Раді Вас бачити!

Ерік

Щойно двері зали зачинилися за нашими спинами, «стареча» слабкість тітоньки Гертруди випарувалася, як ранковий туман. Елоїза тягнула мене за руку з дивовижною спритністю, ведучи бічними коридорами, які вона вивчила за ці дні краще за власну кімнату. Варти тут, на диво, не було. План поки працює бездоганно.

Ми проскочили повз Марка, той лише ледь помітно кивнув, притримуючи свого «сонного» напарника, який уже пускав слину на підлогу. Елоїза спритно відімкнула двері кабінету і шмигнула всередину, я заскочив слідом.

– Давай, швидше! – прошепотіла вона, уже витягуючи з просторової сумки, захованої в складках її сукні, мій одяг.

Елоїза миттю вийшла з кабінету, щоб не заважати. Я зірвав із себе це кляте старече лахміття та артефакт, відчуваючи, як магічна ілюзія розпадається, повертаючи мені моє справжнє тіло. Я з насолодою вліз у звичні штани та сорочку, затягнув пасок із кинжалом і перевірив, чи легко виходить лезо з піхов.

В кабінеті панувала важка темрява, яку лише зрідка розрізали спалахи блискавок за вікном. Я вибрав масивне крісло з високою спинкою в самому кутку, де тінь була найгустішою, і сів. Кожна хвилина очікування здавалася тортурами. Я чув, як серце б’ється об ребра, наче загнаний звір, що готується до стрибка. Нарешті почулося клацання замка.

Вони увійшли. Сайлас і Мілена.

Я спостерігав із темряви, як цей виродок скидає камзол, як він тягнеться до моєї жінки своїми брудними руками. Моя долоня стиснула руків’я ножа так, що пальці затерпли. Сайлас розпинався про свої скарби, про те, що Мілена тепер належить йому. Більше я чекати не міг.

– А мені здається, Сайласе, що ти надто самовпевнений для звичайного работорговця, – мій голос прозвучав низько і холодно, перекриваючи шум дощу.

Я повільно підвівся, і в світлі чергової блискавки Сайлас побачив мене. Він відсахнувся, наче від привида, його обличчя витягнулося, а очі наповнилися тваринним жахом.

– Ерік?! – вигукнув він, задкуючи до дверей і гарячково обмацуючи стіну. – Як ти… Охорона!

– Охорона тебе не почує, – відрізав я, виходячи на середину кімнати.

Я бачив, як Мілена миттєво відскочила в куток. Її руки зробили ледь помітний рух у повітрі. Вона застосувала свою силу, щоб створити звуковий коридор. Зараз кожне слово, сказане в цьому кабінеті, гриміло на весь маєток, відлунюючи в кожній залі, прямо у вуха короля та гостей. Сайлас цього не знав. Він бачив лише мене.

– Ти прийшов померти, Холдер? – Сайлас раптом оскалився, намагаючись повернути собі впевненість. – Дуже вдало ти з’явився! Внизу якраз повно королівських гвардійців, які залюбки відправлять тебе на страту за мій перший же поклик!

– Мене звинуватили в контрабанді, якою насправді займався ти. Ти підставив мене, Сайласе. Чому? Невже дружба для тебе нічого не вартувала? – я зробив крок ближче, провокуючи його, але наступні його слова мене просто приголомшили, від чого я на мить закляк на місці.

– Дружба? – Сайлас пирхнув і зайшовся істеричним, майже божевільним сміхом. – Я все життя ненавидів тебе! Ти завжди був таким правильним, таким благородним. Тобі пощастило народитися в заможній родині, ще й мати магію від природи. А у мене навіть власного дому не було. Ти не уявляєш, як принизливо було отримувати подачки від твоєї родини! У тебе все було з пелюшок, а я залишався лише сином слуги!

