Раді Вас бачити!

Я відчув її ще до того, як Каель повернувся. Спочатку магія в домі стала тихішою, не слабшою, а саме тихішою, наче хтось обережно накрив долонею поверхню води, по якій роками йшли хвилі.

Я сидів у бібліотеці, коли це сталося. Аж раптом стара лампа біля крісла перестала мерехтіти і головний біль, який не відпускав мене третю добу, раптом стих, навіть голоси снів за стінами стали далекими.

Я одразу зрозумів, що Еліар знову втрутився і це мені дуже не сподобалось. Боги не повертаються у світ без причини, особливо ті, які майже зникли.

Коли я спустився вниз, Ярина вже стояла в холі. Вона була втомлена, напружена, розгублена і жива, останнє відчувалось найсильніше.

Люди нашого світу давно навчилися приховувати емоції, особливо маги, інакше магія починала жерти зсередини.

А вона… вона відчувалась інакше, тепліше, наче людина, яка все ще дозволяє собі прив’язуватись до інших. Це дуже небезпечна риса.

Я дивився на неї й бачив втому, яку вона ховала за сарказмом, тривогу — за спокоєм і дивне бажання триматись, навіть коли сил майже не залишилось.

Мені раптом захотілось торкнутись її скроні, щоб переконатись, що біль справді зник.

Це точно погана ідея, тому я просто сказав це вголос. Вона дивилась на мене так, ніби не могла вирішити — я дивний чи просто невихований. Справедливо. 

Я звик бачити людей глибше, ніж вони хотіли показувати. Іноді забував, що це лякає, особливо тих, хто не народився серед магії.

Поки Ейдар намагався зберігати вигляд людини, яка все контролює, а Каель мовчки стояв поруч із Яриною так, ніби вже вирішив когось убити заради неї, я спостерігав за всіма трьома. І чим довше дивився, тим сильніше мені ставало не по собі.

Каель був спокійнішим. Ні, не так. Він був менш зламаним. Я не бачив його таким дуже давно.

Тіні навколо нього не сіпались, не шепотіли так голосно, навіть дихав він рівніше. І це точно через неї.

Ейдар теж це помітив. Ми перезирнулись буквально на секунду. І цього вистачило, щоб визнати, що це велика проблема. Тому що люди, які стабілізують чужу магію, давно стали легендами, а легенди зазвичай закінчуються кров’ю.

Ярина пішла за Ейдаром на кухню, і я затримався в холі разом із Каелем. Він дивився їй услід занадто уважно.

— Не починай, — тихо сказав я.

Каель навіть не повернувся до мене.

— Я нічого не роблю.

— Уже робиш.

Між нами настала тиша. Він повільно провів долонею по потилиці. Це втомлений жест.

— Тіні мовчать поруч із нею.

Я знав, я теж це відчував. Будинок ніби видихнув уперше за роки і це лякало, бо люди дуже швидко звикають до хорошого, особливо ті, хто довго жив без нього.

— Еліар не привів би її просто так, — сказав я.

— Мені від цього не легше.

Мені теж, зовсім не легше. Каель раптом тихо видихнув.

— Вона дивиться так, ніби бачить нас справжніми.

Я усміхнувся кутиком губ.

— І тебе це нервує?

— Дуже.

Цілком зрозуміло, бо більшість людей бачила в нас воїнів, магів, небезпечних чоловіків, а Ярина дивилась інакше, наче за звичкою шукала не загрозу, а втому під нею. Так дивляться люди, які все життя рятували інших і майже ніколи — себе.

На кухні пахло травами, теплим хлібом і м’ясом. Ярина сиділа за великим дерев’яним столом, загорнувшись у чужий плащ, який явно належав Каелю. Я ледь стримав усмішку. Ох, як цікаво.

Ейдар поставив перед нею тарілку й чашку з чимось гарячим. І зробив це обережно, майже ніжно. А це ще цікавіше.

— Якщо ви зараз почнете дивно мовчати й обмінюватись поглядами, я піду назад у храм, — сказала Ярина.

Ми з Ейдаром одночасно подивились на неї і вона важко зітхнула.

— О, чудово. Ви вже це робите.

Я сів навпроти неї.

— Ти боїшся?

Вона чесно задумалась і мені це сподобалось. Бо це було без гри, без красивих відповідей, просто чесно.

— Так, — нарешті сказала вона. — Але поки що більше втомилась, ніж боюсь.

Ейдар мовчки посунув ближче чашку. Ярина глянула на нього трохи здивовано і я раптом дуже чітко усвідомив одну річ. Ми всі реагували на неї так, ніби знали давно, ніби будинок уже прийняв її, ніби магія навколо впізнала щось важливе раніше за нас. Це досить небезпечне відчуття, особливо для людей, які вже втрачали. Ярина зробила ковток і ледь прикрила очі.

— Боже, це смачно.

— Це просто чай, — сказав Ейдар.

— Ні. Це чай після нервового зриву, а він завжди кращий.

Я тихо засміявся і завмер, бо в цей момент магія навколо нас стала ще спокійнішою, теплішою, наче дім слухав її голос.

Я повільно перевів погляд на Ярину. Вона цього навіть не помічала, а от я помічав. І від цього десь глибоко всередині ставало тривожно. Тому що вперше за дуже довгий час мені захотілось повірити, що все ще можна виправити.