Раді Вас бачити!

Мілена

Нарешті вдома. Щойно ми переступили поріг, напруга останніх годин почала повільно відпускати, залишаючи по собі лише приємну втому та щемливе відчуття маленької перемоги. Ерік зник у ванній кімнаті лише на кілька хвилин, а вийшов звідти вже собою у звичних штанах та сорочці. Бачити його без того безглуздого чепця було справжнім полегшенням.

Ми всі разом зібралися в невеликій затишній вітальні нашої кімнати. Дерек розпорядився принести чай та тістечка, хоча після вечері в Сайласа ніхто не був голодним. Проте гарячий напій допомагав зігріти руки, які все ще трохи тремтіли.

На середині столу, прямо між порцеляновими чашками та тарілкою з еклерами, лежала та сама тека. Вона виглядала майже буденно, але ми всі знали, що всередині вибухівка, здатна рознести вщент весь брудний бізнес Хамінга.

– Давайте подивимось, що там ще занотував, цей ідіот, – тихо сказав Ерік, розв’язуючи чорну стрічку.

Ми почали переглядати документи. Кожна сторінка була просякнута людським горем, цифрами та холодним розрахунком. Але на одному зі звітів ми всі завмерли.

Це був список, написаний дрібним, акуратним почерком. У графі «Вантаж» значилася кількість: «двадцять одна». А навпроти одного з пунктів стояла примітка, від якої в мене перехопило подих: «Магиня вітру низького рівня». Це була я. Він справді вів звіт кожної дівчини, яку викрав.

Весь цей список був гнівно, майже з ненавистю перекреслений жирними лініями так, що папір ледь не прорвався. А внизу, підсумовуючи цей «невдалий рейс», було виведено:

«Збитки та втрата доходу: дві тисячі золотих монет».

У кімнаті запала така тиша, що було чути лише тихе цокання годинника. Дві тисячі золотих... за наше життя. За наше право дихати й бути вільними. Для звичайної людини це були захмарні гроші, на які можна було купити цілих три маєтка або жити в розкошах до кінця днів. Сайлас оцінив нашу втечу як особисту образу своєму гаманцю.

– Дві тисячі золотих за двадцять одне життя, – прошепотіла Елоїза, міцно стискаючи чашку чаю.

Ерік стиснув кулаки так, що кісточки пальців побіліли, а на шиї напружилися жили. Його погляд був прикутий до перекресленого списку та сухих цифр у звітах.

– Ваша втеча розгнівала його. Такий статок вислизнув із рук... – він запустив пальці у волосся, болісно стискаючи коріння. – За рік він вивіз триста дівчат. Триста! Я теж винен у цьому. Я надто довіряв йому, ніколи не перевіряв... Скільки життів скалічено через мою сліпоту.

– Ти не винен, брате! – Дерек подався вперед, його голос тремтів від шоку. – Він роками носив цю маску. Ми ж росли разом... Більше жодна дівчина не постраждає від його рук. Ти зупиниш його. Назавжди.

– Він може бути не один. У справі такого масштабу зазвичай замішані десятки людей... і дуже впливових, – Ерік втомлено закрив обличчя рукою, ніби намагаючись стерти жахливі видіння.

– Це вже стане проблемою для короля, якщо він не хоче бунту, – впевнено відрізав Дерек. – Ця інформація рознесеться королівством за лічені години. Зам’яти такий скандал не вдасться нікому.

– Подивимось, – ледь чутно кинув Ерік.

– Треба відпочити перед завтрашнім днем. Ми підемо. На добраніч, – Дерек підвівся і лагідно простягнув руку притихлій Елоїзі. Вона несміливо вклала свою долоню в його, і вони мовчки вийшли з кімнати.

Кілька хвилин ми сиділи в тиші, яку порушувало лише потріскування свічок. Кожен з нас тонув у власних думках. Я могла бути однією з тих трьохсот... якби не ризикнула тоді стрибнути в океан. Що б зі мною сталося? Вечеря для скаженого перевертня? Чи безправна іграшка для утіх в чиємусь маєтку? Тілом пройшов крижаний дрижак, а серце на мить пропустило удар.

Ерік відчув цей рух. Він стрімко встав і підхопив мене з крісла і міцно притиснув до себе, ховаючи моє обличчя на своїх грудях. Я відчувала, як швидко б’ється його серце – він думав про те саме.

– Маленька… – прошепотів він, і в цьому єдиному слові було стільки болю, каяття та відчайдушної обіцянки ніколи мене не відпускати.

Він притискав мене до себе так сильно, ніби намагався вплавити у власне тіло, захистити від усього світу і тих жахливих думок, що щойно витали в кімнаті. Я чула глухий, прискорений стукіт його серця під тонкою тканиною сорочки, і цей звук поступово витісняв мій страх.

– Я нікому не дозволю завдати тобі болю. Більше ніколи, – прошепотів він мені у волосся.

Його великі долоні піднялися до мого обличчя. Він обережно обхопив мої щоки, змушуючи подивитися йому в очі. У їхній глибині лють на Сайласа повільно розчинялася, поступаючись місцем темному, бездонному почуттю. Ерік нахилився, і його губи торкнулися моїх, спочатку невагомо, але вже за мить цей поцілунок став глибшим, спраглим і відчайдушним.