– Що ти несеш? Які подачки? Мої батьки вважали тебе сином! – закипів я, ледь стримуючись, щоб не знести йому голову одним ударом. – Вони дали тобі все, що мали ми з Дереком. Ніхто ніколи навіть поглядом не принизив ні тебе, ні твого батька. Ти жив з нами на рівних, Сайласе! Мій батько тяжко працював, щоб стати тим, кого ти називаєш «заможним». А твої звинувачення щодо магії взагалі звучать абсурдно! Ти ідіот! У тебе були гроші, влада, я віддав тобі частину свого флоту під управління! Чого тобі ще було мало?

– Ми ніколи не були рівними! – просичав він, і його обличчя перекосило від старої образи. – У тебе було ім’я та повага, а я залишався лише твоєю тінню. Мене така перспектива не влаштовувала. Я хотів стати найбагатшим у Зордарі, а ти заважав мені своїми «моральними принципами».

Він почав самовдоволено скалити зуби, відчуваючи себе господарем ситуації.

– Кожна дівчина, яку я продав, приносила мені більше золота, ніж ти бачив за все життя. Триста життів? Ха! Я б продав і тисячу, аби купити собі місце вище за інших! Ти був лише пішаком, Еріку. Інструментом, який я використав і викинув на смітник.

Він підійшов ближче, дихаючи злістю.

– Це я повідомив патрулю про дівчат на твоєму кораблі. Я особисто заплатив людям, щоб вони свідчили проти тебе. І поки ти десь ховався як щур, я будував свою імперію. І знаєш що? Король зараз там, внизу, п’є моє вино і скоро підпише документи на монополію. Я переміг, Еріку! А ти тепер ніхто. Без п’яти хвилин мрець.

Він не помітив моєї гіркої посмішки. Сповідь була повною. Кожне слово про зраду, підкуп, продаж людей і ненависть пролунало на весь палац.

– Помиляєшся, «друже». Ти щойно підписав смертний вирок собі, а не мені, – тихо промовив я.

– Смертний вирок? Мені? – він знову засміявся. – У цій кімнаті лише ти, я і ця дівка, яка дуже скоро стане моєю особистою рабинею для втіх.

Він ще не чув, як за дверима кабінету раптово завмерла музика. Він не знав, що король щойно поставив келих і повільно підвівся з трону, слухаючи його голос, що лунав прямо зі стелі. Він не бачив, як Дерек передав Його Величності справжні звіти, і як монарх дав знак брати Сайласа під варту.

– Я тобі язика відріжу за такі слова у бік моєї нареченої! – прогарчав я, стискаючи кулаки.

– Нареченої? – він ошелешено подивився на Мілену, і на мить його обличчя перекосило від люті. – Ах ти ж шльонд…

Він не встиг договорити. Мій кулак з хрускотом врізався йому в щелепу, ламаючи кістку. Сайлас не встояв на ногах і важким мішком завалився на підлогу. Тупіт чобіт за дверима посилився, і вони відчинилися тієї ж миті. На порозі стояла королівська гвардія з оголеними мечами.

– Сайлас Хамінг, ви заарештовані за наказом Його Величності короля Дерека Зордара за работоргівлю, хабарництво та наклеп! – пролунав грізний голос головного вартового.

Сайлас зблід, це було видно навіть у напівтемряві кабінету. Він, очевидно, не збирався здаватися і стрімко кинувся до вікна, але не встиг… Я прикликав магію, щоб приморозити його ноги до підлоги. Крижана вода миттєво обплутала його ступні та щиколотки. Мілена також не розгубилася: вона ущільнила лід своїм вітром для надійності. Наші магії сплелися в одне ціле, кружляючи в танці, створюючи ще товстішу кригу.

Сайлас відчайдушно намагався витягти ноги, але марно. Він загарчав, як скажений звір, кидаючи прокльони в наш бік, поки варта заковувала його руки в кайдани. Як тільки вони закінчили свою роботу, ми зупинили потік магії. Крига розсипалася крихітними уламками, які залишилися лежати купкою під його ногами.

– Добре спрацьовано, пане Холдер! – пролунав владний голос короля, який увійшов до кабінету. – Випередили мене на кілька хвилин.

– Ваша Величносте… – я розгублено подивився на нього, не знаючи, що й сказати. Про що це він?

