Раді Вас бачити!

Я вже починав втомлюватись від того, що між Каелем і Яриною постійно щось буквально іскрило. Ось, наприклад, сьогодні вранці вони одночасно потягнулись за чашкою і магічні світильники в їдальні спалахнули яскравіше.

Ріан мало не вдавився чаєм, а я зробив вигляд, що нічого не помітив, бо якщо почати це коментувати, Каель просто піде в ліс і не повернеться кілька днів, а Ярина почне нервувати. І я, на жаль, уже занадто добре знав її обличчя в моменти, коли вона нервує. Це погано, дуже погано.

— Ви всі якісь дивні сьогодні, — підозріло сказала вона, переводячи погляд із мене на Ріана.

— Ми завжди дивні, — спокійно відповів той.

— Ні, сьогодні особливо.

Каель мовчки піднявся з-за столу.

— Мені треба перевірити західну межу.

Ярина одразу насупилась.

— Ти поїдеш один?

Він завмер буквально на секунду і цього вистачило. Демони. Вона вже теж почала хвилюватись за нього автоматично.

— Так безпечніше, — сказав він.

— Це звучить як фраза людини, яка постійно лізе в небезпечні місця без підтримки.

— Так і є, — буркнув я.

Каель кинув на мене важкий погляд, я невинно відпив чай, а Ярина схрестила руки на грудях.

— І вам це здається нормально?

— Ні, — чесно відповів Ріан. — Але він упертий.

— Я сиджу тут, якщо що.

— Ми знаємо.

Вона фиркнула і я мимоволі усміхнувся. Боги, як давно в цьому домі не було таких простих і живих моментів без постійного відчуття, що ми всі потроху тонемо. Каель уже збирався йти, коли Ярина раптом тихо сказала:

— Будь обережний.

І все. Вона сказала всього два слова, але я побачив, як він завмер, як напружились його плечі, як тіні біля вікна стихли, наче навіть магія слухала її голос. Каель повільно обернувся і подивився на неї так, що мені захотілось дуже делікатно вийти з кімнати й не заважати. Це був небезпечний погляд, особливо від чоловіка, який роками ні до кого не прив’язувався.

— Добре, — тихо сказав він.

І пішов. Тиша після цього стала… дивною. Ярина кілька секунд дивилась йому вслід, потім різко опустила очі в чашку. О ні. Оце вже знайомий вираз, який означає, що людина усвідомила, що починає відчувати щось серйозне. Ріан теж це зрозумів по тому, як уважно подивився на неї. І чомусь у грудях неприємно кольнуло. Це що ревнощі. Серйозно? Я подумки вилаявся, Ярина важко видихнула.

— У вас тут завжди всі такі… самопожертвувальні?

— На жаль, так, — сказав я.

— Це жахливо дратує.

— Теж згоден.

Вона підняла на мене погляд і я завис, бо в її очах зараз було стільки тепла, що мені стало фізично важко дихати. Ні. Ні-ні-ні. Погана ідея, дуже погана. Я різко підвівся з-за столу.

— Мені теж треба працювати.

Ярина кліпнула.

— Ви всі зараз просто втечете від мене?

— Це питання виживання, — пробурмотів я.

Ріан тихо засміявся в чашку. Зрадник. За кілька годин я знайшов Ярину в саду. Вона сиділа просто на кам’яній огорожі біля сріблястих дерев і задумливо крутила в руках якусь гілочку. Побачивши мене, вона ледь усміхнулась і демонів мені в душу — я одразу розслабився. Це вже ненормально.

— Ти втік від роботи? — спитала вона.

— А ти?

— Я тут офіційно нічого не роблю, тож технічно не рахується.

Я фиркнув і сперся плечем об дерево поруч. Кілька хвилин ми просто мовчали. Саме смішне, що ми можемо посидіти мовчки спокійно, без напруги і це лякало найбільше, бо поруч із нею тиша не душила. Ярина раптом тихо сказала:

— Ти дуже про них дбаєш.

Я знав, про кого вона.

— Вони моя сім’я.

Вона повільно кивнула і в її погляді знову з’явилось щось м’яке.

— Це видно.

У грудях стало тепло і це було небезпечне відчуття.

— А ти? — спитав я раніше, ніж встиг подумати. — У тебе хтось був?

Ярина здивовано глянула на мене, потім усміхнулась кутиком губ.

— Це зараз були ревнощі?

Я мало не вдавився повітрям, вона тихо і щиро засміялась. І боги, це було несправедливо красиво.

— Ти неможлива, — пробурмотів я.

— Зате чесна.

Я похитав головою, але теж усміхнувся, а потім вона раптом стала серйознішою.

— У мене нікого не було вже давно.

Чомусь від цих слів стало… легше. Демони. Я остаточно приречений. Ярина дивилась прямо на мене. Вона дивилася спокійно і відкрито. І я раптом дуже чітко усвідомив одну страшну річ. Мені починало подобатись те, як вона дивиться саме на мене.