Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Марі. 




Мене оточувала Темрява та Ніщо. Справжнє, первісне Ніщо, що існувало задовго до того, як із нього народилося сонце і спалахнули перші промені світла.


Я навіть гадки не мала, скільки часу провела тут, у цій в'язниці, до якої мене ув'язнив ритуал. Та й про який час могла йти мова, коли в цій Порожнечі його просто не існувало? Єдине, що могло тут існувати, — це вічність.


Вічність, пливучи течією якої, я могла лише тішити себе спогадами. Я згадувала тих, кого залишила в тому світі. Згадувала того, заради кого зважилася на цей крок. У якусь мить я почала забувати власне ім'я. Мені стало здаватися, що я сама поступово стаю тим Ніщо.


Та в мене була мета. Усім своїм єством я прагнула її досягти. Згадуючи все, через що мені довелося пройти, я чіплялася за ці спогади. Вони надавали мені надзвичайних сил і ставали невидимою ниткою надії, здатною витягти мене з Темряви.


Спогади про велике кохання, його жорстокі реалії та мрії про світле майбутнє підтримували мій дух і не давали остаточно розчинитися в тому Ніщо.


Здавалося, що минула ціла вічність, коли я побачила щось схоже на маленьку зірку. А потім — ще одну. Простягнувши руку, я всім серцем побажала до них дотягнутися. Чим сильнішим ставало моє бажання, тим ближче я до них наближалася. Придивившись уважніше, я зрозуміла, що це зовсім не зірки.


Двоє хлопців мовчки дрейфували в безмежній темряві, такі ж загублені, як і я. 


Тривога стиснула серце. Хлопці не звертали на мене жодної уваги.


— Невже мене вже поглинуло? — промайнуло в голові.


Простягнувши руки, я спробувала до них доторкнутися. Щойно мої пальці зімкнулися на їхніх долонях, у темряві спалахнув тонкий промінчик світла. Ледь помітний, майже примарний, але його вистачило, щоб вказати мені шлях. Шлях, що вів назовні з цієї в'язниці.


Не вагаючись ані миті, я рушила за ним, міцно стискаючи руки хлопців у своїх.


Спалахнуло яскраве світло, розсіюючи темряву. Переді мною постав зовсім незнайомий світ. Це було дивовижно. І водночас боляче.


Ми опинилися посеред лісу, сповненого сотнями найрізноманітніших звуків, що зливалися в один суцільний гомін.




Рудоволосий нарешті прийшов до тями. Поглянувши на нього, я завмерла на мить.


Він був вродливим. Не тією м'якою красою, що викликає бажання захищати, а іншою — гострою, небезпечною. Його обличчя вирізняли чіткі вилиці, прямий ніс і різкі риси, які надавали йому майже хижого вигляду. Бліда шкіра різко контрастувала з розпатланим мідно-рудим волоссям, а блакитні очі нагадували зимове небо перед бурею — холодне, безжальне й водночас дивовижно прекрасне.


Навіть зараз, коли юнак перебував у жалюгідному стані, від нього віяло силою.


Його тіло було вкрите безліччю порізів, з яких ще сочилася кров. Синці темніли на шкірі багряно-синюшними плямами, а рука, яку я стискала, здавалася вивихнутою. Та попри це він не виглядав зламаним. Навпаки — здавалося, ніби в ньому дрімав звір, готовий будь-якої миті підвестися на ноги.


— Я знаю тебе. Про тебе мені розповіли Богині Долі, — промовив він.


Повернувшись до нього, я легко торкнулася його щоки. Покликавши свою силу, я дозволила їй наповнити його тіло зціленням.


— Можливо, моє ім'я Маріанна, — відповіла я.


Відчувши зміни, юнак здивовано оглянув себе, а тоді підняв на мене погляд.


— Це моя сила. А можливо, й прокляття. Та зараз — це мій подарунок тобі, — тихо промовила я.


Другий юнак, стрункий, мов молода береза, розгублено озирнувся навколо, щось пискнув і раптом знепритомнів.


Рудоволосий здивовано подивився на нього.


— Він теж прийшов допомогти тобі? — розгублено запитав він.


— Так. Але, гадаю, з ним нам буде непросто, — відповіла я.


На губах юнака майнула ледь помітна усмішка.


— Мене звати Темпсі. Ти являлася мені у видіннях. Тому я прийшов.


— Отже, ти допоможеш мені? — різко запитала я.


— Так. Якщо ти допоможеш мені, — відповів Темпсі.


Після цих слів ми обоє схилилися над хлопцем, який так і не прийшов до тями.

Далі буде...

Олесь Король
Серце Темряви

Зміст книги: 1 розділ

Спочатку:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!