– Закарію, кинь у «вельмишановного пана» Хамінга паралізуюче закляття. Йому буде корисно послухати нашу розмову перед стратою, – звернувся він до високо чоловіка, з дуже грізним обличчям, який стояв поруч.

В ту ж мить із рук мага полетіло невелике біле сяйво, влучаючи прямо в груди Сайласа. Той не встиг навіть рота відкрити й залишився стояти нерухомо. Лише очі видавали всі його емоції, а їх було багато: від жаху та нерозуміння до пекучої ненависті.

Король пройшов углиб кабінету та сів у крісло за столом. Маг, який кинув закляття, запалив усі магічні світильники. Від несподівано яскравого світла довелося прижмуритися, бо ми надто довго перебували в темряві.

Мілена підійшла ближче до мене та взяла мене за руку. Вона була бліда та перелякана, бо невідомо, що саме задумав король.

– Сідайте. Розмова буде довгою, – звернувся він до нас. Ми зробили те, що наказав монарх, і сіли на диван неподалік. Мілена притиснулася до мене, наче перелякане кошеня. Я міцно стис її долоню, підтримуючи.

До кабінету увійшов Дерек із документами Сайласа, а за ним ішла Елоїза, опустивши погляд донизу. Було видно, що дівчина тремтить.

– Ви також сідайте. Думаю, ви всі втомилися. Перепочинок не завадить, – на цей раз він звернувся до мого брата та Елоїзи.

Хвилину король мовчки дивився на нас, ніби вивчаючи, потім ледь усміхнувся та заговорив:

– Пане Холдере, розкажіть, будь ласка, все від самого початку. З того дня, як Вас звинуватили у работоргівлі, – попросив король, зручніше вмостившись у кріслі.

– Більше трьох місяців тому я отримав повідомлення, що мій корабель зупинив королівській патруль. На ньому знайшли дівчат, яких мали переправити до королівства перевертнів – Азару. Мене зробили винним у тому, чого я не робив, але всі документи та «свідчення» людей вказували на мене. Я розумів, що виправдатися мені не дадуть, тому на деякий час зник, щоб підготувати план і викрити справжнього злочинця. Я переховувався на безлюдному острові два місяці, поки на мій берег не викинуло ледь живу дівчину. Вона була вся в побоях та з вогнепальною раною на плечі. Мені вдалося її врятувати, – я зупинився та поглянув на Мілену. Вона ніжно мені усміхнулася. Король це помітив, але промовчав, чекаючи продовження. – Коли вона отямилася, то виявилося, що вона – одна з викрадених дівчат із корабля Сайласа. Їй вдалося врятувати інших дівчат, ризикуючи власним життям. Вона стрибнула за борт, намагаючись врятувати і себе. Мілена – магиня вітру, вона з останніх сил створила повітряний купол, завдяки якому вижила, і її винесло на берег мого острова.

Король здивовано подивився на мою супутницю.

– Ви та сама дівчина? – звернувся він до неї.

– Так, Ваша Величносте, – тихо відповіла вона.

– Як Вам вдалося врятувати інших? – зацікавлено запитав він.

– Ми відпливли не надто далеко, тому я вирішила скористатися аварійним човном. Елоїза відкрила замок у трюмі та ми проникли на палубу. Я відволікала екіпаж, поки дівчата скинули човен у воду та швидко в ньому розмістилися. Сама я не встигла до них доєднатися. Щоб заховати втікачок, я прикликала вітер, і човен відплив подалі від очей матросів, – відповіла Мілена, дедалі сильніше стискаючи мою руку.

Сайлас кидав у бік Мілени справжні блискавки з очей. Його тіло дрібно тремтіло від стримуваного гніву – тепер він знав, хто саме завдав йому таких збитків.

– Я підкорений Вашою сміливістю та самопожертвою, пані Мілено, – з щирим захватом у голосі промовив король. – Що було далі, пане Холдер?

І я розповів усю правду – мені більше не було чого приховувати. Розповів про унікальність Мілени, про наші тренування та про те, як саме ми втілювали план із розкриття Сайласа. Розмова була дуже довгою. Король увесь час мовчав, уважно слухаючи та іноді кидаючи погляди то на Сайласа, то на всю нашу «родинну команду».

