Раді Вас бачити!

Розділ 49. Крила хижих бажань

Баланс. Кожен розуміє це слово по-різному. Більшість моїх братів та сестер сприймають баланс як компроміс, і я не виключення. Я можу піти на розумну угоду з кимось іншим, та мені завжди було важко домовитися із самою собою. 

Чому? Полум’я — це експансія, пристрасть та хаос, які зливаються в єдиному пориві. Воно дарує світло, але вимагає жертв. Це момент «тут і зараз», який неможливо втримати в руках. Це і є моя стихія — зі всіма її плюсами та мінусами. Принаймні, була нею… 

Я зрозуміла сутність балансу під час першої відвертої розмови з Феліцитатою. Лід — це структура, яка несе кришталеву ясність розуму. Він зупиняє час, даючи можливість розгледіти форму та деталі. Це спокій, у якому народжується мудрість. Мій невтримний хаос зіткнувся з її крижаним спокоєм і… пішов на компроміс. 

Мене ніколи не лякала кількість вогню всередині. Я не хотіла його повністю пригасити, щоб він зник, і ніколи не обпікалася. Але з часом зрозуміла, що це було помилкою: повністю гасити полум’я не потрібно. Треба мати над ним владу. 

— Змусь його працювати на тебе, дівчинко. Підкори запальний норов, знайди баланс — і це приведе тебе до величі, — досі лунав у голові голос старої вчительки. 

Врешті так і сталося. Але баланс — це не стан, який досягається один раз і назавжди. Це щоденний пошук рівноваги між хаосом вогню та крижаним спокоєм льоду. Ми шукаємо цей баланс і зрештою знаходимо. Нам потрібне полум’я, щоб наважитися на крок, і потрібен лід, щоб цей крок був твердим. 

Баланс дуже схожий за своєю природою на віру. Наче канатоходці, ми зависаємо над прірвою щоразу, зважуючи «так» і «ні», коли вирішуємо, чи варто довіряти людині. Іноді це буває легко та інтуїтивно — виконати стрибок віри й пірнути в примарну невідомість. А іноді — поки не дійдеш до кінця канату, не дізнаєшся, чи було вірним твоє рішення. 

— Чи можна довіритися малознайомій дівчинці в такому важливому питанні? Чи не обмане вона? — лунало в моїй голові. Її відповідь може врятувати кілька життів або, навпаки, привести в розкриті обійми Кістлявої. 

— Маячня якась, — ніби почув мої думки Фредерік. — Все як у дурній шараді: вбивця — дворецький, підсвічником в оранжереї. 

Ця фраза часто використовувалася для опису передбачуваних сюжетів, де підозра спочатку падає на всіх, крім найбільш очевидної, але непомітної особи — і я це знала. Делія любила читати бульварні романи й часто захоплено переказувала їх мені у всіх барвах. 

— Бреголь, — прошепотіла Белла. — Ти його знала, Мардж? 

— Звичайно, знала, — знизала я плечима. — Він розпорядник Літнього палацу та бастард когось із місцевих вельмож. Привітний чолов’яга середніх років, нічого особливого. 

— І це все? — підняла чорну брову відьма. — Подумай, це може вирішити твою долю. Як гадаєш, він був чаклуном? 

— Він брав участь у підготовці весілля, і ми багато спілкувалися, — похитала я головою. — Якби він був чаклуном, я б це відчула. 

— Пам’ятаєш ту жіночку в палаці… Кухарку, чи як її там? Говорила, що Бреголь відсутній у маєтку, бо в нього вихідний, — задумливо похитала пальцем Белла. — Який розпорядник бере вихідний у день заручин принца? 

— Захід планувався в іншому місці. Бреголь не був потрібний, але це все одно дивно. Інших не відпустили по своїх справах, — насупилася я й поглянула на перелякану Луїзу. — Ти точно нічого не переплутала? 

Дівча перелякано втягнуло голову в плечі, ніби черепаха, й поглянуло на мене великими очима. 

— Чоловіка, який володів дзеркалом, на думку Ванні, звали Бреголь, — пискнула вона. — Саме його я неодноразово бачила в цьому домі. Проте він не був клієнтом, лише приносив гроші пану Фо. 

