Раді Вас бачити!

Після ранкового цирку з Ріаном Ярина уникала дивитись мені в очі весь день. Не те щоб дуже успішно, бо щойно я заходив у кімнату — вона одразу це помічала і я помічав, як вона помічає.

Демони. Я ніколи не думав, що можна настільки гостро реагувати на чужу присутність. Раніше мені було добре самому, точніше — звично, а тепер дім без її голосу здавався порожнім. І це сильно нервувало.

Я повернувся з тренувального двору ближче до вечора й почув голоси з саду Ярини й Ейдара. Я вже хотів пройти повз, серйозно хотів, але потім почув її сміх. І все.

Прокляття. Вони сиділи просто на траві біля старого дерева. Ярина щось розповідала, активно жестикулюючи руками, а Ейдар дивився на неї з тією своєю тихою усмішкою, яка з’являлась у нього останнім часом дедалі частіше.

Вона виглядала щасливою і від цього в грудях одночасно стало тепло й боляче. Я не мав права хотіти залишити це тільки собі, але якась темна частина мене все одно хотіла. Ярина першою помітила мене, одразу усміхнулась і всередині в мене все, як завжди останнім часом, пішло шкереберть.

— О, похмурий чоловік повернувся.

— Це його природний стан, — спокійно додав Ейдар.

Я фиркнув і сів поруч із ними. Ярина підтягнула ноги до себе й глянула на мене трохи уважніше.

— Ти знову перенапружив плече.

Я завмер.

— Що?

— Ти рухаєш рукою інакше.

Я кілька секунд мовчки дивився на неї, а Ейдар тихо засміявся собі під ніс.

— Оце я розумію — пропав остаточно.

— Замовкни.

Але без злості, бо Ярина вже нахилилась ближче й насуплено дивилась на моє плече так, ніби зараз особисто збиралась сварити мене за всі роки жахливого ставлення до власного здоров’я.

— Дай подивлюсь.

— Не треба.

— Каелю.

Боги. Мені не можна дозволяти їй говорити таким тоном. Але я мовчки закотив рукав і Ярина обережно торкнулась плеча пальцями. Я ледь стримався, щоб не прикрити очі. Вона цього, звісно, не пропустила. Її погляд миттєво змінився, став тихішим, м’якшим, небезпечним.

— Болить? — спитала вона тихо.

— Уже менше.

Це була брехня, точніше, тепер боліло зовсім не плече. Ярина провела пальцями трохи вище, перевіряючи старий шрам і я відчув, як у мене буквально напружилось усе тіло. Ейдар дуже демонстративно дивився кудись у дерева. Зрадник.

— У вас тут узагалі є хоч один чоловік без травм? — пробурмотіла Ярина.

— Фізичних чи психологічних? — уточнив Ейдар.

Вона пирснула сміхом і я теж не стримав усмішки. Ярина раптом подивилась на мене і завмерла на секунду.

— От бачиш. Тобі личить.

— Що саме?

— Усміхатись.

Я відвів погляд, тому що, коли вона так говорила, мені ставало занадто важко дихати. 

Кілька секунд було тихо, спокійно. Вітер шелестів листям над головою, десь далеко співали нічні птахи, а Ярина сиділа зовсім близько, така тепла, жива, справжня. І я подумав, що вже не пам’ятаю, як це — не чекати вечора, щоб знову її побачити.

— Про що задумався? — тихо спитала вона.

Я подивився на неї, на її розпатлане волосся, на уважні очі, на те, як вона машинально поклала руку поруч із моєю на траву і чесно відповів:

— Про те, що ти дуже невчасно з’явилась у нашому житті.

Ярина ледь усміхнулась. Вона не образилась, навпаки, зрозуміла.

— А якщо вчасно? — так само тихо спитала вона.

У мене в грудях щось важко й безнадійно стиснулось, бо я вже знав відповідь, занадто добре знав.