– То це Ви були тією смішною бабцею? – раптом голосно та щиро засміявся король. – Це просто неперевершено!

– Я готовий понести відповідальність за використання артефакту ілюзії. Я знаю, що він під забороною, але іншого виходу в нас не було, – зі усією серйозністю сказав я. Якщо за це мені світить арешт, я прийму його з гідністю.

– Я Вас розумію. На Вашому місці я вчинив би так само. Ніякої відповідальності Ви нести не будете, але мені доведеться його конфіскувати, – промовив король.

– З превеликим задоволенням віддам його Вам. Ілюзій з мене досить, на все життя вистачило, – усміхнувся я, нарешті розслабляючись. Мілена також трохи послабила хватку, хоча синці на моїх руках, здається, таки залишаться. Дерек поруч полегшено видихнув.

Король знову розсміявся.

– Навіть не уявляю, що Ви пережили в образі старої пані! – весело вигукнув він, а потім в одну мить знову став серйозним. – Я хочу перед вами вибачитися.

Я шоковано дивився на нього, не розуміючи, за що саме монарх збирається просити вибачення.

– Наказ на Ваш арешт підписав мій батько. Він зробив це, не надто замислюючись, бо всіма думками вже був у іншому світі, куди збирався потрапити за допомогою просторового мага, якого змусив прибути з самого Аменд'аля. Мені доповіли про знайдених дівчат та Вашу нібито провину, але щось не давало мені в це повірити. Надто все було легко. Проте, поки я не прийняв трон, я не міг нічого вдіяти – принц не має справжньої влади, як виявилося, – він сумно усміхнувся кутиком рота. – Як тільки пройшла коронація, я знайшов вірних мені людей, які почали слідкувати за Вашим колишнім напарником. Мене зацікавило надто швидке збагачення цього «пана». Слідкувати за ним почали ретельно. Два дні тому ми схопили декого під прізвиськом «Граф», який завантажував викрадених дівчат на корабель у ящиках з рибою…

Король замовк, пильно спостерігаючи за реакцією Сайласа. Той зблід ще більше – якби не ледь помітні рухи очей, його можна було б сплутати з мерцем. Мілена здригнулася всім тілом від почутого. Я швидко притягнув її до себе і поцілував у волосся, намагаючись заспокоїти.

– Так-так, Ваш помічник був дуже відвертим і розповів багато цікавого, – продовжував король, звертаючись до заціпенілого Сайласа. – Він уже мертвий, якщо Вас це цікавить. Як і інші, хто був замішаний у цьому бруді. Моя рада сьогодні стала на кілька людей меншою.

Король Зордар перевів задоволений погляд на нас. Було очевидно: він щиро радий, що нарешті позбувся нечесних радників, які роками плели інтриги за спиною корони.

– Я погодився прийняти запрошення на цей прийом лише для того, щоб особисто схопити цього покидька. Я тягнув час, бо мені було цікаво, що саме він запропонує мені перед тим, як я відправлю його до предків. Потім мене зацікавила поведінка вашої родини, а особливо пані Мілени. Вона зовсім не схожа на аморальну дівчину, яка вішалася б на шию таким слимакам, тож я почав слідкувати за нею. Я дійсно в захваті від вашого плану. Це зізнання на весь маєток було незабутнім! Схиляю голову перед силою Вашої магії, пані, – він і справді шанобливо схилив голову перед Міленою. Дівчина голосно проковтнула грудку в горлі та зніяковіло прокашлялася.

– Дякую, Ваша Величносте. Мені дуже приємно це чути, – сказала Мілена вже впевненіше. Вона почала заспокоюватися, остаточно зрозумівши, що король на нашому боці. – Чи зможете Ви повернути викрадених дівчат з Азару?

– Це буде складно і не надто швидко. Завтра я зберу всіх королів нашого континенту, щоб переконати їх розірвати будь-які дипломатичні та торговельні відносини з Азаром, поки дівчат не повернуть, – серйозно відповів монарх. – Ваш флот, пане Холдере, поки що залишиться без роботи. Але у мене є для Вас інша пропозиція, яка допоможе перекрити збитки.