— Він платив, але послугами не користувався? — недовірливо примружив очі Фредерік. — Ти впевнена, що цей Бреголь не спускався потім у підвал або не наймав когось для виїзних заходів? 

— Ні, — дівча похитало головою. — Він навіть від чаю відмовлявся: заходив, віддавав гроші й ішов. 

— А про які заходи мова? — зацікавилася я. 

Чути розповіді про підвал мені було нецікаво. Одна лише богиня знає, яких форм там набирає розпуста. А ось «заходи»… Це слово сколихнуло тонку нитку в пам’яті, та я ніяк не могла схопити її за хвіст. 

— Непристойні, — сухо відповіла дівчина. Почувши це Фредерік майже по-дитячому всміхнувся — і мене наче вдарила блискавка! 

— Авжеж! — вигукнула я. — Бреголь не користувався послугами повій! Він сплачував борг свого господаря! 

— Який борг? Ти про що? — примружила очі Белла. 

— Згадай наше перше знайомство! Перед тим, як потрапити до бальної зали, я побувала на кухні. Треба було додати еліксир до страв, — захоплена своїм раптовим прозрінням вигукнула я. — І там я почула, що деякі дівчата потайки прислужують на голих вечірках. І кого, ви думаєте, там бачили? 

— Королеву Вів’єн у мереживному пеньюарі верхи на козлі? — в’їдливо посміхнулася Белла. — Чи під ним? 

— Краще! Принца Гравілона, молодшого брата Алкі! — вигукнула я. — Зі слів тамтешніх служниць, він полюбляв напиватися та вихвалятися, який із нього вийде пречудовий монарх! 

— Значить, це все-таки рука корони, — примружила очі Белла. 

— Велика риба, — покривив вустами Фредерік. — Як будемо ловити? 

— Як і планували — на живця, — видихнула я. — У нашому розпорядженні єдина річ, яка потрібна чаклуну, щоб повернути демона в його світ. Інакше той влаштує різню й, скоріше за все, прикінчить самого чаклуна. 

— Який план? — запитав чарівник, витрушуючи попіл із люльки. 

— Розділимося, — вирішила я. — Ви доставите пані Джованну з почестями до храму Святої Йови і передасте в дбайливі руки Адель, а я влаштую пастку Бреголю. 

— Гадаєш, розділятися зараз — вдале рішення? — примружила очі Белла. 

— Якщо в мене не вийде схопити чаклуна, то ви хоча б зможете відбілити моє чесне ім’я і урятувати Ілсе від страти, — чесно відповіла я. 

— Ти хвилюєшся про своє чесне ім’я, ніби хтось у палаці знає твоє справжнє, — в’їдливо буркнула Белла. 

— Ти ж не думаєш, що Ванні викладе так просто всі свої секрети? — не звертаючи уваги на матір, спитав Фредерік. 

— Ще й як викладе — пташкою заспіває, — злостиво всміхнулася відьма. — Святий престол краще за інших уміє проводити сповіді. 

— Але як ти його знайдеш? — вигукнув чарівник. — Зловити чаклуна в Пенефорісі складніше, ніж голку у Великій бухті! Він може бути буквально будь-де, навіть під носом у короля. 

— Ви можете почати з пана Фо, — пискнула Луїза. — Його знайти буде простіше. 

— Чудова ідея! — знизала я плечима. — Тільки от цікаво — ти справді знаєш, як це зробити? 

— Можна піти шляхами його магії. Пам’ятаєте птахів у кабінеті? — загадково сказала дівчинка. Я глянула на Луїзу, примруживши очі. 

— Це не звичайні птахи? Чи не так? 

— Тварини інтуїтивно відчувають небезпеку та воліють уникати близького знайомства з чарівниками. Жоден птах не сидітиме спокійно, коли навколо іскрить магія. Окрім котів — але вони виняток із правил, — зверхньо відповіла замість дівчинки Белла. — Я вражена, що ви не зрозуміли раніше. Ладно, Марж зараз не при собі, але як щодо тебе, синку? 

— Фо сказав не ставити зайвих питань, я й не питав, — похмуро відмахнувся він. 

