Раді Вас бачити!

Мілена

Сьогодні зранку я вирішила поговорити з Елоїзою. Ерік замкнувся в кабінеті з братом – два кораблі Дерека потребували досвідченої руки, і Ерік допомагав йому з розрахунками, поки його власний флот перебував під арештом.

– Елоїзо, нам треба поговорити, – сказала я, заходячи до її кімнати.

– Щось трапилось? – вона здивовано відклала книгу, яку читала на ліжку.

Я сіла на стілець поруч.

– Ти закохалася в Дерека? – запитала я прямо.

Її щічки вмить спалахнули, а очі стали розміром із тарілку.

– Що? З чого ти це взяла? – вона спробувала опанувати себе, але опустила погляд.

– Я бачу, як ти на нього весь час дивишся. Елоїзо, ти ще зовсім молода… – почала я, але дівчина мене перебила.

– Я все розумію! Знаю, що він не подивиться на мене як на жінку. І справа не лише у віці… Ми з різних світів. Я – звичайна злодюжка, що звикла витягувати гаманці, а він… він інший. Він із вищого світу, де немає місця таким, як я, – вона важко зітхнула, стримуючи сльози. Я сіла поруч і пригорнула її. – Я лише дивлюся, і все. Він цього все одно не помічає. Як тільки ми закінчимо – я зникну і забуду про нього.

– Елоїзо… Я впевнена, що йому байдуже на твоє минуле. Ти рятуєш його брата, а це вартує більше за будь-які багатства. Я теж без гроша за душею, але Ерік вибрав мене. Єдина перешкода – твій вік. Не руби з плеча. Можливо, за три роки він побачить у тобі вродливу дівчину, а не дитину, – заспокоювала я її, витираючи сльози з її щік.

– За два роки… Мені за тиждень шістнадцять, – шморгнула вона носом, трохи заспокоюючись.

– Ну ось, чекати ще менше, – усміхнулася я їй. – А ці роки зможеш витратити на навчання.

– Яке навчання? – вона ошелешено глянула на мене.

– Про це тобі повідомить Ерік, коли ми вирішимо проблему з тим чудовиськом, – відповіла я. – А тепер підемо готуватися. Нам ще наші «білі коси» треба поновити, сестричко.

Елоїза щиро усміхнулася і міцно мене обійняла.

– Дякую, – прошепотіла вона.

Згодом, коли я вдягала нову сукню кольору стиглого граната з глибоким декольте, мої руки злегка тремтіли. Ерік, знову затиснутий в ілюзію Гертруди, сидів у кріслі й спостерігав, як служниця затягує мій корсет. Його погляд був таким важким, що, здавалося, він зараз пропалить дірку в моїй спині.

– Еріку, припини, – тихо сказала я, коли ми нарешті залишилися самі. – Твої ревнощі відчуваються навіть крізь магію артефакту.

– Я ненавиджу це, Мілено, – проскрипів він голосом Гертруди, але з інтонаціями розлюченого чоловіка. – Бачити, як він торкається твоєї руки, як він дихає поруч із тобою... Мені хочеться рознести цей клятий маєток вщент.

– Ти обіцяв довіряти мені, – я підійшла й обережно торкнулася його затягнутих у рукавичку пальців. – Це просто гра. На кону – наше майбутнє.

Ерік важко зітхнув, прикривши очі. Його рука під мереживною мітенкою стиснулася.

– Знаю. Просто... будь обережною.

***

Наша третя поява на балу зустріла нас важкою задухою – як на вулиці, так і в повітрі маєтку Сайласа. Ми приїхали пізніше, ніж зазвичай. Я дивилася у вікно карети на розкішні сади, які тепер здавалися мені лише позолоченою кліткою.

Коли ми увійшли, музика вже гриміла. Сайлас з’явився майже миттєво, наче весь цей час стовбичів біля входу.

– Мілено, ви сьогодні затьмарюєте зірки, – промовив він, ігноруючи решту. – Дозвольте запропонувати вам щось більш вишукане. У мене є приватна ложа з найкращим краєвидом на свято.

Я відчула, як Ерік поруч напружився. Я швидко стиснула його лікоть, даючи знак мовчати.

– О, пане Хамінгу, це спокусливо, – я кокетливо прикрилася віялом та прошепотіла, ніби щоб тітонька не чула, – Але моя тітонька… вона не відпустить мене ні на крок, щоб навіть тінь не впала на мою репутацію.

Сайлас глянув на «Гертруду» з роздратуванням, але втримав маску ввічливості.

