Раді Вас бачити!

Темпсі.

Чесно кажучи, я очікував, що Марі вб’є мене за те, що через мене ми втратили такий важливий артефакт. Я й сам не міг пояснити, навіщо це зробив. Ніби чиясь воля підштовхнула мене до цього. Воля мого Володаря.

Я вийшов із печери слідом за Любомиром. Хлопець сказав, що пішов до вітру, та чомусь замість ближніх кущів рушив стежиною, яка вела в долину, де мешкав Ріхард. Мені це здалося підозрілим. Як і те, що він надто легко погодився на обряд із власною кров’ю й майже не протестував. Я знав, що Марі змінила про нього думку, та й мені не варто було забувати, що саме він врятував мене від жорстокої розправи, яку збирався вчинити чаклун. Але чомусь я все одно йому не довіряв. Можливо, я ставився до нього надто суворо, проте інакше не міг. Життя навчило мене, що люди майже ніколи не змінюються. Так, я міг помилятися, але частіше за все був правий.

Я дивився услід Любомиру, і мені це дуже не подобалося. Треба було піти за ним, а то ще накоїть лиха або знову змія вкусить. Та щойно я ступив крок, як нестерпний біль скрутив усе тіло. Мій колишній господар, схоже, таки зміг якось віднайти мене в цьому світі й тепер постійно нагадував про себе. Коли біль трохи вщух, я відчув, як щось тепле стікає по руці. Кров. Тавро знову почало кровити.

Я дивився на це й не міг повірити. Нам необхідно було поспішати. Якщо ми затримаємося з ритуалом, хто знає, чи зможу я встояти й не підпасти під волю Гіварда.

– Що це? — голос Тевіна змусив мене здригнутися.

Я швидко опустив рукав сорочки, намагаючись прикрити ганебне тавро. Хлопець обережно взяв мою руку й припав вустами до пальців, якими стікала кров. Він жадібно злизав її.

– Твоя кров… — мрійливо всміхнувшись, прошепотів він. — Вона не така, як в інших. Вона надзвичайна.

– Це тому, що я мертвий, – відповів я.

– Ні! — надто швидко заперечив вампір. — Вона жива, як і ти. Але з нею щось не так. Ніби в ній є щось таке, чого навіть я не можу зрозуміти.

Нашу розмову перервав зляканий крик Любомира. Ми обоє кинулися до нього, проте було вже запізно — хлопець зник, наче крізь землю провалився.

– Ну от, — роздратовано прошепотів я. — Схоже, нам знову доведеться його рятувати. Цікаво, в яку халепу він вліз цього разу?

Очі Тевіна наповнилися тривогою. Він швидко озирнувся й вказав рукою на сусідні кущі.

– Здається, його поволокли он туди, – сказав він.

Я подивився туди, куди він вказував, і зрозумів, що Тевін не помилявся. У тому напрямку кущі були прим’яті, а гілки поламані. Найдивніше ж було те, що листя навколо сяяло, ніби хтось посипав його блискучою пудрою. Я обережно торкнувся листя — блискітки залишилися на пальцях. Вони змішалися з кров’ю й мали зачаровуючий вигляд. Мене огорнув ніжний аромат кави й лісових квітів. Так пахла моя Елайна. Серце болісно стиснулося в грудях.

Сам не розуміючи, що роблю, я поліз у кущі. Розум ніби затуманився. Я хотів лише одного — знайти джерело цього божественного аромату.

Раптом Тевін схопив мене за руку, що страшенно розлютило мене. У ту мить я його просто ненавидів. Я розмахнувся, намагаючись ударити, але він спритно перехопив мою руку й заломив її за спину. Різкий біль миттєво привів мене до тями.

Він дивився на мене так, ніби роздумував, кусати чи ні. Я спробував вирватися — марно. Він був неймовірно сильним.

– Що в біса коїться? — нарешті спитав я, коли туман перед очима трохи розвіявся.

Тевін усміхнувся й відповів:

– Це веселкова бестія.

– Що? — щиро здивувався я.

Посмішка вампіра стала ще ширшою.

– Веселкова бестія, або, як ми їх ще називаємо, дикунка. Це вона викрала Любомира.

– Навіщо? — не розумів я.

– Для продовження роду. Коли веселкові бестії відчувають, що готові до парування, вони викрадають дуже вродливого чоловіка. Спарюються з ним, а коли дізнаються, що вагітні, — вбивають, – терпляче пояснив Тевін.

– Малоприємна перспектива, — пробурмотів я. — А що це за блискітки?

– Так вона позначає територію.

– Вона що, по-маленьку ходить блискітками? — скривився я від огиди й швидко витер руку об і без того брудні штани.

Тевін весело розсміявся.

– Звісно, ні. У неї на кінчиках пальців є спеціальні залози, що виділяють цей блиск. Для кожного він пахне тим, що йому найприємніше.

– Чому ж на тебе це не подіяло? — запитав я. Мені було соромно за свою поведінку.

– Тому що мені подобаються чоловіки, от і все, – відповів він.

– А як же Любомир? Він же, либонь, такий, як ти?

– Вона схопила його й силою поволокла до свого лігва. Повертайся до Марі, а я піду за ним.

Тевін уже збирався йти, та я зупинив його.

– Зачекай. Ти повертайся, а піду я. Я маю віддати йому борг.

Вампір окинув мене зневажливим поглядом і похитав головою.

– Ні. Вона тебе зачарує. Якщо її чари так сильно діють на тебе з такої відстані, то уяви, як це вплине, коли ти опинишся в її лігві. Повертайся до Марі. Я знайду Любомира й приведу назад. Не хвилюйся, — швидко заспокоїв він мене. — Насправді бестія дуже ляклива. Вона налякається, коли зрозуміє, що її чари на мене не діють.

– Я дуже на це сподіваюся, — вкрай неохоче погодився я.