— Який слухняний хлопчик. Просто справжній єдиноріг. Таких, зазвичай, ще щенятами розбираю, — прошепотіла я, похитавши головою. — Гайда, подивимося, що то за птахи такі. 

Після сліпучого весняного сонця темні коридори публічного дому здалися лабіринтом, де мешкають мінотаври. Чому я так подумала? З кухні тягнуло їжею, травами та їдким тваринним мускусом, змушуючи згадати про хлів. На одного такого «мінотавра» я наштовхнулася в тінях. 

Хлопець ніби нізвідки з’явився на шляху, перегородивши дорогу. Побачивши мене, він напружився, стиснув величезні руки в кулаки, а очі широко розкрилися від переляку. Здоровань прогундосив щось  собі під носа, та я його не зрозуміла. Вочевидь, це був один із ронських діалектів або й узагалі — острівна мова. 

Ніс, до речі, був видатний. Срібляста сережка блищала в темряві, різко контрастуючи з чорним густим волоссям, яким поросло обличчя та тіло. Фавн зі стародавніх легенд, не інакше. Фредерік щось гукнув хлопчині. Той роздивився його в темряві, і вони потиснули руки, ніби старі знайомі. 

Так само вчинила й чорнява дівчина. Змушуючи мене відчути легке тремтіння в колінах, прекрасна незнайомка пропливла коридором, немов стародавня богиня кохання. У таку було легко закохатися з першого погляду та на все життя, настільки вона була… Навіть не вродлива, ні. У цьому Фредерік має рацію — на світі вродливих багато. Дівчина була самобутньою, і це набагато важливіше. Вона також нас боялася, але вміло це приховувала. Якби не дар Ілсе, я б і не зрозуміла. 

Оцінивши мене томним поглядом блакитних очей, вона привіталася з чарівником і зникла за рогом, залишивши на згадку шлейф аромату настурцій. Белла лише пурхнула, закотивши очі, та веліла нам не гаяти часу й не витріщатися. 

У двері публічного дому вже стукали, але побитий життям Лоренцо кричав, що сьогодні заклад не працює. На голові чоловіка виднілася велика гуля. Мабуть, старий лис підслухав біля кабінету й отримав своє, коли двері злетіли з петель. Цікавість кота згубила. 

Відьма недарма казала, що птахи були достобіса дивними. Від самого початку я також відчула, що з ними щось не так, та не мала часу обдумати. Чорні грачі, смоляні круки, строкаті галки й дрібні горобчики втупилися в нас колючими чорними очима і міцно стиснули дзьобики. Ніколи ще не бачила таких мовчазних птахів. М’якувіні, яких я зустрічала у візку чарівника, та й інші птахи, що заполонили портове місто, постійно щебетали, гоготіли й каркали між собою. А ці — ніби цвяхами прибиті. 

Воліючи розкрити їх таємницю, я підійшла до однієї з кліток і м’яко провела пальцями по металевих прутках. Птах не ворухнувся, та на мене знову нахлинуло те саме незрозуміле відчуття відчаю. Може, всі тварини так себе почувають у клітках? 

— Якщо це якась магія, то я її не розумію, — промовила я, не в змозі відвести погляд від пташиних очей. 

— Витягніть його з клітки, — наказало дитя. — Не хвилюйтеся, він не зможе втекти, доки самі не схочете його відпустити. 

Обережним рухом я відчинила ажурну хвіртку клітки та витягнула горобця. Птах покірно дався мені в руки, не виказавши недовіри. Він був теплий, м’який і навіть дихав, та чогось йому бракувало. Чогось дуже важливого, майже невід’ємного для всього живого. 

— У нього серце не б’ється! — здивовано вигукнула я, несамовито дивлячись на дівчинку. 

— Все вірно, — задоволено кивнула вона. — Воно знаходиться в іншому місці. 

Дівчинка загадково всміхнулася одними очима, ніби знала велику таємницю і раділа, що бодай у чомусь виявилася розумнішою за дорослих. Белла лише знизала плечима, зловивши мій сповнений нерозуміння погляд, а Фредерік відвів очі, ніби таємниця була не лише великою, а й брудною. 

