Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 33. Випробування темрявою
Від подальшої розмови магів врятував шинкар. Мугикаючи собі під носа жартівливу пісеньку про русалку без хвоста, чолов’яга поставив переді мною нову миску з юшкою та великий шмат пирога з м’ясом на додачу.
– Дякую, – кивнула я, вказавши на їжу, – А що це страва? Ніби просто, але доволі смачно.
– Ти ніби з місяця звалився, хлопче, – здивувався хлопчина, – Це ж класичне гумбо, тільки я в нього додав трохи запеченої кров’янки. Моя бабуся завжди так робить.
– Треба буде запам’ятати, – посміхнулася я, дивлячись, як скривилася від огиди Белла.
– Фредерік, візьми нам чогось випити, – попросила вона, коли широка спина шинкаря зникла з виду, – Треба щось свіже, аби перебити смак.
Як не мене, зі смаком страв все було нормально і відьма банально вередувала.
– Гадаю, йому досить на сьогодні, – зупинила я хлопця, засумнівавшись, чи є в цьому закладі щось, окрім кислого пива та дешевого еля. – Він почав день із пляшки джину. Не думаю, що алкоголь позитивно вплине на його здібності.
Відьма пропустила моє зауваження поміж вух. Коли її син пішов до барної стійки, я виразно поглянула на чародійку, вимагаючи продовженні розмови.
– Наша зустріч не була випадковою на прийомі герцога, – тихо промовила вона, – Я там була не у ролі гості, як і ви, до речі.
Я гадала, що наше невинне полювання на принців було основною метою візиту, але історія могла виявитися набагато цікавішою. Інтриги Леоніди ніколи не бувають простими. Ця жінка вміє додати перчинки до життя, і її зовсім не хвилює, чи матиме хтось від того печію.
– Чому ми з Адель були на прийомі, я в курсі, – відрізала я, – Навіщо твої послуги знадобилися такому шановному пану, як Ре Альє? Герцог півдня вирішив зазирнути за лаштунки свого крихітного світу?
– Він не перший раз користується моїми послугами у делікатних справах, – прошепотіла відьма, – Прийом був ширмою для перемовин з заморськими послами. У нашого короля виникли деякі суперечки з приводу..
– Наслідного принца? – підняла я брови.
– Звідки ти знаєш? Леоніда розповіла? – примружила вона очі.
– Стара знайома на смертному одрі вирішила поділитися, – цокнула я язиком. – Тільки я гадала, що проблеми почалися після нашого знайомства з Алкі, а не раніше. Чула, що вельможам не до вподоби моє сумнівне походження.
– Мардж, хочеш безкоштовну пораду? Навчися спершу вислуховувати до кінця, щоб не виглядати дурепою, – прошипіла жінка. – Суперечки з шейхами почалися понад рік тому через поведінку принца Алкінестра. Чому, на твою думку, вся королівська родина вже півроку не залишає літній замок? Вони намагаються зам’яти той інцидент.
– Який інцидент? – примружила я очі,
На придворній мові, це могло означати будь-що: від недоречного погляду на улюблену дружину шейха, до масового вбивства в його гаремі.
– Союз мав стати великим кроком уперед для обох держав: вільна торгівля, спрощена система податків, обмін науковими досягненнями і таке інше, – махнула вона руками, – Але все пішло більш ніж погано.
– Наскільки погано? – сухо запитала я.
– Настільки, що у повітрі запахло війною, – схвильовано продовжила Белла.
– Алкі не розповідав про це, – покривила я вустами.
– Бо немає чого розповідати, – округлила очі відьма, – Він нічого не пам’ятав про ту подорож. Взагалі нічого! Щось сталося під час дипломатичного візиту і це його змінило.
– А його охорона? Де був супровід? – здивувалася я, – Принц не міг знаходитися сам в чужій країні. Алкі навіть у столиц завжди ходив з пажами, хоча і ненавидів придворний протокол.
– Всі, хто був разом з твоїм коханим, несли нісенітниці, ніби їх щось одурманило, – пояснила Белла, – Я такого ще не бачила. Алхіміки не знайшли фізичної отрути, тому запросили мене.
– Може так воно і було? – подумала я вголос, – Що заважало шейху Мансуру звернутися до джаді, пустельних відьом?
– Наскільки я знаю, Мансур був зацікавленою стороною, – трохи подумавши, відповіла вона, – Шейх довгі роки вмовляв укласти шлюбний союз між державами.
– Розмови — це одне, а дії зовсім інше, – похитала я головою. – Ти нічого не розумієш у дипломатії, Белло, зате чудово розбираєшся в ритуалах. Досить прелюдій: що саме хотів від тебе Ре Альє?
– Спробувати виявити сліди злих чар, – знизала плечима відьма.
– Так, це ти проводила Корда Венефіка над Алкі? Обряд, який прослуховує серце людини на наявність любовної отрути, – палко прошепотіла я, – А я гадала, що Делія поскаржилася на мене матінці.
