Раді Вас бачити!

Марі

Цікаво, що ж такого жахливого він пережив, якщо так міркує.

– Так, хлопчики та дівчатка, перед тим, як штрикати мене ножичком, може, поїмо? – запитав Любомир.

І в знак серйозності його слів шлунок передав нам привітальне бурчання.

– Ви розведіть поки багаття, а я щось упіймаю, – промовив Тевін.

– Стоп. Я йду з тобою, – схопивши вампіра за руку, сказав Любомир.

Тевін здивовано підняв брову.

– Так, іду. Навіть не думай мені перечити. Знову десь пропадеш або лісні бабаї тебе вкрадуть — шукатимеш тебе там, де орли не літають.

Ніколи в житті я не могла подумати, що щоки вампірів теж можуть ставати рожевими.

– Ну то пішли, – промовив Тевін і взяв долоню хлопця у свою.

Ми з Темпсі повернулися до печери. Хлопець розпалював багаття, а я сиділа й спостерігала.

– Він так легко погодився. Навіть не запитав, чи нічого йому не загрожує, – зауважив Темпсі.

– А що йому може загрожувати? Ми ж не збираємося його знекровити, – відповіла я.

– Марі, невже ти не здогадалася, що в ритуалу є й друга сторона? Це ж магія, вона ніколи не буває ідеальною.

Я напружилася й зазирнула хлопцеві в очі.

– Відьма відчує, що її шукають. І те, що вона не знатиме, хто саме, несе в собі небезпеку, – пояснив Темпсі.

– Але ж це її кров, – заперечила я.

– Ріхард теж її кров. І, як я розумію, це не заважає їм бути ворогами, – відповів Темпсі.

– І що нам робити? – розгублено запитала я.

– Думаю, для початку треба розповісти йому все. А там нехай сам вирішує, чи готовий він ризикувати, – сказав Темпсі.

Я погодилася:

– Так буде чесно щодо нього. А якщо він відмовиться?

– Вигадуватимемо щось нове. Але, мабуть, уже подалі звідси, бо нам майже час вирушати. Не вірю я, що Ріхард не повернеться, – відповів Темпсі.

За якийсь час повернулися хлопці. Вони принесли маленького дикого кабанчика — вже випотрошеного й помитого. Темпсі наштрикнув його на палицю й підвісив над вогнищем. Поки м’ясо готувалося, ми розповіли Любомиру всі деталі ритуалу. Спочатку він розгнівався, але згодом заспокоївся й промовив:

– Ну, не вб’є ж вона мене.

– Думаю, ні, бо відчує, що ти — не Ріхард, – сказала я.

– А якщо не відчує? – запитав Любомир.

– Не знаю, – відповіла я й стенула плечима.

– Добре, будемо пробувати. Все одно помирати — яка різниця, коли й від чиєї руки, – промовив Любомир і натягнуто всміхнувся.

– Не говори так, – суворо мовив Тевін. – Якщо з ним щось станеться, я вб’ю кожного з вас.

– Налякав, – відмахнулася я. – Ми взагалі-то життя тобі врятували. Коротка в тебе пам’ять, вампіре.

– Це він мене врятував, а не ви, – відповів Тевін.

Я зі здивуванням поглянула на хлопця, але він більше не сказав жодного слова.

– Досить сперечатися. Їмо — і починаємо, а то в мене від цієї печери вже клаустрофобія починається, – втрутився Любомир.

– Що починається? – перепитала я.

– Ой, довго пояснювати. Набридла вона мені, одним словом, – відповів Любомир, штрикаючи в кабанчика гострою палицею. – Скільки йому ще готуватися?

– Уже скоро, – відповів Темпсі.

За двадцять хвилин ми їли. І хоча довкола панувала тиша, у моїй душі панувала напруга. Як завжди, я чекала на найгірший розвиток подій.

Обсмоктавши останнє ребро, Любомир повідомив:

– Сходжу до вітру — і почнемо.

– Добре, – відповіла я й почала шукати очима рівне місце для малюнку.

Любомир.

Я, звісно, намагався зберігати спокій, але всередині мене все кипіло від люті. Цікаво, якого біса той рудий вирішив відчинити якийсь портал? Ота посудина, яку вони називали Серцем Темряви, була нашою єдиною надією на порятунок. Кожен із цих двох переслідував свою особисту ціль.

Марі хотіла зняти якесь прокляття. Темпсі — врятувати дружину. А яка ціль була в мене? Схоже, моя полягала в тому, щоб не загинути й повернутися додому цілим. А якщо пощастить — ще й неушкодженим. Чесно кажучи, я дуже хотів додому.

Ось так роздумуючи, я йшов геть від печери. Я пішов не тому, що мені справді хотілося в туалет, хоча й це теж. Я пішов, бо мені набридло виконувати роль якогось спасителя, наче це дійсно було мені потрібно. Єдиним, хто справді мене цінував у цій трійці, був Тевін. Його мені шкода було залишати. Щодо інших… Ну, нехай самі вирішують свої проблеми без мене.

Вони надто легко повірили, що я ось так просто взяв і погодився пустити власну кров заради тих, хто залишив мене самого в печері в такому важкому стані. Для мене це навіть краще. Я швидко йшов уже знайомою стежиною, якою зовсім недавно проїздив Ріхард.

Ви запитаєте, чи не було мені страшно знову з ним зустрічатися? Відповім чесно — так, було. Мені було справді страшно. Але я був упевнений, що зможу з ним домовитися. Я запропоную йому вигідну угоду. На жаль, Серця Темряви більше немає, зате в мене є дещо краще. Я віддам йому Марі й Темпсі в обмін на допомогу відправити мене додому. Що ж до Тевіна, то я був упевнений: тепер Ріхард втратить до нього інтерес.

Звісно, десь усередині мене гризло сумління, але вони сильні — впораються. Ці двоє звикли жити в таких жахливих умовах. Звикли спати просто неба й харчуватися м’ясом щойно вбитих тварин. А я був іншим. Я витерпів стільки не для того, щоб тепер мені пускали кров невідомо заради чого й заради кого.

Я сумував за простими зручностями: за гарячим душем, за м’яким туалетним папером і за креветками в білому вині. Мені хотілося знову вдягнути зручний стильний одяг і спокійно прогулятися набережною чи вздовж алеї, не хвилюючись, що в будь-яку мить на тебе може вистрибнути якесь чудовисько. Або схопити й зробити з тебе печеню.

Поки я так думав, із гущавини вискочила істота, яскравіша за будь-що, що мені коли-небудь доводилося бачити. Це було щось середнє між жінкою та клоуном Пенівайзом із роману Стівена Кінга «Воно» — тим самим, що сидів у каналізації й їв дітей. Істота з диким криком кинулася на мене. Єдине, що я встиг розібрати, було слово «мій».

Потім це «Воно» з силою врізалося в мене, збивши з ніг. Її брудні пальці з довгими нігтями, схожими на кігті дикої кішки, вчепилися мені в волосся. Різнокольорові очі — ліве яскраво-помаранчеве, праве блакитне — дивилися на мене з божевільним фанатизмом.

– Ляляпусік мій! — викрикнула істота й щосили вдарила мене головою об камінь.

Після цього я втратив свідомість.