Раді Вас бачити!

Літо.

Давид.

Від пропозиції Діані минуло вже багато часу. Нам не дозволили ось так швидко відгуляти весілля. Хто саме був проти? Звичайно, що батько Діани. Пан Іван до мене поставився ворожо. На перший погляд, я йому аж ніяк не сподобався, але це виключно моя думка. І коли я зробив пропозицію Діані, він був у шоку від такої несподіваної новини. Ось тільки познайомились, а вже скоро й родичами станемо. Мої ж батьки — це окрема тема. Коли приїхали та сказали про таку новину, мій тато сказав, що я зробив великий крок, що наче поставився до цього відповідально. Загалом в його очах я виріс. Мама ж просто розпливлась в усмішці. Вона Діану прийняла як рідну доньку, тому ні питань нічого у неї не було. Вона просто зраділа від такої новини.

У той час коли я був у Діани дома (не один день, між іншим), я на наступний день наважився та спитав про бабусю Палажку. Пані Христина, або ж мама Діани розповіла мені про цю бабусю. Мені її стало дуже шкода. Адже вона самотня. Мені розповіли, що у неї була донька, яка раптово кудись зникла. І бабуся Палажка, коли переїхала до свого рідного будинку замкнулась у собі та близько людей до себе не підпускає. Та я все ж вирішив ризикнути та пішов до цієї бабусі, звичайно ж з Діаною, яка була перелякана від цього (бо є чому). Як зараз пам’ятаю нашу зустріч: “Я постукав у хвіртку цієї бабусі. Чекали ми на неї не довго, вона вийшла зі старенької хати швидко. Побачивши нас, хотіло була вже кричати чи це мені тоді так здалось. Але все ж підійшла та відчинила хвіртку. Впустила нас у двір, а після й у хату та ми почали розмовляти:

— Ви пробачте, що ми ось так до вас без запрошення прийшли — сказала Діана. Бабуся подивилась на неї та лише посміхнулась.

— У мене давно гостей вже не було.

— Ми прийшли до вас у справі — зразу сказав нашу мету візиту.

— В якому сенсі?

— Ви знаєте, жінку, на ім'я Олеся Редько? — щоб дізнатися дівоче прізвище мами треба було докласти деяких зусиль. У неї я питати не став, бо ще запитає навіщо воно мені. Тому шукав у документах. І знайшов її дівоче прізвище Редько. Після мого запитання бабуся уважно подивилась на мене, а на її очах виступили сльози. І я зрозумів, що вона знає про неї.

— Знаю... — бабуся зітхнула — це моя донька. Ми з нею давно глечики побили. Пробачте, а чому ви це питаєте? — я посміхнувся.

— У такому разі ми з вами родичі — я побачив здивоване обличчя бабусі Палажки — пробачте, що ось так сказав, а навіть не представився. Мене звати Давид. І Олеся Редько це моя мама — бабуся подивилась на мене заплаканими очима та зі здивуванням, а я лише дістав телефон та включив додаток “Галерея”. А після показав декілька фото, де я та мама. І у бабусі питань стало більше. Вона ставила мені їх одне за одним. Питала про маму все, що я знаю. Ось таким чином я й познайомився зі своєю другою бабусею. Можна сказати, що одну втратив, бо посварились назавжди, а іншу знайшов. І щось думаю, що вона рада цьому.” Я пообіцяв їй, що вона незабаром її побачить, але не зараз, бо ж мами тут немає, а їхати по такій погоді якось важкувато. Бабуся з цим погодилась. І сказала, що хоче побачити свою доньку, що вона дуже сумує за нею та давно забула про їх сварку, а саме чому вони посварились... зате мама пам’ятає.
 

Тиждень тому у нас закінчилась наша друга сесія в інституті. Як ми склали іспити? Добре. Діана їх склала на відмінно, по всім предметам з іспитів п’ятірки... і залікам теж. Величко коли дізнався про мою пропозицію Діані та її відповідь став ще сумнішим та спілкуватись зі своєю подругою не припинив. Ми навіть коли писали запрошення на весілля, Діана написала запрошення й Назару та ось прийде він це питання. Надя точно прийде, бо вона є дружкою Діани. Надя аж стрибала від щастя від такої пропозиції та звісно ж, що погодилась. Вона стала відповідальніше завдяки Діані. І це пішло їй на користь, бо батько Надії розблокував картку, але за однією умовою вона буде завжди розблокована, а ця умова звучить так: “Будеш вчитися відмінно буде картка розблокована інакше знову заблокую”.

