, – додав Дерек. – Щойно пролунає зізнання, я передам йому справжні звіти з кораблів, які ви дістанете. Це буде кінець для Сайласа. Повний і публічний.

Я мовчав довгу хвилину. Уява малювала жахливі картини: Мілена поруч із цим виродком, його брудні натяки... Моя рука мимоволі стиснулася в кулак. Як це витримати? Дідько!

– Це небезпечно, Мілено. Від нього можна очікувати все, що завгодно. – спробував переконати її, хоча знав, що марно.

– Я вже не та беззахисна дівчинка з притулку, Еріку. Згадай зміюку з острова, – вона усміхнулася кутиком рота. – Це єдиний шанс повернути наше спокійне життя. Бути разом і не боятись нічого. Будь ласка, коханий! Іншого виходу у нас немає.

Я важко зітхнув, притискаючи її до себе.

– Гаразд. Але якщо він дозволить собі зайве... – я не договорив, але мій погляд сказав усе.

– Тоді Гертруда вийде з образу і наб’є йому морду прямо бальним віялом? – спробувала пожартувати Мілена, заглядаючи мені в очі.

Я мимоволі пирхнув, уявляючи цю картину.

– Скоріше, Гертруда витягне з-під спідниці ніж і зробить з нього сопрано для королівського хору.

Дерек усміхнувся вперше за день.

– План божевільний, як і все, що ми робим. Завтра для нас починається перший день виходу, хоча у Сайласа це вже буде другий день балу, – сказав брат і звернувся до дівчат: – Готуйтеся. Ви будете племінницями баронеси Гертруди Флорсайн, які приїхали підкорювати столицю.

Коли Дерек і Елоїза пішли, ми залишилися вдвох. Я дивився на сукні, на маски, на срібну брошку і важко зітхнув.

– Ти впевнена щодо флірту? – знову запитав я, перебираючи її пальці.

– Еріку, я буду дивитися на нього, як на шматок тухлого м’яса, але він бачитиме лише захоплення. Повір моєму акторському таланту, – усміхнулася вона.

Я притягнув її ближче, вдихаючи аромат її волосся. Завтра ми почнемо довгу партію, де ціною програшу буде моє життя. Але дивлячись на Мілену, я всією душею прагнув лише одного – перемогти й нарешті почати наше щасливе майбутнє.

– Давай спати, – прошепотів я. – Завтра «тітоньці» знову треба бути у формі. Треба відпрацювати величну ходу, щоб не перечепитися через власні спідниці.

– І не забудь про ангіну, – нагадала Мілена, сміючись. – Бо твій бас навряд чи когось переконає.