Раді Вас бачити!

Я починала підозрювати, що цей дім живе окремим життям, серйозно, бо щойно між мною й кимось із чоловіків ставалося щось… ну, особисте — обов’язково з’являвся хтось третій.

Іноді Ріан, іноді Ейдар, іноді самі боги, судячи з усього.

Тому наступного ранку я дуже обережно визирнула в коридор, перш ніж іти на кухню. 

Тихо, це добре. Я швидко спустилась вниз, задоволена власною геніальністю і мало не врізалась у Каеля.

— Боже!

Він спокійно притримав мене за талію, не даючи впасти.

— Доброго ранку.

Я кілька секунд просто дивилась на нього. Ми стояли занадто близько знову. На ньому була темна сорочка із закоченими рукавами, волосся ще трохи вологе після душу і я раптом дуже чітко усвідомила, що мені подобається запах його шкіри.

Все. Можна офіційно ховати мою адекватність. Каель теж не поспішав мене відпускати, його долоня так і залишалась у мене на талії, така тепла, важка і від цього десь унизу живота ставало гаряче. Господи.

— Ти зараз дуже голосно думаєш, — тихо сказав він.

Я моргнула.

— Це зараз була магія?

— Ні. У тебе все на обличчі написано.

— Це жахливо.

Каель ледь усміхнувся. Він усміхався настільки рідко, що зараз, дивлячись на нього, в мене всередині одразу щось тануло. Це несправедливо.

— Ти мене уникаєш, — сказав він раптом.

І це було не питання, просто факт. Я нервово поправила волосся.

— Можливо, трохи.

— Чому?

Я підняла на нього погляд. І чесно? Я втомилась прикидатися, що нічого не відбувається, тому відповіла максимально чесно:

— Бо поруч із тобою мені важко думати.

Каель завмер, я аж злякалась, що зламала його остаточно. Проте через деякий час він тихо видихнув крізь усмішку.

— У мене та сама проблема.

І все. От просто все. Моє серце в той момент вирішило більше ніколи не поводитися нормально. Ми стояли посеред коридору й дивились одне на одного як два ідіоти, а потім Каель дуже повільно провів великим пальцем по моїй талії, едь-ледь, майже випадково. І в мене перехопило дихання, а він це помітив одразу, після чого його погляд потемнів.

— Ярино…

Він вимовив моє ім'я так тихо і хрипко, що я навіть не зорієнтувалася, хто з нас перший нахилився. От чесно.

Просто в якийсь момент між нами майже не залишилось повітря. Я відчувала його дихання, його тепло, те, як він стримується. І це зводило з розуму сильніше за будь-які поцілунки.

Каель обережно торкнувся мого підборіддя, наче все ще давав шанс передумати, але я не хотіла, зовсім. Я вже майже потягнулась до нього сама, коли десь зверху почувся сонний голос Ріана:

— Якщо ви двоє зараз цілуєтесь без мене, я ображусь.

Я відскочила від Каеля так різко, що мало не впала вдруге за ранок. Каель повільно заплющив очі.

— Я його вб’ю.

Зверху почувся сміх, а я притиснула долоні до палаючого обличчя.

— Я не можу з вами жити.

— Можеш, — абсолютно спокійно сказав Каель.

І подивився так, що в мене всередині знову все перевернулося, тому що прозвучало це не як жарт.