За чотири дні до весілля до нас приїхала сім’я Діани. Пану Івану вдалось знайти час для того, щоб приїхати, адже все ж весілля старшої доньки — це велика подія. Він взагалі хотів, щоб весілля було у селі Яворів та мій тато сказав, або ж весілля буде у нас або ж весілля не буде взагалі. І, щоб не псувати життя донці батько Діани погодився приїхати.

Вони приїхали до нас. Пройшли на подвір’я малеча почала роздивлятись територію. Славка та Петра схопити взагалі не вдавалось. Територія у нас велика, тому вони почали бігати. Таке враження, що вони не втомились з дороги, бо були як живчики. А ось дівчатка йшли спокійно за батьками та все одно розглядали територію. Всі зайшли у будинок та почали розглядати його (як Діана, коли прийшла вперше до мене). Але мої батьки їм не дали робити це довго, бо зразу запросили всіх за стіл. Карина приготувала багато страв, деяких навіть не звичних, як для мешканців села Яворів страв по типу лобстерів. Мені їх страви теж були не звичні, але дуже смачні.

— Як дорога, доїхали без пригод? — запитав тато.

— Добре, доїхали з комфортом — сказала пані Христина. Чому з комфортом? Тому що, тато відправив за ними автівку, де вони могли відпочити, навіть лягти та поспати. Після всі почали спілкуватись на різні теми. Але слова мами Діани почули всі.

— Сподіваюсь з дітьми вони не затягнуть — почувши це Діана ледь не подавилась рибою та я теж був у шоку від цієї фрази.

— Ем... пробачте мені, пані Христино, але нам ще зарано про це думати.

— Повністю з тобою згодна — додала швидко Діана.

— Нам спершу треба закінчити навчання, а вже після можна про дітей подумати.

— Повністю підтримую Давида. У вас клопотів більше немає? Ви вже мрієте про онуків?

— У мене клопотів взагалі немає — відказала моя мама.

— Синку, почути від тебе такі слова, молодець — сказав тато — дійсно спочатку навчання, а після й діти — батько Діани повністю нас підтримав. А ось наші мами засмутились. Мрійниці теж мені ще. У пані Христини клопотів з головою вистачає, а вона хоче ще й онуків. А про свою маму я вже й мовчу. Після цієї розмови ми всі їли мовчки.

Після обіду моя мама показала всім, де вони можуть залишитись та відпочити. У нас є дві вільні кімнати, тому батьки Діани та її брати будуть жити в одній кімнаті, а дівчатка в іншій. Всі привели себе до ладу. Брати Діани побігли на задній дворик, де зробили дитячий басейн. А дівчатка захотіли подивитись мультики. Вони сіли на м’який диванчик та уважно почали дивитись мультик. Мама Діани з одного боку не була у захваті від цього, а з іншого сказала, що хоч трохи відпочине. Тому моя мама з мамою Діани розмістилися на кухні та попиваючи каву почали розмовляти. Мій батько поїхав у справах, а батько Діани залишився у кімнаті, сказав, що хоче відпочити. Я з Діаною сіли біля дівчаток та теж дивились мультик. Згадати таке дитинство це приємно, але у Діани ж цього дитинства не було, тому вона дійсно як дитина дивилась мультик уважно.

Ось так у нас минув перший день приїзду сім’ї Діани, а на наступний день ми зі всією родиною Діани поїхали у Київ погуляти. Всім так було цікаво. Особливо було цікаво дивитись, коли маленький Славко весь час тримав руку Діани та не хотів її ні на мить відпускати. Він мені ввечері сказав: “Ти вкрав у нас сестру”, а після й сльозу пустив, що довелось його заспокоювати. Чи образився я на його слова? Ні, бо по суті воно так і є.