– Звісно, ваша тітка може приєднатися до нас. Там достатньо місця.

Ложа виявилася невеликим закутком на другому поверсі. Поки Сайлас розливав вино, я помітила, як Елоїза розчинилася в натовпі внизу. У неї була своя місія. Дерек також лишився в залі, вдаючи, що насолоджується інтер’єром, а насправді вираховуючи охорону.

– Ви не схожі на провінційку, – Сайлас сів занадто близько, простягаючи келих. – У ваших очах є щось... небезпечне. Наче ви бачили більше, ніж сільські ярмарки.

– Можливо, я просто вмію слухати, – відповіла я, роблячи ковток. – Мені казали, ви – найуспішніша людина в місті. Чим ви займаєтесь?

– Торговельний флот. Прибуткова справа, – він самовдоволено всміхнувся. – У мене є гроші, влада, повага… тільки дружини не вистачає.

– Думаю, для вас це не проблема, – я намагалася приховати огиду. Дружина? Не дочекаєшся, мерзотник.

– А як щодо вас… – не встиг він договорити, як Ерік-Гертруда вирішив влаштувати справжній спектакль.

Ерік почав демонстративно гучно чхати, махати віялом так, що аж фіранки в ложі ходили ходором, і постійно перепитувати скрипучим голосом:

– Що? Що він сказав? Мілено, де мої краплі для травлення?!

Це неймовірно дратувало Сайласа, заважаючи йому зосередитися на мені. Поки «тітонька» влаштовувала спектакль, Елоїза встигла повернутися. Вона була блідою. Коли Сайлас на мить відійшов покликати слугу, вона схилилася до мого вуха.

– Мілено, я бачила одного з охоронців біля кабінету. Це Марк... хлопець з мого кварталу. Ми колись разом крали хліб у порту, – прошепотіла вона швидко. – Він не видав мене, але сказав, що Сайлас наказав вбивати будь-кого, хто наблизиться до дверей без його особистого дозволу.

– Він пропустить тебе? – так само тихо запитала я.

– Так. Я колись витягла його з такої халепи, що тепер він мій довічний боржник, – задоволено кивнула вона і вмить замовкла.

Сайлас повернувся з тарілкою фруктів. Його очі підозріло звузилися.

– Про що шепочуться такі чарівні пані?

– Про те, що у вас дуже багато охорони, – усміхнулася я, не змигнувши оком. – Моя сестра каже, що ваші люди виглядають занадто серйозно. Ви чогось боїтеся, пане Хамінгу?

Він засміявся, і цей звук був схожий на хрускіт сухих гілок.

– У цьому світі, дорога Мілено, обережність – це не страх. Це запорука довголіття. Але в моєму домі вам не загрожує нічого... поки ви на моєму боці.

Він простягнув руку і накрив мою долоню своєю. Його шкіра була холодною, немов у рептилії. Я відчула, як Ерік за моєю спиною ледь не зламав підлокітник крісла.

Вечір закінчився тим, що Сайлас пообіцяв мені «особливу екскурсію» маєтком на останній день балу. Це було саме те, чого ми прагнули. Буде простіше заманити його в кабінет. Інші кімнати ми відкинули одразу, бо в них могли неочікувано зайти слуги, а ось в кабінет – тільки Сайлас.

Коли ми повернулися додому, Ерік нарешті зірвав ілюзію. Він із полегшенням розправив плечі, але обличчя залишалося зосередженим.

– Марк... цей охоронець. Ми справді можемо йому довіряти? – запитав він Елоїзу, міряючи кімнату кроками.

– Так. Він ніколи мене не зраджував, – впевнено відповіла дівчина. – Я пообіцяла йому золото і безпеку. Він допоможе нам відвернути увагу інших патрульних у потрібний момент, навіть приспати, якщо доведеться. Тільки безкоштовно він нічого робити не буде.

– Це зрозуміло. Буде йому золото, аби тільки не підвів, – сказав Ерік.

Я сіла на ліжко, відчуваючи себе абсолютно спустошеною. Ці нескінченні бали, фальшиві посмішки та розмови з цим щуром висмоктували всі сили.

– Ми впораємося. Я продовжу забирати на себе всю його увагу. Але, Еріку... не перегравай. Ти його занадто дратуєш своєю Гертрудою, він може просто захотіти здихатися тебе раніше часу.

– Воно якось саме виходить, надто вже влився в роль, – зітхнув він, сідаючи поруч і нарешті обіймаючи мене своїми справжніми, теплими руками.