— Це таке прокляття, — нарешті здався чародій. — Коли чоловіки нахабніють і їх треба поставити на місце, але потрібна особлива делікатність, відьма чи чаклун може зурочити, відібравши дещо дуже важливе. 

— І що це за річ? — покривила я вустами. — Чому всі роблять таку велику таємницю зі звичайного пристріту? 

— Це не пристріт, а егільєт, — вуста Луїзи розквітли від того, що вона нарешті змогла з кимось цим поділитися. — У ваших руках міць та гордість когось з поважних панів. 

Сказати, що я здивувалася, — це не сказати нічого. Яка ж божевільна відьма вигадала перетворювати чоловічу наснагу на птахів? Хоча… У цьому є певний сенс. Я в тілі Ілсе доволі короткий час і ще не встигла все зрозуміти, але й не хотіла б чогось позбутися. Кілька днів без потенції могли змусити кого завгодно стати більш схильним до компромісу. 

— Егільєт — це потужний магічний ритуал сексуальної прив’язки, що належить до чорної магії, — повторило дитя почуту від когось із чорнокнижників фразу. — Його головна мета — обмежити інтимне життя людини, зробивши її здатною до близькості лише з кимось конкретним або зовсім позбавити будь-якого бажання. Це діє як на жінок, так і на чоловіків. Але частіше на чоловіків, — трохи подумавши додала вона.

— Цікавий план розвитку в цього барделя, — хмикнула я. — Клієнти, мабуть, у чергу стають, аби бодай щось відчути. 

— Тепер зрозуміло, чому у Фо так добре йшли справи, — розреготалася Белла, дістаючи іншого птаха з клітки. — Мій син знаходив йому впливових покровителів, а цей виродок накладав на них закляття. Цікаво, чому птахи різні? Може, що в кого виросло — такий і розмір має птах? Або скільки сил витратили на приборкання людини? Чи існує якась інша система? 

Замість горобця вона обрала доволі великого чорного крука. Птах насупився, коли відьма витягла його з клітки, та не став пручатися й дзьоба не розкрив. 

— Чудова магія, — прошепотіла вона. — Захотіла — випустила, захотіла — замкнула. Повна влада без зайвих зусиль. Фокіон — дуже винахідливий чорнокнижник. Подолати людину магією неважко, а ось підкорити її за допомогою бажань — це вже мистецтво. 

— На жінок таке також можуть накласти, — примружила я очі. — Не хвилюєшся з цього приводу? 

— Ми — ті, хто жнивують у темряві. Ми — ті, хто сіє зерно в бурю. Ми — ті, хто чує шепіт коріння крізь шар мертвої землі й бачить світло там, де інші бачать лише порожнечу, — зловісно всміхнулася Арабелла та різким рухом скрутила птаху шию. — Хотіла б я подивитися на чаклуна, який наважиться накласти пристріт на чародійку. 

Не встигла я злякатися, як чорне пір’я осипалося попелом, а сам птах перетворився на зламану глиняну фігурку, якій відьма перетворила на друзки. 

— Белло! Ти здуріла? — перелякано вигукнула я. — Ти ж щойно комусь життя зруйнувала! Дівча казало, що птаха потрібно відпустити, а не вбити! 

— Неможливо вбити те, що ніколи не мало життя, — холодно відповіла відьма. — Повідок можна робити довшим чи коротшим, але поки фігурка ціла — чари діятимуть. 

Арабелла струсила з долонь тлін і уламки, залишивши лише крихітний шмат пергаменту, на якому світився химерний знак — уламок забороненого закляття, вирваний із глибин темних книг. 

— Ти таке раніше бачила? — задумливо спитала я, простягнувши їй малюнок. 

— Ні, але зараз це не має значення, — похитала головою Белла. — Що б це не було, воно зберегло магію Фокіона і допоможе тобі його знайти. А далі, вже і твого невідомого чародія.

Баланс. Усе відчайдушно прагне якнайшвидше його знайти. Усе, окрім демонів. Рогаті потвори прийшли з темної безодні, і єдине, чого вони прагнули — хаос і смерть. Цей світ подарував мені магію, за допомогою якої я знайшла свій баланс. Прийшов час і мені додати трохи рівноваги у всесвіт.