Раді Вас бачити!

Я зрозумів, що вечір зіпсований, ще коли почув коня Каеля. У нього був особливий ритм їзди — рівний, занадто спокійний. Так їздять люди, які або повністю контролюють ситуацію, або вже морально змирилися з катастрофою. Знаючи Каеля, можливі були обидва варіанти.

Я саме намагався дочитати звіт про черговий прорив тіней на північному кордоні, коли почув, як відчинились ворота, а потім магія в будинку здригнулась, наче вдихнула. Я повільно підняв голову і побачив, що полум’я в каміні стало вищим. Чудово, просто чудово.

— Якщо ти знову привіз напівмертву тіньову тварюку… — почав я, відчиняючи двері.

І замовк, бо поруч із Каелем стояла жінка. Вона була жива, але втомлена, мокра від туману і абсолютно чужа. Я відчув це одразу на підсвідомому рівні, не зовнішньо, інакше, наче її магія звучала в іншому ритмі. Це було незнайомо і однозначно мені не сподобалось.

— Ні, — сказав я.

Каель навіть не кліпнув.

— Так.

Я подивився на нього дуже уважно. Він виглядав… дивно і спокійніше. І це насторожило мене сильніше за сам факт появи незнайомої жінки посеред ночі, бо тіні вже давно не давали йому спокою. Я бачив, як він переставав спати; як здригався від різких звуків; як дедалі частіше мовчав. Хоча Каель завжди мовчав багато, але останнім часом — занадто.

І зараз уперше за кілька місяців напруга в його плечах стала меншою. Це точно через неї. Мені це не сподобалось ще більше.

— Технічно мене привів бог, — сказала жінка.

Я моргнув.

— Перепрошую… що?

Вона виглядала так, ніби сама втомилась від цієї розмови ще годину тому.

— Повірте, у мене теж є питання, бо я не горіла бажанням бути тут.

Голос у неї був гарний, спокійний, трохи хриплий від втоми і без істерики. Більшість людей на її місці вже ридали б або намагались когось вбити. Вона ж стояла рівно й дивилась прямо на мене. Смілива або виснажена настільки, що страх уже не працював.

Каель сказав про Еліара і світ раптом став тихішим. Я давно не чув цього імені вголос, дуже давно. У дитинстві мати ще іноді залишала свічки в старому храмі. Тихо, щоб батько не бачив. Вона казала:

“Є боги, які приходять не за покорою, а за людьми, які ще не втратили серце.”

Тоді я не розумів, тепер… можливо, починав розуміти. Я знову подивився на жінку. Ярина. Дивне ім’я, м’яке і зовсім їй не пасувало, бо під втомою й розгубленістю в ній відчувалось щось дуже вперте, внутрішній стрижень. Такі люди або рятують інших, або руйнують себе, іноді — одночасно.

Ріан спустився сходами саме вчасно, щоб зробити ситуацію ще дивнішою. Він дивився на Ярину так, як дивиться на рідкісне явище природи, наче вже щось знав. Я ненавидів, коли він так робив.

— Тобі більше не болить голова, — сказав він їй.

Жінка завмерла, я теж. Повільно перевів погляд на Ріана.

— Тільки не кажи мені…

— Вона заспокоює магію, — тихо відповів він.

У грудях стало важко. Ну ні, це вже занадто. Таких людей не існувало століттями. Я відчув, як полум’я під шкірою сіпнулось. Моя магія завжди реагувала на емоції швидше за мене самого і зараз їй теж було неспокійно. Ярина переводила погляд із одного на іншого. 

— Мені дуже не подобається, що ви говорите про мене так, ніби я магічний артефакт.

— Ти не артефакт, — сказав я різкіше, ніж хотів.

Вона підняла брову.

— Звучало не дуже переконливо.

Демонова жінка. Я провів долонею по обличчю. Втома накрила раптово й важко, останні тижні майже ніхто з нас нормально не спав. Магія ставала нестабільною, а тіні — агресивнішими.

А тепер Каель привіз додому чужинку, яку привів забутий бог і найгірше — частина мене вже не хотіла, щоб вона йшла.

 Яка ж небезпечна думка, дуже небезпечна.

— Ти голодна? — запитав раптом Ріан.

Ярина кліпнула.

— Що?

— Ти не їла нормально весь день.

Вона підозріло примружилась.

— Ти завжди так лякаєш людей?

— Зазвичай так.

— Ріане, — попередив я.

Він невинно глянув на мене. Брехливий засранець. Ярина раптом тихо видихнула і я помітив це миттєво. І не тільки це, а ще те, як вона почала сильніше тримати себе в руках, як втома проступила під очима, як трохи затремтіли пальці. Адреналін закінчувався, а людське тіло не може вічно витримувати шок.

Каель теж це побачив. Я зрозумів по тому, як він трохи змінив положення — несвідомо став ближче до неї. Ніби захищаючи. І чомусь це викликало дивне тепло десь під ребрами, наче будинок, який останні роки був просто місцем для сну, раптом знову став… домом. Це небезпечно тепла думка. Ярина повільно потерла очі.

— Якщо це все не галюцинація, я б дуже хотіла сісти.

— Це не галюцинація, — сказав Ріан.

— Дай людині хоч трохи надії.

Я не втримався ледь помітно посміхнувся і завмер, коли зрозумів, що вона одразу це помітила. Вже не перший раз за час нашого спілкування бачу наскільки вона уважна, навіть дуже уважна. Такі люди бачать більше, ніж варто.

— Ходімо, — сказав я тихіше. — Тобі треба поїсти й відпочити.

Вона кілька секунд дивилась на мене, наче вирішувала, чи можна мені довіряти. Розумна жінка, бо не варто нікому довіряти, особливо нам. Але потім Ярина все ж кивнула і пішла за мною в дім так природно, ніби завжди тут була. І чомусь саме це налякало мене найбільше.