Раді Вас бачити!

Після цього я майже втекла. Ну, тобто дуже гідно й доросло вийшла з кухні, поки серце калатало так, ніби зараз проб’є ребра. Каель мене не зупиняв і від цього було ще гірше, бо якби зупинив — я б, мабуть, уже не змогла зробити вигляд, що ще хоч трохи контролюю ситуацію. 

Я швидко піднялась сходами й зачинила двері кімнати.

Постояла кілька секунд, притулившись лобом до дерева. Господи. Що я роблю? Це все неправильно, дивно, небезпечно і абсолютно не схоже на мене. Я завжди була нормальною, спокійною, раціональною, здатною думати головою, а не… ось цим усім, а тепер мене буквально зносило від одного дотику чоловіка, який дивиться так, ніби я для нього щось важливе.

Я важко видихнула й сіла на ліжко. Треба було зібратись дуже терміново. У двері тихо постукали і я завмерла. Ні. Тільки не Каель, бо я зараз помру від сорому.

— Якщо ти зараз прикидаєшся мертвою, то дарма, я чув кроки.

Це був Ейдар, я полегшено видихнула.

— Заходь.

Він прочинив двері й одразу примружився, уважно дивлячись на мене.

— О. Все зовсім погано, так?

— Я тебе ненавиджу.

— Це неправда. 

Він зайшов усередину й сів у крісло біля вікна так спокійно, ніби робив це вже сотню разів.бХоча… мабуть, саме це мене й переставало дивувати. Вони всі поводились так, ніби я давно стала частиною їхнього життя і найстрашніше — я теж починала так почуватись. Ейдар кілька секунд мовчки дивився на мене, потім важко зітхнув і запитав:

— Що цього разу?

Я закрила обличчя руками.

— Я не хочу про це говорити.

— Тоді я сам вгадаю.

— Ейдаре.

— Каель знову дивився на тебе так, ніби в нього зараз душу заберуть?

Я застогнала, а він тихо засміявся, по-доброму і від цього стало трохи легше.

— Ви всі жахливі, — пробурмотіла я.

— Зате чесні.

Я глянула на нього крізь пальці.

— Тебе це взагалі не бентежить?

Ейдар трохи нахилив голову.

— Що саме?

— Ну… це все.

Я невизначено махнула рукою між нами, але він зрозумів одразу, звісно зрозумів, не дурний же.

— Ярино, — тихо сказав він, — у нашому світі люди давно перестали виживати поодинці.

Його голос став серйознішим, без жартів.

— Особливо ті, хто проходить через темряву.

Я мовчала, бо раптом згадала, як вони всі дивляться одне на одного, як мовчки підхоплюють чужу втому, як помічають найменші зміни настрою. Вони справді були сім’єю, дивною, трохи поламаною, але справжньою. Ейдар потер долонею шию й раптом усміхнувся кутиком губ.

— Хоча, якщо чесно, я не думав, що все стане настільки… складно.

— Це зараз дуже дипломатичне слово.

— Я намагаюсь бути делікатним.

Я фиркнула і тільки тоді помітила, що він теж виглядає втомленим. Під очима залягли тіні, волосся трохи вологе після ранкового туману. Красивий чоловік, надто красивий для моєї нервової системи.

— Ти теж почав дивитись на мене по-іншому, — тихо сказала я раніше, ніж встигла подумати.

Ейдар завмер на секунду, ледь помітно, але я вже навчилась бачити такі речі. Він повільно видихнув і подивився у вікно.

— Ти ставиш дуже незручні питання.

— Це не “ні”.

Він тихо засміявся, а потім глянув прямо на мене і в мене перехопило дихання, бо зазвичай Ейдар був теплим, спокійним, гадійним, а зараз у його очах з’явилось щось зовсім інше темніше, глибше, чоловіче.

— Ярино, — тихо сказав він, — ти живеш у домі з трьома чоловіками, які роками нікого до себе не підпускали. І раптом з’являєшся ти, така жива, тепла, турботлива, постійно дивишся так, ніби в нас ще є щось хороше всередині.

Я мовчала, поки моє серце билося десь у горлі, а Ейдар усміхнувся дуже сумно.

— То як думаєш, у нас були шанси не прив’язатись?

І в ту секунду я зрозуміла одну дуже просту річ: я теж уже давно програла.