Раді Вас бачити!

Я завжди вважала, що в стресових ситуаціях люди діляться на два типи:

✓ Перші — кричать, панікують і бігають колами.

✓ Другі — завмирають і починають мислити занадто спокійно.

На жаль, я належала до других. Саме тому замість того, щоб красиво знепритомніти від факту свого потрапляння в інший світ, я стояла посеред дивного старого храму й намагалася зрозуміти, чи можна використати уламок колони як зброю, навіть трохи образливо.

Темрява між колонами ворухнулась знову, цього разу ближче. Я мимоволі стиснула кулаки.

— Що це? — тихо запитала я.

Еліар не відповів одразу. Він дивився кудись мені за спину, і в його золотих очах було щось дуже людське.

Це була втома, наче він надто довго ніс щось важке сам.

— Колись їх називали сторожами храмів, — нарешті сказав він. — Тепер… вони мало що пам’ятають.

— Це повинно мене заспокоїти?

Кутик його губ ледь сіпнувся.

— Ні, не повинно.

Він сказав це чесно, що уже добре. Повітря стало холоднішим, я відчула це шкірою ще до того, як у темряві між колонами з’явилась висока тінь. Виглядала як людська.

Вона рухалась неприродно плавно, ніби ковзала по каменю. Мала довгі руки, темний силует і очі… порожні. Очі були не мертві, а саме порожні. Від цього у мене мене по спині пробіг мороз. 

Істота зупинилась за кілька метрів. Вона дивилась на мене. Я вже відкрила рота, щоб поставити дуже логічне питання про те, чому всі місцеві монстри так дивно люблять витріщатись, коли Еліар тихо сказав:

— Не бійся.

— Це зараз був жарт?

Тінь раптом сіпнулась і я інстинктивно відступила назад. Це було дарма, бо підошва ковзнула по вологому каменю, і я майже красиво полетіла вниз, але чиясь рука в останню секунду схопила мене за лікоть.

Рука тепла, точно жива. Я різко вдихнула. Поруч зі мною стояв чоловік. Він був високий, темноволосий у темному плащі, мокрому від дощу чи туману. Його пальці все ще стискали мій лікоть — міцно, але дуже обережно.

І я не знаю, що мене вразило більше: те, як безшумно він з’явився чи його очі. Вони були сірі, втомлені, небезпечні, наче людина, яка давно не спала нормально.

— Відійди від неї, — тихо сказав він, дивлячись на тінь.

Істота завмерла, справді завмерла. Я була в шоці. Я повільно перевела погляд на чоловіка. Прекрасно. Виходить, що тут є люди, яких бояться монстри. Це трохи тривожно.

— Каелю, — спокійно мовив Еліар. — Ти прийшов швидше, ніж я очікував.

Чоловік навіть не глянув на нього. Усе його тіло було напружене, ніби він чекав нападу. А потім його погляд ковзнув до мене і щось змінилось, ледь помітно, наче він раптом почув звук, якого давно вже не чули. Його пальці повільно розтиснулись, наче він тільки зараз усвідомив, що торкається мене.

— Вона людина, — тихо сказав він.

— Дякую, сама б я не здогадалась, — пробурмотіла я.

Сірі очі примружились і на секунду мені здалося, що він зараз або піде, або задушить мене прямо тут. Чудовий початок. Еліар тихо видихнув, ніби стримуючи втому.

— Світ тріщить, Каелю.

— Я знаю.

— Може ти і знаєш, але ти не розумієш наскільки велика проблема.

Тиша між ними стала дивною, натягнутою. Так говорять люди, які знають одне одного дуже давно. Я обережно потерла руки, намагаючись зігріти пальці. Адреналін поступово відступав, залишаючи після себе огидне тремтіння.

Мені хотілось сісти, випити води і прокинутись. Останній варіант особливо. Каель знову подивився на мене. На цей раз уважно, не як чоловік дивиться на жінку, а як солдат оцінює небезпеку.

— Вона не виживе за межами храму сама.

— Ого, які оптимістичні у вас тут знайомства.

Еліар тихо засміявся і його сміх мене чомусь збентежив більше за тіні, бо в ньому було стільки виснаження, що в грудях неприємно стиснулося.

Бог виглядав… самотнім. Дивне слово для бога, але саме так і є.

— Її відчули не лише сторожі, — сказав він уже серйозніше. — Тіні прокидаються і магія теж.

Каель тихо вилаявся. Я не зрозуміла слів, але інтонація була універсальною.

— Чому саме вона?

На мить запала тиша, а потім золоті очі Еліара зустрілись із моїми і він відповів:

— Бо вона все ще здатна любити людей після всього, що бачила.

У храмі стало дуже тихо, настільки, що я чула власне серце і чомусь саме в цей момент мені стало по-справжньому страшно.