Раді Вас бачити!

Якщо чесно, я думала, що після фрази «світ помирає» мене вже нічим не здивують. Дарма, тому що через двадцять хвилин я сиділа на величезному чорному коні посеред нічного лісу іншого світу, трималась за похмурого чоловіка з проблемами контролю гніву й намагалася не думати про те, що моє життя остаточно з’їхало з рейок.

— Ти можеш перестати так напружуватись, — раптом сказав Каель.

— Як ти думаєш, я буквально викрадена богом у інший невідомий мені світ, тут можуть чекати мене будь-які небезпеки, то я можу не напружуватися?

— Технічно тебе запросили.

— О, звісно. Як я могла переплутати.

Він тихо видихнув, майже засміявся і це було на диво приємно. Дощ давно скінчився, але в повітрі все ще висіла волога. Ліс навколо здавався занадто тихим, не мертвим — уважним, наче за нами спостерігали. Мені це зовсім не подобалось. 

— Тут завжди так моторошно? — тихо спитала я.

— Сьогодні ще спокійно.

— Це мало мене заспокоїти?

— Ні.

Я закотила очі.

— У вас тут усі такі оптимісти?

— Ейдар ще гірший.

— Це той, кого бояться діти?

— Його всі бояться.

— А ти?

Каель мовчав кілька секунд.

— Ні.

Чомусь я й не сумнівалась. Я сиділа позаду нього достатньо близько, щоб відчувати тепло його тіла крізь мокрий плащ і це трохи бентежило. Не тому що він був привабливим, хоча він був дуже красивим, на жаль. Проблема була в іншому, мені поруч із ним ставало… спокійніше.

Ніби мій мозок, який весь цей час панічно намагався пояснити ситуацію логікою, раптом втомився й вирішив: «Ну добре. Інший світ так інший світ.» Що ж тут скажеш, наша психіка — дивовижна штука.

Попереду між деревами з’явилось м’яке золотисте світло. Каель трохи натягнув повіддя.

— Приїхали.

Я підняла голову і була трохи шокована. Якщо чесно? Очікувала чогось більш… середньовічно-жахливого, але маєток виглядав красиво.

Це був великий будинок із темного каменю, який стояв на схилі серед сріблястих дерев. У вікнах горіло тепле світло, а десь неподалік шуміла вода. Тут було затишно, несподівано затишно, наче місце, де люди справді жили, а не просто “існували”.

Хмм, чому я про думаю? Каель зістрибнув із коня першим і простягнув мені руку. Я кілька секунд дивилась на неї. Звернула увагу на його довгі пальці, шрами на шкірі. Він був одягнений в темні рукавички без пальців. Його руки однозначно небезпечні і водночас дуже обережні. Я вклала свою долоню в його і мене раптом накрило дивним відчуттям, наче магія навколо тихо видихнула.

Каель теж це відчув, я зрозуміла одразу по тому, як напружились його плечі. Він швидко допоміг мені спуститися й одразу відступив на крок, наче дистанція могла щось виправити.

Ой, та в нас тут проблеми з близькістю. Мені це знайомо. Двері будинку різко відчинились.

— Якщо ти знову привіз напівмертву тіньову тварюку, я клянусь—

Чоловік на порозі різко замовк. Це був високий, світловолосий чоловік у темній сорочці з розстебнутим коміром і настільки красивий, що це навіть трохи дратувало. Його погляд ковзнув по мені, він завмер, в потім дуже повільно піднявся до Каеля.

— Ні.

— Так, — спокійно відповів той.

— Ні.

— Ейдаре—

— Ти притягнув жінку.

— Технічно мене привів бог, — втрутилась я.

Запала тиша, світловолосий кліпнув, потім ще раз.

— Перепрошую… що?

Я втомлено потерла обличчя.

— Повір, у мене була приблизно така сама реакція, коли я сюди потрапила.

Десь позаду Каель тихо фиркнув і я готова була поклястися — він стримував усмішку. Ейдар перевів на нього погляд людини, яка вже шкодує про все своє життя.

— Поясни.

— Еліар відкрив храм.

На секунду обличчя чоловіка стало абсолютно серйозним.

— Ти впевнений?

— Я його бачив.

Тиша після цих слів змінилась, навіть я це відчула, наче ім’я бога принесло із собою щось старе, майже забуте.

Ейдар повільно видихнув і подивився на мене вже зовсім інакше, не як на проблему, а як на щось небезпечне. Чудово, просто чудово. Це один з моїх улюблених типів поглядів.

— Як тебе звати? — нарешті спитав він.

— Ярина.

— Ярина, — повторив він повільно, ніби пробуючи ім’я на смак. — І ти справді з іншого світу?

— Якщо тільки у вас тут теж є психотерапія, доставка їжі й серіали про маніяків.

Ейдар насупився.

— Я зрозумів приблизно третину слів.

— Уже непогано.

Каель вже не міг стримуватися і засміявся. Він сміявся тихо, низько і я зловила себе на тому, що дивлюсь на нього занадто довго. І це дійсно було так, бо сміх йому пасував, наче на кілька секунд він ставав молодшим, живішим.

І від цього всередині чомусь щось неприємно стиснулося. Для мене це було небезпечно, бо я знаю цей тип людей. Це люди, які здаються холодними, але зазвичай підкорюють серце найшвидше і найчастіше

— Ви так і будете стояти під дверима? — пролунав ще один голос.

Я здригнулась і повернула голову. На сходах усередині будинку стояв третій чоловік. У нього було темне волосся, світла шкіра, дивні сріблясті очі і надто спокійний погляд, ніби він уже знав щось про мене.

— Ріане, — тихо сказав Каель.

Той повільно спустився вниз і завмер просто навпроти мене. На секунду мені стало незручно, проте не страшно. Саме… незручно, бо він дивився дуже уважно, наче бачив більше, ніж я хотіла показувати.

— Ти втомилась, — тихо сказав він.

Я здивовано кліпнула.

— Це настільки помітно?

— Для мене — так.

Його голос був м’яким, проте він виглядав, як небезпечна людина з голосом людини, яка ніколи не кричить. Такі теж лякають іноді навіть більше. Ріан раптом ледь нахилив голову.

— Тобі більше не болить голова.

Я завмерла, бо… Він мав рацію. Біль, який останні місяці майже не зникав через втому й постійний стрес, справді повністю зник. Я повільно насупилась.

— Мені починає не подобатись, як багато ви всі про мене знаєте.

— Нам теж багато чого не подобається, — буркнув Ейдар.

— Особливо те, що Каель привіз додому чужинку, яку привів забутий бог, — додав Ріан абсолютно спокійно.

— Дякую, що підсумував мій нервовий зрив, — сказала я. - Я теж не планувала потрапляти у ваш світ.

І вперше за весь цей божевільний вечір троє чоловіків переді мною раптом… посміхнулись. Це було недовго і майже непомітно, але будинок одразу перестав здаватись чужим.