Раді Вас бачити!

Темпсі

— Облиш його, Марі. Нехай залишається, — м’яко промовив я й змовницьки підморгнув. — Якщо він хоче стати вечерею для вовкулаків, то це його право.

Дівчина неохоче відступила. Любомир переводив недовірявий погляд то на мене, то на неї. Його праве око нервово сіпалося.

— Не потрібно мене лякати… — прошипів він, наче кіт, якого відтягнули за хвіст від миски зі сметаною.

— Тебе ніхто не лякає, — спокійно відповів я. — У кращому випадку ти станеш для них забавкою. Ти навіть не уявляєш, що вони з тобою робитимуть. Прив’яжуть до стовпа й ґвалтуватимуть усім плем’ям по черзі.

Схоже, ці слова його не надто налякали. Хлопець погордливо хмикнув і подивився на мене знизу вверх — він був нищий за мене на цілу голову.

— Звідки ти знаєш такі деталі? Напевно, з власного досвіду? — глузливо запитав Любомир і зневажливо посміхнувся.

Гаряча хвиля люті вдарила мені в обличчя. Я вже був готовий накинутися на нього, але згадав про Марі. Для неї цей хлопець чомусь був важливим. Я не міг дозволити, щоб вона наражалася на небезпеку через такого.

— Так… — ледь чутно відповів я. — З власного досвіду.

Тремтячими пальцями я розв’язав мотузки на рясі, стягнув її й повернувся спиною. Я знав, який вона має вигляд після знайомства з батогами вовкулаків і лісовиків. І не помилився.

Любомир зблід. На мить запанувала мертва тиша. А за мить він перший вискочив у відчинені Марі двері. Ми з нею швидко переглянулися й поспішили за ним.

Охоронець, побачивши нас, голосно зареготав. Його погляд був каламутним від зілля, яке він палив. Він тицьнув у наш бік пальцем.

— Ельфи… Ги-ги… А раніше мені тільки зелені бісики ввижалися. Йди-но сюди, білявко, поцілуй мене, — звернувся він до Любомира.

— Боже, що вони курять, щоб сплутати хлопця з дівчиною? — прошепотіла Марі.

Я лише стенув плечима.

Вовкулак, похитуючись, рушив до нас, але не втримався на ногах і важко плюхнувся просто в калюжу. За мить пролунав гучний хропіт.

Я швидко присів біля нього навпочіпки, відчепив від ременя піхви з мечем, а з чобота витягнув довгий кинджал. Простягнув його Любомиру:

— Тримай.

— А навіщо це мені? — щиро здивувався той. — Я все одно не збираюся ним битися.

Я вже збирався відповісти щось різке, але Марі випередила мене:

— Нам спочатку треба забрати мої речі. А посваритися зможете пізніше — коли будемо в безпеці.

Вона першою рушила до одноповерхової будівлі з ґанком, де нас допитували. На перший погляд, будинок ніким не охоронявся, але я давно навчився не довіряти видимості.

Коли Марі вже хотіла зайти всередину, я різко схопив її за руку. Дівчина здивовано підняла на мене свої яскраві весняно-зелені очі. Моє серце болісно стиснулося.

— Зачекай, — тихо, але твердо сказав я. — Не варто втрачати обережність. Ти тримаєшся поряд зі мною. А ти, — я холодно глянув на Любомира, — прикриваєш спину.

Той невдоволено фиркнув, але сперечатися не став.

Мішок Марі справді стояв у кутку під столом. Схоже, його вміст не зацікавив вовкулаків. Дівчина відразу кинулася до нього й тремтячими руками почала перевіряти, чи все на місці. Вона витягувала трави, колбочки, ретельно все оглядаючи. І лише коли нарешті дістала якийсь зім’ятий папірець, шумно, з полегшенням видихнула.

Любомир стояв у дверях, затиснувши носа пальцями — у приміщенні нестерпно смерділо собачатиною, потом і димом. В іншій руці він нервово стискав кинджал. 

Ми вже збиралися вислизнути з будинку, коли раптом із дверей до сусідньої кімнати, про які ми зовсім забули, вийшов староста. Судячи з його хижого виразу обличчя й важкого зазубреного меча в руці, він знав про нашу присутність з самого початку.

— Ну що, думали, я такий дурний і не здогадаюся, хто ви такі? — прогарчав він, повільно наближаючись.

Марі різко простягнула руку. З її пальців зірвався блакитний промінь світла, який із шипінням вдарив у клинок ворога. Але на цьому все скінчилося.

— Моя сила… — пролунав у моїй голові її наляканий голос. — Її майже не залишилося.

Вовкулак заревів, здійняв меч над головою й кинувся на дівчину. Я миттєво кинувся йому напереріз, встигнувши відбити удар за мить до того, як клинок опустився б Марі на голову.

— Ах ти ж вилупку! — прогарчав перевертень, штовхаючи мене в куток, де я не міг нормально розвернутися.

Я недооцінив ворога. Він був неймовірно сильним і розмахував важким мечем так легко, ніби це була палиця. Кожний його удар віддавався тремором в моїх руках. Я ледь встигав блокувати, не маючи можливості перейти в атаку. Метал дзвенів, іскри летіли. Нарешті одним потужним ударом він вибив меч з моїх рук. Клинок зі дзвоном відлетів у куток.

Я потягнувся за ним, але зрозумів, що не встигну. У цю мить Марі, яка зрозуміла, що магія її зрадила, розмахнулася своїм дорогоцінним мішком і щосили вгатила вовкулака по голові. Удар не завдав серйозної шкоди, але відволік його достатньо, щоб я встиг підхопити меч і завдати рани — лезо ковзнуло по його плечу, розриваючи шкіру.

Та мій удар був занадто слабким. Вовкулак лише заревів і знову замахнувся.

І тут сталося те, чого ніхто з нас не очікував.

Любомир — чи то відчайдушно набравшись сміливості, чи просто злякавшись, що його теж перетворять на кривавий фарш, — з істеричним криком кинувся на перевертня ззаду й по саме руків'я встромив кинджал йому в спину.

Вовкулак завив так, що у вухах залягло. Він різко розвернувся до хлопця, але я вже не втратив моменту. Розмахнувшись обома руками, я щосили вдарив його по шиї. Лезо глибоко увійшло в плоть. Ще один потужний удар, і масивне тіло перевертня захиталося, а потім важко впало на долівку, заливаючи все навколо густою темною кров’ю.

Любомир зблід, схопився за живіт і зігнувся. Його сильно знудило просто на скривавлене тіло старости.

Я миттєво схопив його за руку й потягнув до виходу. Марі, закинувши мішок через плече, першою вискочила з будинку. Не змовляючись, ми щодуху помчали до густих хащів, що оточували поселення вовкулаків. За спинами ще лунав п’яний гамір племені, яке поки що нічого не підозрювало.