Раді Вас бачити!

Місандея 

Я стояла перед великими дубовими дверима, перевела подих і постукала .

Почувся м'який голос батька :

 —Увійдіть .

Я підняла підборіддя і переступила поріг. Побачивши мене він на мить розслабився.

—Проходь! Сідай, доню, до тебе є розмова!

Тільки не це...

 Оті наші розмови віч -на-віч не віщували нічого хорошого.

 Хоч би що я втнула, він завжди про все знав. 

Я вже почала пригадувати що і коли зробила в останнє, але на думку нічого не спадало.

Останні роки я тиха мов мишка.Все ,як вчили. Навіть вишивала той клятий гобілен.

Мій батько — Стронг Айсвент.

Давно став могутнім і впливовим. Права рука короля — Валдіса Септіса Маєруса Партітусіуса.Маг льоду, і в свій час досить привабливий чоловік. Роки його не пощадили, але колишнього красеня в ньому ще можна було впізнати.

 Наша країна зветься –Садаліт . 

Землі ці славляться своїми мінералами, здатними поглинати магію. З них виготовляють артефакти і амулети, які можна носити не помітно. Надлишок магії може вбити мага, якщо вчасно не «розряджатися» . Артефакти поглинають, і втримують магію, доки вона магу не знадобиться для підживлення. 

У нашій країні існують лише маги природи : води, льоду, вогню ,блискавки , вітру і землі.

Мене звати Місандея Айсвент.

Мені 21 рік, і я відчуваю : цього разу я тут не просто так.

Я— маг льоду, як мій батько. Це неймовірно могутня магія, що дозволяє створювати предмети з нічого.

 Якось,у 10 років, я навіть створила підкову — нічого не вдієш, я дуже люблю галоп...

Магію можна вкласти в будь що— створене з мінералів. Їм надають різноманітних форм : від коштовностей до посохів чи тростин . Особисто я ношу кулон ,сережки і посох— так я можу контролювати свою силу. Наш рід занадто могутній, щоб обмежуватись чимось одним...

Дякую , татку!

Кожна родина оберігає секрет того, в чому саме запечатана магія роду. Якщо маг гине на полі бою, його тіло роздягають догола, аби потім просити рубіни ( вони не здатні утримувати магію тому це більше валюта країни) з родини, за повернення такого цінового ресурсу додому.

—Вітаю вас, тату– я міцніше  стиснула посох і присіла на стілець.

Його обличчя змарніло, брови насупились ,ніби він готувався до бою.

О ні!

У мене погане передчуття.

Очі його схвильовано пробіглися по мені, а погляд ковзнув убік. 

Це вже нікуди не годиться..

 Він підвівся, взяв з полиці книгу і поклав на стіл.

—Ти знаєш, як я тебе люблю? 

Трясця!

—Так, тату.

Я —єдина жінка що є в його житті.

—Тоді слухай, і слухай уважно. Наш вельмишановний, мудрий і світлий король. Гарант безпеки всього королівства ( батько завжди говорить в палаці так, ніби нас підслуховують) Валдіс Септіс Маєрус Патрітусіус хоче нагородити мене за вірну службу. Вгадай, доню, як саме?

—Щоб...Щоб не вирішив король, це честь для тебе і для мене. Але чому ти мене покликав? Невже, щоб похвалитися? Це не у твоєму стилі!

Я кинула на батька серйозний, сповнений сарказму погляд.

—Розумниця! Звісно я кликав тебе, бо подарунок короля стосується саме тебе , твого майбутнього...

Трясця!

Я запустила руку в волосся, ніби перевіряючи зачіску, а на справді щоб виграти час і подумати. 

Моє майбутнє? 

Навіщо воно королю?

— Король просить мене видати тебе заміж!—У цей самий момент його погляд опускається на книгу. Я приймаю руку з волосся, відкриваю її. Там на першій сторінці лежить —  елементаль.

 (Елементаль- це самознищувальний папір : варто лише раз прочитати текст і він перетвориться на попіл).

Я прочитала написане, долоні спітніли, а папір спалахнув і перетворився на попіл. Одже, це таємниця! І ця розмова — лише ширма. Чи ні? Батько знає, що мені не потрібен ніякий чоловік. То, можливо, я тут через листа? Чи він говорить про майбутнє лише для того, щоб приховати справжню причин,з якої мене покликав?Я надто довго мовчу...

Треба щось сказати...

—Е-е...Я вельми вдячна, тату.

Його погляд промовляє : »Розумничка«. Я нервово всміхаюс : це вже не пустощі, це серйозно! 

І треба грати роль—вдячної доньки.

— І... Вже є кандидат —я важко ковтнула ,бо навіть вимовити це було жахливо, —на роль мого чоловіка? 

Як тільки дізнаюся, хто це  — начувайся! Не таку дружиноньку ти хотів, якщо взагалі тебе хтось питав! Це буде не подружжя, якщо воно взагалі буде, а радше бійка. Сподіваюсь, моє чуття не підводить і це лишень фасад. Але навіть в думках я проти.

Батько ледь стримує посмішку.

Він що, насолоджується моєю агонією?!

— Ти в мене вдачлива, доню...Король хоче, щоб ти обрала сама свою долю. ( Та ну? )І тому в тебе аж три кандидати.

 Що-о-о? Моя щелепа пробила підлогу ,й мабуть, опинилася в найтемнішому місці палуцу —у підвалі.

—Але тату!

—Ти приємно вражена ?

Погляд попереджає, щоб я стримувалась.

—Так .Я щиро рада ...За таку честь...

Кажу голосочком пораненої лані, яка отримала живу воду... Бр-р-р.

Я в шоці... Троє — це вам не жарти. Як мені серед них маневрувати? 