– Так, – кивнула вона, – Його я також проводила.
– А що ще? – зацікавилася я, – Сігнум Малефіцум? Окулус Верітас? Лігатура Ревеланді?
– Усе це і навіть більше. Я і мітки чаклунства на принці шукала, і обряд-прозріння, що знімає морок – робила, і магічні пута, якими відьма зв’язує волю людини – розрізала. Все було дарма, поки я не змусила Алкінестра здати екзамен на Тенебріс, – похмуро відповіла відьма.
Язик полум’я в моєму ліхтарі перелякано блимнув, почувши грізну назву небезпечного ритуалу, й згас. Тіні таверни накрили нас своїми димними палантинами, сховавши вираз обличчя Арабелли. Якби я була забобонною, то вирішила б, що це зловісний знак. Проте я вже надто довго була відьмою й розуміла: у ліхтарі просто закінчилася олія.
Цей обряд не терпить легковажності. Здати екзамен на Тенебріс – означає пройти випробування, яке відкриває приховане: темряву, що причаїлася в душі чи тілі, або світло, яке ти загубив. Чаклун або відьма, які його розпочинають, повинні довести ритуал до кінця, що б не сталося. Інакше людина помирає.
Я лише раз бачила, як Фіфа проводила його. Серед тиші та густого повітря, насиченого запахом кіфі, зміїної чампи та самбрані, кожен рух чародійки був зважений, кожне слово – наче печать. Це не просто перевірка, а зіткнення з власними глибинними страхами.
Темрява не завжди є зовнішньою силою. Вона може жити всередині, ховаючись у найпотаємніших куточках серця. І саме цей ритуал здатен показати, чиї кроки веде світло, а чиї – тінь. Це не покарання, а одкровення. Ті, хто проходить його, виходять зміненими: одні очищені, інші – назавжди позначені знаком ночі.
– Випробування Темрявою? – прошепотіла я. – Навіщо вдаватися до таких крайнощів, Белло? Це дуже серйозний ритуал, який допомагає відшукати темряву, що причаїлася в душі або тілі. Зазвичай так…
– Виявляють одержимість, – перебила мене відьма. – Ти погано мене слухала, Мардж? Ми на порозі війни! Все надто серйозно!
– Богине свята! Ти знала спосіб, як безпечно з’ясувати, чи заволоділо щось моїм тілом, але натомість вирішила продірявити зачаклованим стилетом? – вигукнула я.
Белло несамовито замахала руками, змушуючи мене знизити тон. У другому кінці шинку пролунав гучний сміх Фредеріка. Вочевидь, чарівник відволікав шинкаря розмовами від моїх криків.
– Ти в курсі, що ти закінчена егоїстка? – шикнула на мене чаклунка. – У мене не було часу возитися з тобою, а з принцом – скільки завгодно, аби тільки був результат.
У мене аж око сіпнулося від такого нахабства! Коли головна егоїстка півдня вважає тебе егоїсткою, це можна сприймати як комплімент. А якщо й Леоніда мені таке скаже, то клянуся — замовлю в ювеліра корону й носитиму її прилюдно.
– Якби це було так, і Алкі перебував під демонічним впливом, то Вів’єн звернулася б до матінки, – опанувавши себе, відповіла я відьмі.
– Все робили дуже обережно й без зайвого галасу. Королева не виключала, що Леоніда причетна. Якби хтось дізнався, що принц перебував під впливом демонічних сил, це могло б кинути тінь на всю монаршу сім’ю, – схвильовано забуботіла Арабелла. – Дівчата ніколи особливо не довіряли одна одній, а коли ти почала крутитися поруч із Алкінестром, вона ніби з глузду з’їхала. Вимагала від короля перевірити на єресь увесь Святий престол!
– Те, що Вів’єн несповна розуму, я зрозуміла при першій нашій зустрічі, – кивнула я, – Але не розумію… За легендами сама сяюча Сивіль наклала чари, щоб захистити королівський рід від будь-якого демонічного впливу. Як таке могло статися з Алкі?
– Ти ж знаєш, що в будь–яких чарах є шпарина. Абсолютного захисту не існує, тому додатково кожний монарх проходить помазання, – примружила очі відьма, – Якби принц захотів всім серцем, то це могло би відкрити шлях для демона.
Поглинута мною сила Анатоля вже вичерпувалася, і магічних ниток я більше не бачила. Це було зайвим. Вібрації, що йшли від чародійки, було легко розпізнати – Арабелла не брехала. Ні, як і під час будь-якої розмови з відьмою, правда була неповною. Белла точно щось недоговорювала, але сама суть залишалася правдивою: якщо вона стверджувала, що обряд Тенебріс проявив тінь демона в душі Алкі, значить, так воно й було. Вірила я їй чи ні — було неважливо. Мій новий дар не міг дати комусь мене ввести в оману. Алкі був одержимий.