Король знову зробив паузу, пильно вивчаючи мою реакцію. Я тримався спокійно. Мене не надто засмутила зупинка торгівлі, адже я й сам збирався відмовитися від співпраці з тими монстрами. Проте пропозиція короля мене заінтригувала.

– Я пропоную Вам місце у моїй раді. Я хочу, щоб поруч зі мною були чесні та самовіддані люди, які працюватимуть на благо народу, а не заради власної наживи. Тим паче, вільні місця якраз з’явилися, – усміхнувся король. У мене ж від почутого просто відняло мову. – Я дам Вам час на роздуми.

– Вибачте, Ваша Величносте… У мене є ще питання, – несміливо втрутилася Мілена.

– Так, звісно, запитуйте, – лагідно дозволив він.

– Король перевертнів має сотню наложниць… Я сумніваюся, що він погодиться відпустити дівчат добровільно. Що робити у такому разі? – запитала Мілена, уважно дивлячись королю в очі.

– Скажімо так, з неофіційних джерел мені відомо, що йому залишилось недовго протирати трон. Багато перевертнів не згодні з його жорстокою політикою. Як тільки ми припинимо з ними будь-які відносини, там спалахне бунт. Дівчат обов’язково повернуть, коли владу захопить хтось більш розсудливий, – відповів він. – А для Вас, пані, у мене також є пропозиція.

– Яка саме? – брови Мілени здивовано полізли вгору.

– Коли дівчат повернуть, їм потрібно буде десь жити. Їм знадобиться психологічна допомога та дах над головою. Цей покидьок викрадав самотніх дівчат, сиріт, дрібних злодюжок – тих, кого ніхто не кинувся б шукати. Тому я хочу конфіскувати цей маєток і створити тут безкоштовний притулок для всіх постраждалих. Інші будинки співучасників теж будуть перебудовані для нужденних, але я пропоную Вам очолити саме цей притулок. Ви краще за інших розумієте цих нещасних, тому я хочу, щоб Ви піклувалися про них.

Король замовк, очікуючи на відповідь. Сайлас після цих слів покрився червоними плямами – така перспектива явно йому не сподобалася. Втім, його думка вже нікого не цікавила. Мертвим розкішні маєтки не потрібні.

– Я навіть не знаю… Це така відповідальність. Боюся, що не впораюся, – тремтячим голосом промовила Мілена. Вона подивилася на мене, шукаючи підтримки. Я ніжно усміхнувся їй і ледь кивнув, даючи зрозуміти, що вірю в неї.

– Ви ж будете не одна. Запропонуйте іншим дівчатам, які втекли з Вами, допомагати в цій справі. У них буде свій дім і пристойна зарплата. Їм більше не доведеться виживати на вулицях, – продовжував переконувати король.

У цей момент збоку почувся схлип. Усі повернули голови до Елоїзи. Дівчина ледь стримувала сльози, її плечі здригалися від тихої істерики.

– Щось не так, дитино? – схвильовано запитав король. Дерек обережно обійняв Елоїзу за плечі, намагаючись заспокоїти.

– Вибачте… просто емоції взяли гору, – вона витерла обличчя. – Я – одна з тих дівчат, про яких Ви говорите. Я все життя провела на вулиці, крала, щоб просто не померти з голоду. Я ніколи не думала, що хтось колись допоможе таким, як я. Спочатку мені допомогла Мілена, визволивши з того корабля, потім пан Ерік запропонував навчання, щоб я могла змінити життя… А тепер Ви. Ви дали мені надію, що мені більше не доведеться блукати вулицями. У мене буде дім! Дякую Вам! – вона все ж таки не витримала і гірко розплакалася.

Бідне дитя… Тільки зараз я по-справжньому усвідомив, крізь яке пекло їй довелося пройти.

– Це я вам дякую за те, що допомогли зупинити це божевілля, – щиро усміхнувся король. – Я хочу нагородити вашу четвірку за подвиг. Виконаю по одному бажанню кожного. Будь-яке. Кажіть, чого бажаєте.