Він підхопив мене на руки, не перериваючи поцілунку, і переніс на ліжко. У напівтемряві кімнати, освітленій магічними свічками, його постать здавалася ще могутнішою. Ерік почав повільно звільняти мене від шовкової сукні. Кожен розстебнутий ґудзик, кожен дотик його гарячих пальців до моєї шкіри викликав хвилю сиропної млості, що розливалася по венах.

Коли останній шар тканини зісковзнув на підлогу, він на мить завмер, милуючись мною. Його погляд повільно ковзав по моїх плечах, грудях, що важко здіймалися, та вигину стегон.

– Ти неймовірна, Мілено, – хрипко видихнув він, скидаючи власний одяг.

Він опустився на ліжко поруч, накриваючи моє тіло своїм. Ерік почав досліджувати моє тіло губами. Його поцілунки спускалися від чутливої западинки на шиї до ключиць, а потім нижче, до напружених сосків, які він пестив вологим язиком, викликаючи у мене мимовільний стогін.

Я запустила пальці в його густе волосся, притягуючи ближче, благаючи про більше. Мої ноги сплелися з його, шукаючи опори в цьому вирі відчуттів. Він діяв повільно наче хотів закарбувати в пам’яті кожен мій видих, кожне здригання.

Його рука спустилася вниз, пестячи живіт, а потім занурилася в вологу між моїми стегнами. Я вигнулася назустріч його долоні, заплющуючи очі від гострої насолоди, що почала пульсувати в самому центрі мого єства. Ерік терпляче готував мене, шепочучи на вухо слова, від яких усередині все стискалося в тугий вузол очікування.

Коли він нарешті увійшов у мене одним плавним і впевненим поштовхом, я затамувала подих. Ми на мить завмерли, насолоджуючись цією цілісністю, як наші тіла ідеально заповнюють порожнечу одне одного. Ерік почав рухатися повільно, глибоко, з такою ніжністю, що на очі навернулися сльози. Це не було просто фізичне задоволення, це було сповідання без слів, обіцянка вірності, яку він давав кожним поштовхом.

Ритм поступово прискорювався. Його дихання стало переривчастим, а руки міцно стискали мої стегна, направляючи кожен рух. Я відчувала, як напруга всередині мене зростає, досягаючи межі, за якою існує лише чисте світло. Мої нігті вп'ялися в його плечі, я вигукнула його ім'я, і в ту ж мить світ вибухнув мільйонами іскор. Ерік прискорився, роблячи кілька останніх, сильних поштовхів, і з глухим стогоном завмер, виливаючи свою силу в мене, розділяючи зі мною цей солодкий фінал.

Ми ще довго лежали в тиші, переплетені руками й ногами, поки наші серця не почали битися в унісон. Ерік ніжно цілував моє спітніле чоло, вкриваючи обличчя легкими поцілунками. У цю мить, у цій затишній кімнаті, ми були абсолютно вільні.

Ерік

Перші промені сонця обережно пробивалися крізь щілину між важкими шторами, залишаючи світлу смугу на зім’ятому простирадлі. Я лежав нерухомо, боячись навіть дихнути занадто голосно, щоб не розбити цей крихкий момент абсолютного спокою. Мілена спала, вмостившись на моєму плечі. Її дихання було рівним і теплим, а такі незвичні світлі локони, розсипалися по моїх грудях.

Я дивився на неї, і всередині все стискалося від ніжності. Минула ніч була нашою особистою перемогою над темрявою, що згущувалася навколо. Кожен її стогін, кожен дотик, кожна мить нашої відвертої близькості була моїм мовчазним зізнанням: я належу їй. Як чоловік, чиє серце вперше за багато років знайшло свій дім.

Але разом із цією ніжністю в моїй душі оселився холодний, липкий страх. Такий, якого я не відчував навіть під час найлютіших штормів.

Раніше я боявся лише за свою честь або за життя екіпажу. Тепер я боявся за неї. Думка про те, що сьогодні ввечері вона знову опиниться в радіусі досяжності Сайласа, змушувала мої руки мимоволі стискатися в кулаки. Він небезпечний та непередбачуваний. І те, що я сам штовхаю її в це лігво, змушуючи грати роль наживки, отруювало мене зсередини.

Чи варта справедливість такого ризику? Чи варті ті триста скалічених життів однієї її сльози? Моя честь відповідала «так», але чоловік у мені хотів просто зараз підхопити її на руки, винести з цього будинку і скакати до самого океану, щоб назавжди зникнути на нашому острові.

Я обережно відвів пасмо волосся з її обличчя. Вона така тендітна на вигляд, але я знав, яка незламна воля ховається за цією красою. Вона ризикувала собою заради інших, заради нас. І це робило моє кохання до неї ще сильніше.

Сьогодні був вирішальний день. День, коли «тітонька Гертруда» мала бути максимально переконливою, а Ерік Холдер – максимально холоднокровним. Я не мав права на помилку. Бо ціною моєї помилки тепер було не просто моє життя, а наше майбутнє.

Мілена ледь помітно ворухнулася уві сні, міцніше притискаючись до мене, і я заплющив очі, намагаючись запам'ятати цей запах – суміш її шкіри та квіткового мила, перш ніж знову одягнути маску, спідниці та піти назустріч нашому спільному ворогу.