Раді Вас бачити!

Сніданок у будинку трьох небезпечних магів в іншому світі виявився напрочуд… нормальним і це лякало, бо мій мозок усе ще намагався панікувати через

потрапляння; богів; живі тіні; магію; очевидно дуже складні психологічні проблеми чоловіків навколо мене.

Але замість цього я сиділа на кухні в чужій сорочці, пила щось схоже на каву й слухала, як Ейдар сперечається з Каелем через сніданок.

— Ти знову не їв нормально.

— Я їв.

— Алкоголь — не їжа.

— Там були фрукти.

Я не втрималась і фиркнула в чашку. Обидва чоловіки повернулись до мене: Каель — спокійно, Ейдар — із легким обуренням.

— Не підтримуй його, — сказав світловолосий.

— Я психолог. Морально зобов’язана підтримувати проблемних чоловіків.

— Тоді тобі тут сподобається, — спокійно озвався Ріан, заходячи на кухню.

Я закотила очі.

— Ви всі зговорились лякати мене вранці?

— Ні, це природний талант, — відповів він.

І сів поруч зі мною так невимушено, ніби ми знайомі роками. Дивні люди. Але найгірше — поруч із ними мені ставало надто комфортно. Це неправильно, бо я в іншому світі.

Нормальна людина мала б панікувати чи шукати спосіб повернутись, чи істерично вимагати пояснень.

Замість цього я думала про те, що Каелю пасує ранкова хрипота в голосі. Господи.

— Ти занадто тихо думаєш, — раптом сказав Ріан.

Я мало не вдавилась напоєм.

— Перепрошую?!

На його губах з’явилась ледь помітна усмішка.

— У тебе дуже виразне обличчя.

Ейдар тихо засміявся і Каель опустив погляд у чашку, явно ховаючи усмішку. Зрадники. 

— Мені потрібно більше інформації, — сказала я, ставлячи чашку на стіл. — Бажано до того, як я остаточно вирішу, що в мене переглянулись і я відчула, як атмосфера одразу змінилась. Вона стала важчою. Ось, ми нарешті дійшли до справжніх проблем. 

— Що саме ти хочеш знати? — спитав Ейдар.

— Почнемо з простого. Чому ваш бог вирішив витягнути саме мене?

Щойно перше питання і одразу тиша. Я насупилась.

— Ви серйозно не знаєте?

— Еліар рідко щось пояснює повністю, — сказав Ріан.

— Це неймовірно дратівлива риса для божества.

— Погоджуюсь, — сухо озвався Каель.

Я перевела погляд на нього.

— Але щось ви все ж знаєте.

Він напружився ледь помітно і цього вже вистачило.

Ці чоловіки взагалі не вміли нормально приховувати емоції від людини, яка роками працювала з чужими травмами.

— Магія реагує на тебе, — тихо сказав Ріан.

— Це я вже зрозуміла.

— Не так, як повинна.

Я мовчки чекала продовження. Ейдар важко видихнув і сперся ліктями на стіл.

— У нашому світі магія пов’язана з емоціями. Чим сильніший маг — тим складніше контролювати себе.

— І з віком це стає гірше, — додав Каель.

— Наскільки гірше?

Тиша стала дуже красномовною і я повільно перевела погляд із одного на іншого.

— О.

— Саме “о”, — буркнув Ейдар.

Я згадала тіні, безсоння Каеля, тривожну тишу в домі, те, як вони всі реагували одне на одного і шматочки пазла почали складатись.

— Магія вас виснажує.

— Поступово, — сказав Ріан.

— А я?..

Ніхто не відповів одразу і цього вистачило. Я повільно відкинулась на спинку стільця.

— Ви жартуєте.

— Хотілося б, — тихо сказав Каель.

У мене раптом пересохло в горлі.

— Я… що? Заспокоюю магію?

— Схоже на те, — відповів Ріан.

— Такого не буває.

— У нашому світі тепер теж майже ні.

Я нервово потерла скроню.

— Це якась дуже дивна версія емоційної підтримки.

Ейдар фиркнув.

— Повір, нам теж незручно.

— Особливо Каелю, — абсолютно спокійно додав Ріан.

Каель кинув на нього такий погляд, що я мало не розсміялась. О, тепер зрозуміло.

— Ви всі зараз поводитесь так, ніби я граната без чеки, — сказала я.

— Це доволі точне порівняння, — буркнув Ейдар.

— Дякую. Надзвичайно заспокоює.

На кілька секунд запала дивна тиша.

Ця тиша була не напружена, швидше… розгубле, наче ніхто з нас не знав, що робити далі.

Я подивилась у вікно. За садом здіймались сріблясті дерева, а десь удалині в тумані виднілись гори. Це дуже красиво, нереально красиво.

І раптом мене накрило по-справжньому. Накрило не панікою, гірше. Мене накрило усвідомленням, що я справді не вдома, що не повернусь на роботу в понеділок, не напишу подрузі, не зайду в магазин біля дому, не почую шум міста. Моє життя просто… обірвалось. Я різко втягнула повітря, Каель завсно помітив першим, звісно помітив.

— Ярино.

Його голос став тихішим, більш обережним і саме ця обережність мало не зламала мене остаточно. Я різко відвела погляд.

— Я в порядку.

Це звичайно ж була брехня. Тупа, очевидна, безглузда.

Ейдар тихо вилаявся собі під ніс, а Ріан раптом сказав дуже спокійно:

— Тобі не потрібно бути сильною весь час.

І щось усередині мене тріснуло після цих слів, тому що я не пам’ятаю, коли востаннє хтось взагалі говорив мені це.