День весілля.
 

До нас вчора приїхали ще деякі гості, а саме сестра тата, вона являється моєю хрещеною. І сказала, що не пропустить таке свято свого похресника. У тата з нею стосунки чудові. Хрещену звати Ярина, вона також посварилася зі своєю мамою. Бабуся у нас посварилась з усіма, тому й переїхала до Італії назавжди. Тітка Ярина дуже була рада звістці про моє одруження. Діана їй сподобалась. Тітка сказала, що ми гарна пара та підходимо один одному.

Я ще не бачив Діану у сукні, тому що є прикмета, і наші мами в неї вірять. А що цікаво так це вони вчора втрьох їздили та купили їй сукню.

Ми вирішили зробити святкування у нашому будинку на першому поверсі. Прибрали дивани (один залишили про всяк випадок) телевізор також прибрали й всі такі дрібнички, що заважатимуть теж. Вже стоїть арка та накритий стіл різною їжею навіть є страви, які готують у дома Діани.

Почалась церемонія. Я стою біля арки, біля мене стоїть мій дружба, а саме Роман. А з іншої сторони стоїть лише Надія. Вона посміхається на всі свої тридцять два. Залунала музика, я побачив як з другого поверху спускається Діана зі своїм татом. У коханої дуже гарна сукня. Сукня з корсетом, плечі відкриті, а сама сукня їй до самих п’ят. Ну й звісно високі підбори. Зачіска теж гарна, а саме закручене темне як смола волосся, яке лежить у неї на плечах та блищить. І звичайно ж прикраси та макіяж.

Вони підійшли до арки, Діана стала навпроти мене; робітниця РАЦСу щось почала казати та я не слухав її слова, а просто дивився на Діану. Після вона звернулась до мене:

— Чи берете ви, Давиде, у дружини Діану?

— Так — не вагаючись сказав я.

— Діано, чи станете ви дружиною Давида?

— Айно — вона посміхалась на всі тридцять два та дивилась на мене. Ми обмінялись каблучками. Всі до нас підходили та вітали. Зоряна сказала багато теплих слів, що аж ніяково стало. А останнім до нас підійшов Назар. Він все ж прийшов на наше весілля, не дивлячись ні на що. Величко подивився на нас ніби й сумними очима та все ж наче посміхався.

— Вітаю вас... вітаю тебе, світла пані, Діано... — він тяжко зітхнув, а після додав — Загородня — хлопець дав Діані волошки. Не дивлячись, що це весілля на якому завжди дарують шикарні букети троянд та інші квіти. Він подарував одні з найулюбленіших квітів Діани.

— Дякую, Назаре — сказала Діана та трохи обійняла його, що дало привід посміхнутися хлопцю.

— Пробачте, але...

— Зостанешся на святі? — перебила його кохана.

— Пробач, але не можу... У мене багато справ, які терміново треба вирішити — він пішов до виходу, але перш ніж вийти тихо сказав: — будьте щасливі.

Свято вже продовжується як годину, а може й більше. І раптом у будинок зайшла бабуся Палажка. Вона пропустила головну частину, бо дуже довго їхала до нас. Вона зразу підійшла до нас та привітала. Подарувала великий букет троянд, які сама й виростила. І тільки потім я покликав маму. Підходячи до нас вона вже помітила свою маму.

— Мамо? — бабуся Палажка міцно обійняла маму і вони так стояли декілька хвилин. Моя мама почала плакати та її мама також, адже двадцять один рік не бачились. Після цих обіймів мама та бабуся кудись зникли. Їх на святі вже не було. Та свято продовжувалось до самої ночі. Повірити не можу, що я одружився з дівчиною яка так бісила мене не тільки своїми вчинками, не зрозумілими словами, а ще й присутністю. Ніколи не забуду нашу “спільну” роботу над проєктом, “одну біду на двох” у спортзалі та нашу спільну другу роботу, яка зблизила нас. Діана перевернула мій світ у кращу сторону. З нею я відчуваю, що я щасливий. Я сподіваюсь, що вона зі мною також. І ми проживемо все життя разом.

Пояснення слів:

Айно — так.