Раді Вас бачити!

Марі.

Я йшла за слідом магії аж до палацу чаклуна. Це забрало чимало часу й сильно виснажило мене, тому, проникнувши на його подвір’я, я вирішила трохи перепочити в надійному, непримітному сховку.

За якийсь час я почула шум і з укриття побачила, як двоє хлопців швидко вбігли до сараю. Одним був Любомир, а другого я бачила вперше — високий, тендітний юнак з надзвичайно блідою шкірою й чорним хвилястим волоссям.

«Вампір? Дуже схоже на те. Але де ж тоді Темпсі?» — подумала я.

Я вже хотіла вийти до них, та голоси сердитих вартових, що швидко наближалися, змусили мене завмерти. Хлопці миттю кинулися в купу соломи — якраз з того боку, де ховалася я.

Одразу за ними до сараю увірвалися озброєні мечами й бойовими сокирами чоловіки. Вони почали обшукувати приміщення, але, на наше щастя, досить недбало. Я полегшено зітхнула, коли вони нарешті вийшли. Уже збиралася показатися, як раптом хлопці почали цілуватися. Це так мене здивувало, що я мимоволі затрималася.

«Ну що ж… нехай трохи побавляться», — подумала я. Але коли вони зайшли, на мою думку, надто далеко, я вирішила втрутитися. До того ж мене дедалі сильніше непокоїла доля Темпсі.

При моєму появі хлопці миттєво відскочили один від одного й схопилися на ноги.

— Еее… Марі? — тільки й зміг вимовити Любомир, сором’язливо витираючи губи.

— Так, це я! А кого ти очікував побачити — Діву Марію? — різко відповіла я, взявшись руками за боки й суворо дивлячись йому в очі. — Де Темпсі? І хто цей вампір?

Чорноволосий хлопець чемно схилився передо мною у ввічливому поклоні.

— Я Тевін, до ваших послуг, прекрасна пані, — промовив він приємним, дзвінким голосом. — Ваші чоловіки врятували мене від страшної смерті. Тепер я їхній боржник.

«Мої чоловіки? Що за нісенітниця?»

— Де Темпсі? — не стрималася я.

— Він не встиг утекти, — тихо відповів Любомир.

— Що? Ти його там покинув?! Як ти міг? — вигукнула я з сумом і відчаєм.

— Прекрасна пані, ваш чоловік виявився надзвичайно шляхетним. Він пожертвував своєю свободою, а можливо, й власним життям, заради нашого порятунку, — спробував прояснити ситуацію Тевін.

Різкий біль у низу живота змусив мене скривитися. Я обхопила живіт руками, згинаючись навпіл.

— Темпсі не мій чоловік… — прошепотіла я крізь зуби. — Але ми обов’язково повернемося за ним.

**Розділ 8.**

**Марі.**

Я знову відчула той дивний, знайомий біль — так моя дитина намагалася мене про щось попередити.

«Боже, чому це так боляче… Було б значно простіше, якби ти просто говорила мені подумки», — пронеслося в голові.

Я сіла просто на землю й почала глибоко, повільно дихати, намагаючись заспокоїтись.

— Марі, тобі знову погано? — знервовано запитав Любомир.

— Все гаразд. Зараз я зберуся з силами, і ми повернемося по Темпсі, — відповіла я, підіймаючи на нього погляд.

Він присів поруч і ніжно погладив мене по плечах.

— Може, не варто так поспішати? Ти бліда, наче сніг.

— Люба, цей біль — не від поганого самопочуття. Це попередження. І здається, ми зараз у значно кращій ситуації, ніж Темпсі.

Хлопець здивовано звів брови.

— Чому ти називаєш мене жіночим ім’ям?

Я моргнула, не відразу зрозумівши.

— У нас так не називають жінок? Вибач, якщо тебе це образило, — сказала я.

— Добре, розумію… але все ж.

— Я просто скоротила «Любомир», як ви мене називаєте Марі, хоча моє повне ім’я — Маріанна. Я не думала, що це може тебе зачепити.

— Та нормально, хоч казанком називай, аби в піч не пхала, — відмахнувся Любомир, намагаючись звести все на жарт.

Але я помітила, як йому неприємно. Тож для себе я вирішила, що більше ніколи так його не називатиму.

Хлопець постояв кілька хвилин осторонь, потім повернувся й рішуче промовив:

— Ну то як? Як будемо визволяти Темпсі? Те вікно, через яке ми втікали, мабуть, уже залатали. Та й навряд чи його тримають в тій самій камері.

— Слушно кажеш, — підтримав його Тевін. — У мене є одна ідея.

— Яка? — зацікавлено запитала я.

Любомир теж поглянув на вампіра.

— Ну, Тевіне, що за ідея?

— Я дещо вкрав у Ріхарда. Хотів позбавити його сили — саме за це він мене й ув’язнив. І ця річ може нам допомогти, — спокійно відповів хлопець.

— Тевіне, я правильно зрозуміла, що тебе звати саме так? — уточнила я.

Дочекавшись його кивка, продовжила:

— Поясни, що саме ти вкрав, як це зробив і яким чином це може нам допомогти?