Чи знають вони взагалі про королівський наказ, що їм відомо? 

— Двоє вже прибули сьогодні. 

Чорт. 

— Вони будуть представлені тобі сьогодні ввечері на офіційному балу. 

Тричі чорт і трясця. 

— Третій прибуде завтра зі свого королівства. 

Та кого ж вони мені підібрали, принца чи що?! 

— А за кого виходити — вирішувати тобі. 

Такий собі вибір, чесне слово... 

Краще вже поцілувати тритона, це значно привабливіша перспектива.

Я хочу у вчорашній день ,будь куди . 

Тільки не бути тут, і не ця інформація.

І в одночас розумію, щось тут не те. Хтось мені, щось не договорює. Бо я геть розгублена! Моя доля турбує короля?!

 З яких пір?

А ще той лист. Треба буде його перечитати!

Я підвела стурбований погляд на батька..

— Я не маю сукні тату, такої яка б була варта оглядин наречених. 

Сподіваюсь виграти кілька днів,а раптом вийде!

Та його відповід... Обдає мене крижаною водою.

— Не хвилюйся, я прийду до тебе з приємним подарунком!

Довбана сукня я впевнена...

 — З найкращим вбранням, який тільки можна купити за рубіни.

— Дякую.

Дякую, полегшало!

Якщо вже батько зайде особисто, значить, ще яку інформацію мені повідомить. 

Я видихаю...

 Як добре він мене знає.

Мій татко.

Я не хочу заміж щоб не полишати його, тай закохуватися немає в кого - буду чесна. Вже точно не цих придворних підлабузників...Фе-е-е. З них, кожен другий крутить роман то з прислугою, то з вдовою...Ще й кожні декілька місяців це різні жінки. Ато взагалі! З іншими чоловіками. Це не моя справа, але знати хто з ким, це частина мого існування тут. 

Він взяв мене за руку, стиснув, і провів до дверей.

 Погляд говорив те що, я і так знала — мовчати і грати роль нареченої, дівчини що рада такому щастю !

 — Дякую тату, буду чекати на вас у своїй кімнаті. 

Його пальці заправили моє руде волосся за вухо. І очі також як мої, зелені, поглянули з теплом. 

Поцілунок у лоб.

Аудієнцію закінчено! 

Двері за моєю спиною зачинилися.Тепер треба в кімнату, відновити за допомогою магії текст, і перечитати його. Щоб ще раз усвідомити, що від мене хоче-Його величність ... 

Йду коридорами, вітаюся з зустрічними придворними.Присідаю в реверансі перед людьми,що служать королю так само як і мій татко.

Як я його тут лишу серед усіх цих?

Не знаю!

Але схоже, що вибору не маю! Королю ніхто не відмовляє. Я першою ставати не збираюся. 

 А якщо вони справді видадуть мене заміж за когось з цих, простіть мене боги, »наречених« Не може такого бути, правда?

 Ні!

 Це ж лише завдання і все!

Нарешті відчиняю двері своєї кімнати. Заходжу, зачиняю двері. 

Видихаю.

Місандея зберися.

Лист, це зараз головне... 

Притискаю руки до кулона, блакитна сльоза в срібній оправі, мінерал корцій.

(корцій найкраще з усіх мінералів утримує магію льоду).

Звертаюсь до своєї пам'ятні і букви ллються з криги : Іменем Величного короля Саданіту— Валд...(ой ні,це я пропущу)...Вам довіряється державна таємниця. За 14 днів потрібно забрати з копалень у графстві Лемур'є мінерал - льомерайд.

(Льомерайд - це мінерал що здатен утримувати магію різних магів. Якщо маг вогню зарядив льомерайд своєю магією, і помер,а потім інший маг: наприклад вітру зарядив своєю. Той хто тримає його в руках може використовувати обидві магії.)

Ваше завдання доставити мінерал особисто в руки Його Величності королю Валдісу ...( Бла,бла,бла.)

 Ваша особиста безпека буде гарантована.

 (Ось для чого наречені? Я сподіваюсь!) 

Державна таємниця у ваших руках.

 Не підведіть свого Повелителя.... 

Дочитавши до кінця, як тільки подих виривається з моїх вуст, букви розчиняється в повітрі . У мене в голові купа запитань, і одне дуже настирливе :

 — Чому я?

************* 

Величні двері, з золотими ручками, відчиняються в просторі світлі покої...

 Безліч вишуканих страв, що стоять на столі.

 У великому дерев'яному кріслі з шовковими подушками.

 Одягнений тільки в тонкому халаті на голий торс, і в штани, сидить — Він...

 Господар.

 Не тільки покоїв.

 Всього.

 В руках у нього келих з вином.

 М'яка посмішка робить його молодшим.

Блиск бурштинових очей зустрічає візитера.

 — Справу зроблено ?

 М'які, пухкі губи притиснулися до скла.

Зробили ковток.

Кадик зробив один рух, другий .

Візитер проковтнув слину. 

Він мріяв, щоб капелька вина не втрималася на цих пухких губах.

Щоб вона зробила доріжку від підборіддя до шиї...

І нижче...

Він хотів злизати її язиком...

Любі друзі ,це прем'єра в моєму житті. До цього писала лише фанфіки. Я дуже серйозно ставлюся до письменства,тому як часто буду публікувати глави не знаю ,постараюся двічі на тиждень ,бо 5 днів працюю на роботі.

Боялася братися за це діло.

Але була не була.

Хочеться ще сказати що у книзі будуть різні стосунки між героями,і звичайні гетеро стосунки і більш різноманітні історії кохання.

Я сподіваюсь що вам сподобається.

А далі ви самі знаєте що робити.

Дебютантка на букнет Світт Лана )))

 Всім мур мяу >⁠.⁠<